- •1. Зміст методології юриспруденції. Підходи та методи осягнення правової реальності.
- •2.Первісне і похідне походження держави. Олігархічна теорія походження держави.
- •3.Конфліктне призначення права. Примірювальна теорія походження права.
- •4.Співвідношення держави і права.Правова і етатистська держава.
- •8.Поняття і засоби правового мислення. Формування правового мислення в сучасних юристів.
- •9. Герменевтичний підхід у правовій сфері. Мистецтво тлумачення права
- •11. Право в системі соціального регулювання. Нормативне, ненормативне та індивідуальне регулювання.
- •12.Правові традиції. Законодавче,прецедентне і звичайне право.
- •15.Сімя загального права.Прецедент в англійському і американському праві.
- •14.Структура і джерела романо-германського права.
- •16.Релігійні правові системи.Джерела індуського і мусульманського права.
- •17. Компаративістика, її роль у вивчені правової реальності.
- •18.Філософія права.Галузі філософії права.Антропологія права.
- •19.Соціологія права. Правова соціалізація. Суспільна думка про право.
- •21. Службова (інструментальна) цінність права. Цінності права
- •22. Власна цінність права. Правові цінності
- •23. Предмет і метод правового регулювання. Прийоми правового регулювання
- •25. Механізм дії права та його основні компоненти
- •26. Поняття й ознаки правової норми. Структура правової норми
- •27. Класифікація правових норм. Дефінітивні норми
- •28. Поняття і структура правового відношення
- •29. Поняття і види юридичних фактів. Фактичний склад
- •30. Поняття і структура правосвідомості. Правовий менталітет
- •32. Правова культура суспільства та її компоненти
- •33. Правосвідомість та правова культура особистості
- •34. Поняття і класифікація принципів права. Принцип верховенства права
- •35. Правові презумпції, правові аксіоми, правові фікції
- •38. Суб’єктивні права і юридичні обов’язки: поняття і структура
- •39. Загально-соціальні і соціальні функції права. Функції права і функції правосвідомості
- •40. Правове виховання і його форми. Правова інформованість
- •41. Поняття і основні вимоги законності. Правозаконності.
- •42. Поняття правового порядку. Забезпечення правопорядку. Правопорядок у сучасній Україні.
- •43. Джерела права. Первинні і вторинні джерела права. Джерела права сучасної України.
- •44. Соціальний процес формування права і правотворчість (нормотворчість).
- •46. Держава і соціальне партнерство
- •47. Компетенція суб’єктів права: поняття і зміст
- •48. Правові аномалії: нігілізм, ідеалізм, догматизм.
- •49. Суб’єкти права. Юридичні особи як суб. Права.
- •50. Систематизація законодавства. Облік нпа. Правовий тезарус
- •51. Система права, галузі та інститути права. Правові спільноти
- •52. Приватне та публічне право. Уособлення соціального права.
- •54. Реалізація права. Форми реалізації права.
- •55. Поняття і призначення застосування права. Ідеологія застосування права
- •57. Процес застосування права. Стадії правозастосовчого процесу.
- •58. Акти застосування права : поняття і види.Структура складного акту застосування права
- •59. Тлумачення правових норм: поняття та види. Офіційне тлумачення
- •60. Прогалини в праві і способи їх усунення і подолання.
11. Право в системі соціального регулювання. Нормативне, ненормативне та індивідуальне регулювання.
Жодне суспільство не може існувати без упорядкування поведінки людей, введення її в певні рамки, надання їй певної спрямованості. Соціальний порядок встановлюється в суспільстві в результаті дії різноманітних механізмів.«Стихійні» регулятори.Вони являють собою безпосередню прояв природних законів природи і суспільства - демографічні процеси, інфляційні очікування, стихійні лиха, збільшення тривалості життя, що роблять вплив на поведінку окремої людини; Соціальні регулятори.Соціальне регулювання є вплив правил, що виробляються суспільством, на поведінку людини, визначення рамок цієї поведінки з метою такого впливу на соціальні процеси, яке б забезпечувало впорядкованість і стабільність існування соціуму. Тому об'єктом соціального регулювання завжди в кінцевому рахунку є людина, шляхом визначення заздалегідь соціальнобажаного акта його зовнішнього поведінки в конкретній ситуації.Соціальне регулювання характеризується наступнимиознаками: — Воно здійснюється в межах суспільства.— Регулює поведінку соціальних суб'єктів. — Має загальний характер.— Поширюється на всіх суб'єктів.— Здійснюється за допомогою спеціальних засобів.— Гарантується суспільством. — Забезпечує функціонування суспільства як певним чином організованої системи. Соціальне регулювання використовує нормативні та ненормативні регулятори. При цьомунормативне регулювання виступає як регулювання за допомогою різноманітних норм, тобто правил, масштабів поведінки. Цими нормами можуть бути: релігійні, моральні, політичні, організаційні, естетичні, правові і т. д. Правове регулювання відрізняє високий рівень формалізації, ієрархічності, цілісності, процесуальності і гарантованості. Ненормативне регулювання поділяється на ціннісне (здійснюване на основі сформованих цінностей), директивне (тут використовується пряма вказівка, наказ, директива, пов'язані з досягненням цілі або рішенням завдання) та інформаційний (інформованість, забезпечувана ЗМІ, використовується при вирішенні конкретних соціальних і особистих проблем). Ненормативні регулятори часто доповнюють (посилюють або знижують) дію нормативного регулювання. В системі соціального регулювання помітно прагнення забезпечувати поєднання нормативного і ненормативного регулювання. Зокрема, у правовому регулюванні сьогодні проглядається поєднання нормативного і ціннісного регулювання, не кажучи вже про використання директивного регулювання в управлінні, при вирішенні екстремальних ситуацій та ін. Соціальне регулювання пов'язано не тільки з використанням нормативного і ненормативного регулювання. Найчастіше необхідно ці різновиди регулювання доповнювати індивідуальним регулюванням, тобто пов'язаним з прийняттям індивідуальних рішень. В правовому регулюванні існує налаштованість на встановлення жорсткого зв'язку нормативного та індивідуального регулювання. Іншими словами, тут індивідуальне регулювання може виступати тільки як під нормативне регулювання. Індивідуальному регулюванню властиві ознаки, протилежні нормативному регулюванню, а саме: реагування на конкретні соціальні факти та обставини, що виникають у сфері правового регулювання, спрямованість на юридичне опосередкування відносин між чітко визначеними (персоніфікованими) особами. Ці види юридичного регулювання взаємно доповнюють один одного. Завдяки їхньому комбінуванню компенсуються недоліки як нормативного регулювання (абстрактність, віддаленість від фактичних відносин), так і індивідуального (мінливість, значний простір для проявів свавілля, суб'єктивізму).
