15 Та 17. Підстави та наслідки визнання договорів недійсними та неукладеними. Поняття недійсного та неукладеного договору (правочину).

Недійсними правочинами є дії фізичних та юридичних осіб, які не створюють юридичних наслідків, що передбачалися ними, через непритаманність цим діям властивостей юридичного факту.

Підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) будь-якої із загальних вимог, додержання яких необхідне для його чинності, крім вимоги щодо форми правочину. Це пов'язано з тим, що згідно зі ст. 218 ЦК недодержання сторонами письмової форми правочину має наслідком його недійсність не завжди, а лише у випадках, встановлених законом. ЦК передбачає такий наслідок у разі недодержання вимог про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину (ст. 219) або договору (ст. 220). Недодержання вимог щодо простої письмової форми правочину, за загальним правилом, немає наслідком його недійсність. Такий правочин вважається дійсним, але у разі заперечення однією із сторін факту його вчинення або оспорювання окремих його частин ці факти можуть доводитися тільки письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами, оскільки рішення суду не може ґрунтуватися на показаннях свідків (ч. 1 ст. 218 ЦК). У разі недоведеності зазначених фактів вважається, що правочин не був вчинений. І тільки, як уже зазначалося, у випадках, прямо передбачених законом, порушення вимог щодо простої письмової форми правочину тягне його недійсність. Такий наслідок передбачений, наприклад, у ст. 547 ЦК для правочинів щодо забезпечення виконання зобов'язання.

Наслідком визнання правочину недійсним є покладення на сторін обов'язку повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину (двостороння реституція), а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, — відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Іноді законом може бути встановлено особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів, наприклад, за умовного правочину наслідком його недійсності буде застосування до регулювання відносин між сторонами правил щодо правочину, який сторони насправді вчинили. Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Відповідно до пункту 8 статті 181 Господарського кодексу України у разі якщо в договорі сторони при підписанні не визначили усіх істотних умов договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся).

Саме тому, дуже важливо при підписанні договору

Що таке істотні умови договору?

Істотні умови господарського договору є вказані в ст. 180 ГКУ:

1) Предмет;

2) Ціна;

3) Строк дії договору;

4) Вимоги, щодо яких на вимогу однієї із сторін має бути досягнуто згоди;

5) Умови, які визначені обов’язковими для таких договорів відповідно до закону.

Правові наслідки визнання договору неукладеним:

Розрізняють два види наслідків:

1) неможливість застосування до правовідносин, що виникли за даним договором, установлених способів захисту порушених прав;

2) можливість застосування до правовідносин, що виникли за даним договором, спеціальних способів захисту порушених прав.

18. Види недійсних правочинів та критерії розмежування.

Всі недійсні правочини розділяє на види відповідно до таких характеристик:

1) залежно від класифікації підстав недійсності:

- з вадами складу правочину як юридичного факту або правочину як правовідносин (з різними вадами волі, форми, змісту, суб'єктного складу);

- такі, що не відповідають закону і не відповідають волі окремих осіб;

- з обов'язковими (абсолютними) і з необов'язковими (відносними) підставами недійсності;

- з формальним і з матеріальним складом недійсності;

2) за процесуальним порядком встановлення недійсності:

- правочини, які можуть бути визнані недійсними лише в судовому порядку (оспорювані правочини);

- правочини, які можуть бути визнані недійсними як в судовому, так і в позасудовому порядку (нікчемні правочини);

3) за ознакою правомірності:- правомірні;- неправомірні;

4) за ступенем їх недійсності:

- у більшості випадків недійсність правочину тягне за собою обов'язок сторін правочину повернутися в первинне положення, повернувши один одному виконане за правочином (двостороння реституція);

- обов'язок повернути виконане за правочином лежить лише на одній із сторін, як правило, несумлінно діючої при здійсненні недійсного правочину (одностороння реституція);

- відносно несумлінної сторони або обох сторін реституція не застосовується, а відповідне майно стягається в дохід держави (незастосування реституції, зокрема — одностороннє);

5) за часом, з якого набувають чинності всі наслідки недійсності:

- з моменту здійснення правочину;

- з моменту визнання недійсним правочину судом (лише щодо оспорюваних правочинів);

6) за колом осіб, відносно яких діє недійсність:

- відносно всіх осіб (“абсолютно недійсні правочини”);

- відносно лише визначених, вказаних у законі осіб (“відносно недійсні правочини”).

поділ недійсних правочинів на нікчемні та оспорювані

Нікчемний правочин - це правочин, недійсність якого встановлена у законі (ч. 2 ст. 215 ЦК). Оскільки закон кваліфікує даний правочин як недійсний, не вимагається визнання його недійсності судом. Нікчемними є правочини, передбачені статтями 218-221,224,226 та 228 ЦК. Слід мати на увазі, що кваліфікація названих правочинів у науці як абсолютно недійсних не відповідає вимогам ЦК. Це пов'язано з тим, що будь-який нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Виняток зроблено лише для правочинів, які порушують публічний порядок (ст. 228 ЦК).

Оспорюваний правочин - це правочин, недійсність якого прямо не встановлена у законі, але який може бути визнаний недійсним судом у разі, коли одна із сторін або інша заінтересована особа заперечують його дійсність на підставах, передбачених законом (ч. З ст. 215 ЦК).