90. Поняття, сторони, зміст та форма кредитного договору

Стаття 1054. Кредитний договір ЦК Укр. За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Кредитний договір є особливим різновидом договору позики. За своєю юридичною природою він є консенсуальним, тобто вступає в силу з моменту досягнення сторонами домовленості щодо всіх істотних умов такого договору ще до реального передання грошових коштів. Предметом кредитного договору можуть бути лише грошові кошти, але в жодному разі не речі.

Згідно зі статею 1055 Цивільного кодексу України, кредитний договір укладається в письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, нікчемний. Таким чином, кредитний договір, укладений усно, недійсний з моменту його укладення, не породжує жодних юридичних наслідків та не вимагає визнання недійсності в судовому порядку (стаття 215 Цивільного кодексу України).

Сторонами кредитного договору згідно з чинним законодавством (п. 15 Положення НБУ "Про кредитування") є кредитор та позичальник.

Зміст кредитного договору

Обов'язок кредитора в даному договорі складає надання безготівкових грошових коштів позичальнику відповідно до умов укладеного договору (одноразово, рівними або іншими частинами у вигляді окремих «траншів», «кредитної лінії» і т.д.). Обов'язки позичальника полягають у поверненні отриманого кредиту та сплату передбачених договором або законом відсотків за його використання. Порядок, терміни та інші умови виконання цього обов'язку типові для будь-яких позикових відносин і тому передбачені нормами про виконання своїх обов'язків позичальником за договором позики. Ними, зокрема, визначається момент виконання позичальником обов'язки з повернення суми кредиту (п. 1 і 3 ст. 810 ЦК), наслідки його прострочення (ст. 811 ГК), наслідки втрати ним забезпечення або погіршення його умов (ст. 813 ЦК) та ін

Кредитор має право в односторонньому порядку відмовитися від видачі кредиту повністю або частково за наявності обставин, очевидно які свідчать про неможливість повернення суми кредиту в строк. Такою обставиною може, зокрема, з'явитися обнаружившаяся неплатоспроможність позичальника або її істотне зниження, наприклад при зменшенні господарським товариством-позичальником розміру свого статутного капіталу. Очевидно, що дане правило служить захисту інтересів кредитора.

91. Загальна характеристика договору позики

Позика – це типова договірно-правова форма кредиту для усіх форм кредитування. Водночас позика є самостійним договором, опосередковує кредитні відносини та зумовлює місце позики в системі цивільно-правових інститутів.

Договір позики врегульований в главі 71 „Позика. Кредит. Банківський вклад” ЦКУ. Не випадково ця глава об’єднує декілька відносно самостійних видів договорів. Договір позики як і кредитний договір (та і договір банківського вкладу), оформлює єдині по своїй економічній природі відносини. Відмінності між ними головним чином полягають в тому, що кредитором по кредитному договору виступають банки та інші фінансові установи, а в якості наймодавця по договору позики можуть виступати будь-які фізичні та юридичні особи.

Законодавче визначення договору позики звучить так: „За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості” ч.1 ст.1046 ЦКУ.

Позикові відносини зумовлені характером обов’язку боржника у грошовому зобов’язанні, що існує між позикодавцем і позичальником. І договір позики є основною підставою виникнення позикових відносин.

Підкреслюється, що вексельні зобов’язання, емісія облігацій та державна (комунальна) позика, інші боргові зобов’язання є позиковими лише в певній мірі. На них поширюється загальні правила позики з урахуванням особливостей таких відносин.

Суб’єктами позики є будь-які фізичні та юридичні особи. Боржника за договором позики називають позичальником, а кредитора – позикодавцем.

Договір позики є реальним, одностороннім, відплатним або безоплатним договором. Це значить, що він набуває чинності тільки після передачі майна, всі обов’язки покладені лише на позичальника і в визначених законом випадках договір позики може бути як оплатним так і безоплатним.

Предметом договору позики є речі, визначені родовими ознаками та грошові кошти. Законодавець за певних випадків передбачає як просту письмову так і усну форму для цього виду договорів.

Отже, договір позики – це один з видів зобов’язань, спрямованих на передачу майна.