48. Правові аномалії: нігілізм, ідеалізм, догматизм.

Антиподом правової культури є правовий нігілізм, тобто негативне ставлення до права, закону і правовими формами організації суспільних відносин.

Правовий нігілізм може у двох різновидах, або формах - теоретичної (ідеологічної) і практичній. У першому випадку має місце теоретичне, концептуальне обґрунтування правового нігілізму, коли вчені, філософи, політологи доводять (думається, цілком щиро), що є набагато важливіші цінності (наприклад, світова пролетарська революція), ніж право взагалі, а тим більше право окремої людини . У другому випадку відбувається реалізація зазначених поглядів і навчань на практиці, що часто виливається в терор держави проти свого народу, в багатомільйонні жертви серед населення, у перетворенні правлячої еліти в кінцевому рахунку в злочинну кліку (ось чому стає закономірною і легкої опора державних органів і посадових осіб, наприклад, органів безпеки, тюремної адміністрації і т.д., у проведенні державної політики на кримінальні елементи).

Зрозуміло, що в тих суспільствах, де правовий нігілізм відтворюється самим державою у відповідних масштабах, дуже важко, майже неможливо виховати скільки-позитивне ставлення до права і серед населення, оскільки під правом невірно розуміються той порядок , ті приписи, які встановлюються законами та відомчими нормативними актами. І тоді в суспільстві складається широко поширений серед населення буденний, масовий правовий нігілізм. Крім того, встановлені державою приписи не дотримуються державними ж органами, відомчими і посадовими особами, чому теж знаходяться відповідні пояснення і виправдання ("в інтересах народу", "для виконання плану" і т.д.). В останньому випадку в суспільстві складається відомчий правовий нігілізм.

В одному ряду з правовим нігілізмом знаходиться прямо протилежне явище - правової ідеалізм, або романтизм, одним словом, перебільшення реальних регулятивних можливостей правової форми. Це явище супроводжує людську цивілізацію практично на всьому шляху її розвитку. Так, ще Платон наївно вважав, що головним засобом здійснення його задумів будівництва ідеального держави будуть ідеальні закони, що приймаються мудрими правителями. В епоху Просвітництва вважалося достатнім, знищивши старі закони, прийняти нові, і царство розуму буде досягнуто. Дивно, що ще й сьогодні багато людей і навіть політики помилково покладають на закон занадто великі надії в справі перебудови нашого суспільства. Думається, що лише достатній політичний і правовий досвід може розвіяти ілюзії правового ідеалізму.

Якщо правовий нігілізм означає недооцінку права, то правовий ідеалізм - його переоцінку. Обидва ці явища харчуються одними корінням - юридичним невіглаством, нерозвиненим і деформованим правосвідомістю, дефіцитом політико-правової культури. Зазначені крайності, незважаючи на їх, здавалося б, протилежну спрямованість, в кінцевому рахунку, змикаються і утворюють як би «подвоєне» загальне зло. Іншими словами, перед нами дві сторони «однієї медалі».

Правовий ідеалізм породив у значної частини людей криза віри в законодавчі, а в більш широкому плані - в парламентсько-конституційні шляхи вирішення назрілих проблем, в нові прогресивні інститути. Ідеалізмом з самого початку страждали деякі гасла перебудови, а потім і періоду реформації (прискорення соціально-економічного розвитку, викорінення пияцтва, різке підвищення життєвого рівня народу, плавне і безболісне розгортання демократії, гласність та ін.)

Хотілося все це по швидше втілити в законах, закріпити юридично, проголосити в конституціях. На ділі ж форсованого переходу суспільства з одного стану в інше не вийшло, очікування затяглися. Настав «соціальне похмілля» - гірке і болісне. Ідеалістичні скоростиглі проекти, як правило, суворо мстяться за себе. Це той же нігілізм, тільки з протилежним знаком.

Правовий догматизм – некритичне сприйняття правових реалій, що веде до консерватизму. Був характерний для радянських часів.