- •1. Зміст методології юриспруденції. Підходи та методи осягнення правової реальності.
- •2.Первісне і похідне походження держави. Олігархічна теорія походження держави.
- •3.Конфліктне призначення права. Примірювальна теорія походження права.
- •4.Співвідношення держави і права.Правова і етатистська держава.
- •8.Поняття і засоби правового мислення. Формування правового мислення в сучасних юристів.
- •9. Герменевтичний підхід у правовій сфері. Мистецтво тлумачення права
- •11. Право в системі соціального регулювання. Нормативне, ненормативне та індивідуальне регулювання.
- •12.Правові традиції. Законодавче,прецедентне і звичайне право.
- •15.Сімя загального права.Прецедент в англійському і американському праві.
- •14.Структура і джерела романо-германського права.
- •16.Релігійні правові системи.Джерела індуського і мусульманського права.
- •17. Компаративістика, її роль у вивчені правової реальності.
- •18.Філософія права.Галузі філософії права.Антропологія права.
- •19.Соціологія права. Правова соціалізація. Суспільна думка про право.
- •21. Службова (інструментальна) цінність права. Цінності права
- •22. Власна цінність права. Правові цінності
- •23. Предмет і метод правового регулювання. Прийоми правового регулювання
- •25. Механізм дії права та його основні компоненти
- •26. Поняття й ознаки правової норми. Структура правової норми
- •27. Класифікація правових норм. Дефінітивні норми
- •28. Поняття і структура правового відношення
- •29. Поняття і види юридичних фактів. Фактичний склад
- •30. Поняття і структура правосвідомості. Правовий менталітет
- •32. Правова культура суспільства та її компоненти
- •33. Правосвідомість та правова культура особистості
- •34. Поняття і класифікація принципів права. Принцип верховенства права
- •35. Правові презумпції, правові аксіоми, правові фікції
- •38. Суб’єктивні права і юридичні обов’язки: поняття і структура
- •39. Загально-соціальні і соціальні функції права. Функції права і функції правосвідомості
- •40. Правове виховання і його форми. Правова інформованість
- •41. Поняття і основні вимоги законності. Правозаконності.
- •42. Поняття правового порядку. Забезпечення правопорядку. Правопорядок у сучасній Україні.
- •43. Джерела права. Первинні і вторинні джерела права. Джерела права сучасної України.
- •44. Соціальний процес формування права і правотворчість (нормотворчість).
- •46. Держава і соціальне партнерство
- •47. Компетенція суб’єктів права: поняття і зміст
- •48. Правові аномалії: нігілізм, ідеалізм, догматизм.
- •49. Суб’єкти права. Юридичні особи як суб. Права.
- •50. Систематизація законодавства. Облік нпа. Правовий тезарус
- •51. Система права, галузі та інститути права. Правові спільноти
- •52. Приватне та публічне право. Уособлення соціального права.
- •54. Реалізація права. Форми реалізації права.
- •55. Поняття і призначення застосування права. Ідеологія застосування права
- •57. Процес застосування права. Стадії правозастосовчого процесу.
- •58. Акти застосування права : поняття і види.Структура складного акту застосування права
- •59. Тлумачення правових норм: поняття та види. Офіційне тлумачення
- •60. Прогалини в праві і способи їх усунення і подолання.
55. Поняття і призначення застосування права. Ідеологія застосування права
Правозастосування - це ухвалення на основі норм права рішень у конкретних справах. З погляду формальної логіки це процес, який полягає у підведенні конкретного життєвого випадку під загальну правову норму, а також ухвалення на цій основі спеціального акта — акта застосування норм права.
Реалізація права в більшості випадків відбувається без участі держави, його органів. Громадяни та організації добровільно, без примусу, за взаємною згодою вступають у правові відносини, в рамках яких використовують суб'єктивні права, виконують обов'язки і додержуються встановлені законом заборони. Разом з тим у деяких типових ситуаціях виникає необхідність державного втручання, без чого реалізація права виявляється неможливою.
По-перше, у механізмі реалізації окремих норм заздалегідь запрограмовано участь держави. Це, перш за все, норми, відповідно до яких здійснюється державний розподіл майнових благ. Наприклад, реалізація права на пенсію включає в якості необхідного елемента постанову комісії органу соціального забезпечення про призначення пенсії окремому громадянину. Виділення житла з муніципального або державного житлового фонду потребує індивідуального владного рішення відповідного державного органу або органу місцевого самоврядування. У тому ж порядку, тобто шляхом прийняття індивідуальних владних рішень, громадянам і організаціям виділяються земельні ділянки, що перебувають у власності держави.
По-друге, взаємозв'язки між державними органами і посадовими особами усередині державного апарата мають здебільшого характер влади і підпорядкування. Дані правові відносини включають як необхідного елемента владні рішення, тобто акти застосування права.
По-третє, право застосовується у випадках виникнення суперечки про право. Якщо сторони самі не можуть дійти згоди про взаємні права та обов'язки, вони звертаються для вирішення конфлікту в компетентний державний орган (так, господарські суперечки між організаціями розглядають господарські суди).
Четверте, застосування права необхідно для визначення міри юридичної відповідальності за вчинене правопорушення, а також для застосування примусових заходів виховного, медичного характеру та ін
Таким чином, застосування права - це владна діяльність компетентних органів і осіб з підготовки та прийняття індивідуального рішення по юридичній справі на основі юридичних фактів і конкретних правових норм.
Застосування права має такі ознаки:
1) здійснюється органами або посадовими особами, наділеними функціями державної влади;
2) має індивідуальний характер;
3) спрямовано на встановлення конкретних правових наслідків - суб'єктивних прав, обов'язків, відповідальності;
4) реалізується в спеціально передбачених процесуальних формах;
5) завершується винесенням індивідуального юридичного рішення.
56. Реалізація та застосування права. Безпосередня та правозастосовча реалізація права.
Реалізація норм права — це втілення приписів норм у правомірній поведінці суб'єктів права, в їх практичній діяльності, її можна розглядати як процес і як кінцевий результат.
Норми права можуть бути реалізовані в різних формах: у правовідносинах і поза ними, з участю державних органів та без них.
Розрізняють 4 основні форми реалізації права за складністю та характером дій суб’єкта:
- додержання
- виконання
- використання
- застосування.
В основу такого поділу покладено ступінь активності суб’єктів щодо реалізації правових норм. Дотримання, виконання, використання – безпосередні форми реалізації норм права, а застосування – опосередкована (особлива) форма.
Дотримання - полягає в утриманні від дій, заборонених юридичними нормами, суворому додержанні встановлених заборон
Припускає пасивну поведінку суб'єкта — незалежно від його власного бажання. Дотримання норм права – вид правомірної поведінки і в той же час найбільш загальна форма реалізації права.
Виконання - полягає в обов'язковому вчиненні суб’єктом активних дій щодо виконання на нього юридичного обов’язку
Використання – суб’єкти на власний розсуд використовують надані їм права та можливості, задовольняючи свої законні інтереси.
Форми реалізації права за суб'єктами такі:
— індивідуальна; — колективна.
Існують і інші класифікації.
Правозастосування — це здійснювана в процедурно-процесуальному порядку владна-організуюча діяльність компетентних державних органів і посадових осіб, яка полягає в індивідуалізації юридичних норм стосовно конкретних суб’єктів і конкретних життєвих випадків в акті застосування норм права.
Якщо скласти спрощено, то застосування правових норм – це ухвалення на основі норм права рішень у конкретних справах. З погляду формальної логіки це процес, який полягає у підведенні конкретного життєвого випадку під загальну правову норму, а також ухвалення на цій основі спеціального акта – акта застосування норм права.
Якщо додержання, використання пов'язані з діями громадян, громадянських організацій, комерційних об'єднань (корпорацій), то застосування норм права здійснюється державними органами і посадовими особами, і тільки у певних ситуаціях — громадськими організаціями. Громадяни не можуть бути суб'єктами застосування норм права. У разі, якщо державний орган передає частину своїх повноважень окремим фізичним особам, то в процесі реалізації норм права вони виступають не як фізичні особи, а як представники цього державного органу.
Застосування норм права має місце там, де адресати правових норм не можуть реалізувати свої, передбачені законом права і обов'язки без посередництва компетентних органів. Можна сказати, що на певному етапі правозастосування підключається до способів безпосередньої реалізації — додержання, виконання, використання.
