8.Поняття і засоби правового мислення. Формування правового мислення в сучасних юристів.

Правове мислення - це процес опосередкованого та узагальненого відображення правових явищ в їхніх істотних властивостях, зв'язках і стосунках. Людина може пізнавати навколишній світ за допомогою відчуттів і безпосереднього сприйняття різноманітних предметів і явищ. Якщо ж якості явища недоступні для споглядання, пізнання їх можливе тільки через мислення. До таких явищ і належить право.  Ознаками правового мислення ег а) розумове пізнання правових явищ і зв'язків між ними; б) правові явища у відображенні людини виступають в узагальненій формі; в) воно відображає найсуттєвіші властивості правових явищ, без яких право існувати не може; г) це евристична діяльність людського мозку з відшукування найхарактерніших властивостей, що вимагає від мислячого значних практичних знань, умінь і навичок, здатності орієнтуватись у проблемних ситуаціях; ґ) велика роль при цьому належить мотивації (наявності правових потреб, інтересів і прагнень) та волі людини в досягненні поставленої мети.  Щоб пізнати правові явища і зв'язки між ними, людині потрібно зрозуміти сутність та соціальне призначення таких явищ, уявити їх зміст та характерні якості і риси, абстрагуватися від безлічі конкретних життєвих ситуацій. Шляхом мислення потрібно створити ідеальний зразок того чи іншого правового явища, наприклад, поняття, принципів, функцій,  Завдяки правовому мисленню відображаються найсуттєвіші властивості правових явищ, без яких право існувати не може. Серед них: нормативність, загальний характер, обов'язковість для усіх суб'єктів права, формальна визначеність у певних джерелах, що носять письмовий характер тощо.  Зовні правове мислення може виявлятись у правовій поведінці, і тільки тоді воно має соціальне значення.  Як зазначалось раніше, засоби правового мислення розподіляються на процедурні, змістовні та визначальні. Процедурними засобами правового мислення вважаємо закони формальної логіки, використання методик, алгоритмів. Змістовними засобами правового мислення є принципи, концепції, теорії, парадигми, що містяться як у джерелах права, так і розроблені юридичною наукою. Визначальні засоби правового мислення містяться у законодавчих дефініціях, понятійно-категоріальному апараті юриспруденції, юридичних конструкціях, презумпціях, преюдиціях тощо.  Формування - 1) робота із казусом сприяє кращому розумінню застосування правової норми та рефлексії щодо її обсягу;  2) письмові тести дозволяють тренувати юридичний стиль висловлювань та формулювання власних думок;  3) включення відомих прецедентів або схожих казусів до умов задач допомагає виявити ступінь правової ерудованості юристів;  4) використання логічних та мовних зразків, як і написання правової аргументації, дисциплінує точність думки і висловлювань.дин з найефективніших шляхів до опанування нестандартним мисленням є загальновідомий метод розв’язування ситуаційних правових задач. 

9. Герменевтичний підхід у правовій сфері. Мистецтво тлумачення права

Герменевтика (грецьк. пояснюю, тлумачу) — напрям наукової діяльності, пов'язаний з дослідженням, поясненням, тлумаченням філологічних, а також філософських, історичних і релігійних текстів.  Герменевтичний підхід у правовій сфері ґрунтується на сукупності принципів і методів тлумачення й інтерпретації юридичних текстів, а останні можуть мати форму як нормативно-правових, так інших правових документів, а також наукових монографій і інших письмових праць вчених. Цей підхід як домінуючий властивий аналітичній юриспруденції.  Тлумачення норм права (інакше: інтерпретація норм права) — це розумова інтелектуальна діяльність суб'єкта, пов'язана зі встановленням їх точного значення (змісту).  Тлумачення як термін є багатозначним. Звичайно під тлумаченням розуміється будь-який пізнавальний процес, направлений на пояснення явищ природи чи сусп. явищ. Також під тлумаченням розуміється також теорія та практика інтерпретації мовних виразів, які представлені у вигляді знаків, символів і усного мовлення.   Тлумачення права виступає як один з видів пізнання, тобто складного процесу розумової діяльності, в результаті якої відбувається перехід від незнання до знання, відтворюється дійсна, істинна картина об’єктивного світу .  Більшість вчених також визначають тлумачення права як необхідний елемент правореалізаційного процесу, складну і багатогранну діяльність різних суб’єктів, направлену, на пізнання і роз’яснення правових норм, правозастосовних актів, договорів.   Поняття тлумачення права охоплює єдність двох процесів: усвідомлення і роз’яснення дійсного змісту норм права, державної волі, яка в них виражена.  • Усвідомлення – це внутрішній розумовий процес, що має виключно суб’єктивний характер і не виходить за межі свідомості самого інтерпретатора.   • Роз’яснення – це зовнішній вираз висновків, до яких дійшов інтерпретатор в результаті усвідомлення норми права, щодо сенсу і змісту державної волі, яка в ній міститься.   Тлумачення норм права – це діяльність суб’єктів щодо усвідомлення і роз’яснення дійсного змісту правових норм з метою забезпечення обґрунтованої і повної реалізації їх приписів.   Термін «герменевтика» також позначає мистецтво тлумачення, роз'яснення, аналізу тексту. Можна розглядати тлумачення права як посередника між загальною та абстрактною нормою і різноманіттям конкретних життєвих ситуацій, до яких повинні застосовуватися ці норми.  Спосіб тлумачення — це сукупність прийомів аналізу змісту нормативно-правових актів. У юридичній науці і прак¬тиці використовуються різні способи тлумачення норм права.  Граматичний спосіб тлумачення норм права  Систематичний спосіб тлумачення правих приписів   Логічний спосіб тлумачення правових приписів   Історичний спосіб тлумачення правових приписівТлумачення правових норм - це найважливіша умова їх правильного розуміння та застосування. Не будь тлумачення, весь складний процес правореалізації був би ускладнений, а в певному сенсі неможливий. Необхідність тлумачення переконливо підтверджена багатовіковим правовим досвідом, юридичною практикою, долями конкретних людей.  1.2. Два аспекти тлумачення.   Тлумачення буває роз'яснювальним і уяснітельним. Іншими словами, слід розрізняти тлумачення - роз'яснення та тлумачення - з'ясування. Обидва ці процеси тісно взаємопов'язані. При цьому з'ясування завжди передує роз'яснення, а не навпаки. Але не завжди за з'ясуванням автоматично випливає роз'яснення. Останнє може і не настати. Це залежить від конкретних обставин.   При тлумаченні - з'ясуванні норма права тлумачиться суб'єктом для себе. Таке тлумачення являє собою певний розумовий процес, що відбувається у свідомості тлумача, і воно не отримує будь-якого зовнішнього виразу, не фіксується в будь-якому акті.

10. Юридична антропологія та її призначення. Право в людині – людина у праві.  Юридична антропологія - це наука про людину як соціальну істоту в його правових виявах, вимірах, характеристиках. Вона вивчає правові форми суспільного життя, які складаються в різних спільнотах (первісних, традиційних, сучасних), у різних етносів (народів, націй), в різні епохи і в різних регіонах світу.  Юридична антропологія сформувалась у другій половині XIX ст. на межі юриспруденції, антропології, етнології, соціології, культурології, історії, філософії. З юридичних дисциплін помітний вплив на її становлення зробили історія права (особливо історія древнього права) і порівняльне правознавство. Спочатку юридичну антропологію цікавило, головним чином, дослідження архаїчного права. Основними поняттями юридичної антропології були: «звичаєве право», «звичаєве право», «звичай», «традиція», «звичаєво-правова ментальність», «звичаєво-правова система». На сьогоднішній день можна констатувати розширення сфери інтересів сучасної юридичної антропології.  Відповідно до антропологічної концепції право трактується як система взаємопов'язаних зобов'язань, що розглядаються як право, на одній стороні, та визнаються як обов'язок, на іншій стороні. Таке праворозуміння вказує на можливість існування права за межами заходів зовнішнього офіційного (в тому числі державного) примусу.    Впровадження антропологічного підходу в правовому мисленні дозволяє здійснити «антропологічний поворот» до людини як первинної правової реалії, подолати існуюче домінування соціоцентричних, державоцентричних установок, які передбачають більш важливе значення цілого (суспільства, держави), а не його частини (громадянина).  Юридична антропологія дозволяє виділити загальноправові тенденції розвитку, одночасно визнаючи правове різноманіття світу. Юридична антропологія свідчить, що кожна правова культура має право на автономію, і слід було б окреслити межі цієї автономії, визнати плюралізм правопорядку, відмовившись від властивого юриспруденції європоцентризму. 

Висновок юридичної антропології зводиться до того, що право виступає як інструмент, який створюється кожним суспільством для вирішення виникаючих в ньому конфліктів. Використовуючи розробки юридичної антропології, правознавство виходить до нових можливостей пояснення існуючої правової реальності, глибше проникає в проблематику зв'язку людини і влади, формування правового менталітету, розгляд правової системи і правової культури як продуктів певної цивілізації.     Традиційна проблематика юридичної антропології розглядається в аспекті вивчення антропології сучасного позитивного права, а також людини в системі національного права. Міжнародно-правовий вимір правового буття людини є прикладом конкретизації завдань антропології права стосовно до міжнародного права прав людини.   Юридична антропологія аймає значне місце у системі юридичної освіти. У науково-прикладному плані вона необхідна для законодавця при проведенні антропологічної експертизи законопроектів і всього законодавства. У менших масштабах використовує юридико-антропологічні дані судова практика.   Антропологія права відіграє значну роль при вирішенні проблем міжнародно-правового захисту людини і суспільства в цілому.