4.Співвідношення держави і права.Правова і етатистська держава.

Співвідношення держави і права включає в себе три головних аспекти: єдність, відмінність та взаємодія.Єдність держави і права має наступні елементи:  1) спільність походження і розвитку. Держава і право виникли в результаті потреб соціально неоднорідного суспільства, яке перейшло до відтворюючого типу господарства.  2) спільність факторів, які обумовлюють сутність держави і права. Ними виступають соціально-економічні відносини, ідеологія, культура, традиції суспільства;  3) спільність соціального призначення. Право виступає як засіб соціального регулювання, а держава являє собою механізм, що забезпечує вплив права на суспільні відносини.  Відмінності випливають вже з визначень цих понять, їх онтологічного статусу і суспільної природи:1) держава є особлива політико-територіальна організація публічної влади, а право - система офіційно встановлених і охоронюваних норм, які виступають регуляторами поведінки людей;  2) держава і право відіграють різні ролі в соціальному регулюванні. Право визначає моделі поведінки людей у типових ситуаціях, а держава забезпечує реалізацію цих моделей, в тому числі з допомогою своєї примусової сили; 

3) держава і право можуть суперечити один одному. Тоді виникає феномен неправової, тоталітарної держави.  Взаємодія держави і права виражається у багатогранному впливі їх один на одного. Держава створює, змінює, вдосконалює, охороняє від порушень, втілює в життя норми права. Держава або сама встановлює правові норми, або офіційно визнає чинні. Воно може також делегувати можливість приймати окремі юридичні акти громадським та іншим недержавним організаціям, надавати нормативну силу судовим і адміністративним прецедентам, договорам та угодам. право створюється суспільством. Але, в кінцевому рахунку, право походить все-таки від держави як офіційного представника суспільства. Не менш істотно і різноманітне зворотний вплив права на державу. Право, насамперед, легалізує та конституює державну діяльність, визначає її загальні межі. За допомогою права закріплюються внутрішня організація держави, його форма, структура, апарат (механізм) управління, статус та компетенція різних органів і посадових осіб, принцип поділу влади, оформляються необхідні інститути. За допомогою права здійснюються завдання і функції держави, проводиться його внутрішня і зовнішня політика, законодавчо визначаються і закріплюються суспільний лад, становище особистості в суспільстві.  Виділяють два основних типи взаємодії держави та права:  1) держава стоїть над правом і виступає в якості визначального чинника розвитку права. Такий тип держави називають етатистським; 2) право стоїть над державою, виступаючи обмежувачем державної влади. Такий тип держави прийнято називати правовим.  Правова держава це організація політичної влади, діяль­ність якої заснована на принципах верховенства права і закону, взаємній відповідальності держави і особи, визнанні та реальному забезпеченні прав і свобод людини і громадянина, окремих груп людей і громадянського суспільства в цілому.знак-1) законодавче закріплення і реальне забезпечення прав і свобод людини, 2) верховенство права та законівабо всього населення країни. 3) здійснення принципу поділу державної влади. 5) врегулювання відносин між особою і державою на підс­таві загальнодозвільного принципу, коли особі дозволе­но робити все, що прямо не заборонено законом6) наявність високого рівня правосвідомості та правової культури7) наявність суду  Етатистський тип праворозуміння. Назва даного типу праворозуміння походить від французького слова «etat» – держава. За своєю суттю етатистський тип праворозуміння є ідейною протилежністю юснатуралізму. Згідно даного підходу, право є творінням держави або санкціонується державою для того, щоб отримати усі свої правові властивості і стати саме правом. Таким чином, право – це сукупність норм (правил поведінки) встановлених або санкціонованих державою у формі закону. Право ототожнюється з законом держави. Основними ознаками права є формальна визначеність (знаходить своє найбільш повне втілення в писаному законі) і захищеність публічною владою держави. Отже, право – це зовнішній нормативний порядок, що підтримується за допомогою фізичного примусу. Зазначений підхід або обходить стороною ціннісну проблематику в праві і його комунікативну сутність або надає їм другорядне значення, віддаючи пріоритет державній волі. Тому питання про справедливість права, його моральну обґрунтованість, відповідність нормам правосвідомості, тобто питання про ціннісну легітимацію права, як і питання про його реальну комунікативну дію – виключався прихильниками правового етатизму з предмету юридичної науки або визнавався неіснуючим

Ідеї, що є характерними для даного типу праворозуміння висловлювались ще древньогрецькими софістами, своє емпіричне підтвердження цей тип праворозуміння отримує під час формування західноєвропейських абсолютистських держав та утвердження капіталістичних відносин, а філософське обґрунтування в вченні позитивізму.Нова модернізована форма позитивізму – нормативістська теорія права – є однією з найвпливовіших у наш час.

Основні ідеї цієї теорії обґрунтував Г. Кельзен. На його думку, право завжди являє собою відірвану від дійсності норму про те, що повинно бути. Єдність норм і цілісність системи забезпечує основна норма – всеохоплююча категорія пізнання, яка виводиться за допомогою людської свідомості і не має матеріального змісту. Система права має вигляд піраміди, де нижче основної норми розміщується конституція, яка випливає із основної норми. Ще нижче – закони і укази, і на найнижчому рівні – індивідуальні норми, що їх створюють суд та органи управління стосовно окремих правових ситуацій.

5.Юриспруденція та її система.Загальнотеоретична юриспруденція як сучасна теорія держави і права. Сучасна юриспруденція є розгалуженою системою знань про державу і право. Існують різні класифікації юридичних наук. 1) теоретичні юридичні науки (теорія держави і права, юридична деонтологія, філософія права, соціологія права, порівняльне правознавство). Ці науки вивчають, формулюють і систематизують найбільш загальні юридичні поняття і категорії;  2) історико-юридичні науки (зарубіжна та вітчизняна історія держави і права, історія політичних і правових учень, або, інакше — історія вчень про державу і право). Ці науки вивчають процеси становлення й розвитку держави і права, а також розвиток теоретичних уявлень про державу і право;  3) галузеві науки (наука конституційного права, наука адміністративного права, наука цивільного права, наука кримінального права, група наук процесуального права тощо). Галузеві науки вивчають і пояснюють нормативний зміст галузей права;  4) міжгалузеві науки (юридична деліктологія, наука житлового права, наука банківського права, наука екологічного права тощо). Ця група включає науки, що виникли на стику кількох галузей права. Вони вивчають і пояснюють сенс норм та інститутів, що споріднені за змістом, але на лежать до різних галузей права; 5) організаційні науки. Ці науки вивчають організацію та діяльність державних органів (наука державного будівництва), органів місцевого самоврядування (наука муніципального права), судових і правоохоронних органів (наука судових і правоохоронних органів); 6) прикладні науки (криміналістика, кримінологія, судова медицина, судова психіатрія, судова бухгалтерія, юридична психологія, правова статистика тощо). Ці науки вивчають правові явища не тільки за допомогою юридичних, а й за допомогою спеціальних неюридичних методів, запозичених з інших наук (технічних, медичних, математичних тощо);  7) міжнародно-правові науки (наука міжнародного публічного права, наука міжнародного приватного права). Юридичні науки, виділяють в аналізі держави і права різні сторони і властивості.  Загальнотеоретична юриспруденція як сучасна теорія держави і права. (ТДП) або загальнотеоретична юриспруденція - фундаментальна галузь юриспруденції і навчальна дисципліна, що вивчає державу і право. (їх внутрішню структуру і логіку розвитку) фактором, що визначає місце ТДП у системі юридичного знання та практики, є те, що саме ТДП у своєму найбільш спрощеному вигляді виступає немов вступною дисципліною у процесі підготовки професійних юристів. ТДП, завжди буде основою всього юридичного знання (ТДП дає можливість об'єднати розпорошене юридичне знання - знання, сформоване в різних сферах юридичної науки та практики, в єдину систему, що в свою чергу дозволяє поглянути на державно-правову дійсність комплексно, всебічно, скласти цілісне ТДП визначає рівень розвитку юриспруденції загалом, тобто і як науки, і як практики;ТДП формує загальні для усієї юридичної науки цілі та завдання, задає вектори розвитку галузевих та спеціально-юридичних наук;ТДП виступає певним трансформатором між юридичним та неюридичним гуманітарним знанням, забезпечує органічне сплетіння юридичного знання в загальну систему знання про суспільство та людину.

6.Предмет загальнотеоретичної юриспруденції. Правознавство і державознавство.     Юридична наука (юриспруденція) складається з двох великих груп наук – державознавство і правознавство.  До першої групи наук, об'єктом яких є держава і державні явища, відносяться: філософія держави, соціологія держави, загальна теорія держави, історія держави(в тому числі і зарубіжних країн, теорія конституційного (або державного)права, теорія адміністративного права, конституційне право зарубіжних країн тощо. Крім того, «держава»» є об'єктом вивчення загальногуманітарних наук-політології, філософії, юридичної соціології, міжнародного публічного права тощо, які аналізують державу і державні явища з позицій їх об'єкта, предмета якісних ознак.  До другої групи-правознавства, об'єктом і предметом якого є правова система, різні форми, види, галузі і підгалузі права і законодавства, відносяться: філософія права, загальна теорія права, соціологія права, правова (юридична)психологія, правова кібернетика; галузеві юридичні науки-конституційне,адміністративне,цивільне(громадянське),господарське,сімейне,фінансове,кримінальне,кримінально-процесуальне,цивільно-процесуальне,господарсько-процесуальне,конституційно-процесуальне(парламентське право),екологічне, трудове право, а також комплексні юридичні науки-кримінологія, криміналістика тощо. Крім того, в останній період також виділяють емпіричні та практичні юридичні науки, практичне право тощо.  Правознавство - це галузь науки, яка вивчає основні причини виникнення права, особливості його розвитку, місця і ролі в суспільстві. Правознавство є методологічною основою функціонування юриспруденції як системи юридичних наук. Державознавство - це система наук, що досліджує основні причини виникнення держави, її основні функції та перспективи розвитку.

7.Догматичний(формально-логічний) метод у юридчній теорії і практиці.  Необхідно розрізняти методи наукового пізнання права і методи юридичної діяльності (методи законодавчої діяльності, методи тлумачення права, методи правозастосовчої діяльності). Між методами наукового пізнання і методами юридичної діяльності існує взаємодія, що забезпечує розвиток юридичної теорії і практики. Одним із спеціальних методів юриспруденції вважається догматичний (формально-логічний) метод, що використовується в юридичній теорії і практиці. Юридизація формально-логічного методу пов'язана зі специфікою його застосування для пізнання (вивчення) догми права та вирішення конкретних питань формування (нормотворення), систематизації, тлумачення і застосування права. Визначальне значення догми права та її складових (правових норм і принципів, суб'єктивних прав і юридичних обов'язків, правовідносин, законів та інших джерел права, різноманітних нормативних та індивідуальних актів) для існування всієї правової сфери забезпечує догматичному методу провідну роль у наборі методологічного інструментарію.  Догматичний метод пов'язаний з використанням правил логіки і мови, оскільки буття права невіддільне від текстів законів, договорів, наказів, вироків, рішень тощо, їх тлумачення і розуміння в зв'язку з конкретними життєвими ситуаціями. Тут, наприклад, проглядається зв'язок теоретичного використання догматичного методу (доктринальне тлумачення) і практичного (офіційне тлумачення). За допомогою догматичного методу здійснюються дослідження, спрямовані на формально-догматичну обробку права (формування наукових визначень; формування понятійного апарату; виділення напрямків юридичної діяльності та розгляд їх логічної природи і т. д.).  Велика роль у формуванні юридичної науки належить фор¬мально-логічному методу, який, у поєднанні з іншими методами, поширений у державно-правових дослідженнях. Особливість цього специфічного для юриспруденції методу полягає в зосе¬редженні уваги на логічній обробці правових норм. З допомогою різних логічних операцій окремі правові положення трансформу¬ються в загальні поняття, з яких, у свою чергу, виводяться певні логічні наслідки, здійснюється їхнє логічне тлумачення. Такий підхід до юридичних досліджень здавна дістав назву догматично¬го (догми права). Логічна обробка здійснюється щодо матеріалів, які характеризують окремі державно-правові явища, а саме: дер¬жавне керівництво, норми права, їх реалізація тощо. На цій ос¬нові формулюється визначення юридичних понять, відбувається їхня класифікація, поділ на окремі інститути. Недоліком застосу¬вання формально-логічного методу є певна його однобокість. Він не забезпечує необхідної повноти в дослідженні державно-пра¬вових явищ, майже не відбиває зв'язку держави і права з іншими суспільними явищами.   Водночас цінність цього методу полягає в тому, що він дає можливість висловлювати в коротких дефініціях всю різнобічність і багатство державно-правових явищ, дозволяє позбавитися зайвого опису деталей і створює великі можливості для вільного орієнтування юриста в середині державної і правової системи.     Для правової сфери досить значимо розмежування мови і метамови права. В якості мови права виступає та мова, яка отримала своє вираження в чинному законодавстві та практиці його застосування. Метамова виступає як мова юридичної науки, зокрема - мова теорії держави і права, як тієї системи понять, яка становить основу загальнотеоретичної юриспруденції і має глибокий дидактичний сенс у справі професійної підготовки юристів.  Одна з проблем сучасного використання догматичного (формально-логічного) методу в правовій сфері пов'язана з рухливістю (плинністю) догми права. У цьому зв'язку виникає необхідність доповнення догматичного методу використанням герменевтичного методу для пізнання права. Для герменевтичного методу характерне поширення на предмет пізнання інтелекту, почуттів, інтуїції того, хто прагне до розуміння. Таким чином, герменевтичний метод дозволяє подолати плинність догми права і вийти до прийняття більш точного і справедливого рішення.