Форми наукового знання
Основними формами наукового знання є факти, поняття, категорії, принципи чи аксіоми, закономірності й закони, теорії. Взаємозв’язок між ними відображено на рисунку 1.3.
Рис. 1.3. Взаємозв’язок форм наукового знання
Наукове пізнання розпочинається з накопичення фактів.
Факти систематизуються та узагальнюються у формі понять.
Найбільш широкі поняття називають категоріями (навчання, виховання, розвиток, формування, особистість)
Результатом систематизації та узагальнення емпіричного досвіду дослідника можуть бути сформульовані ним принципи чи аксіоми. Під принципом розуміють вихідне положення теорії, вчення, на ос-нові якого логічно виводяться інші твердження. Аксіома являє собою вихідне положення теорії, що лежить в основі доведення інших положень цієї теорії, у межах якої воно приймається без доведення.
Найбільш суттєві і стійкі зв’язки міх об’єктами природи, суспільства відображають наукові закономірності і закони. У формі закономірності фіксується зв'язок між якісними властивостями об’єк-тів дослідження. Законами передають співвідношення між кількісними значеннями величин, що характеризують об’єкти дослідження.
Закони й закономірності складають серцевину теорії, яка є основною структурною одиницею наукового знання, найвищою фор-мою узагальнення і систематизації фактів. У широкому розумінні, теорія – це особлива сфера людської діяльності та її результатів, яка включає в себе сукупність ідей, поглядів, концепцій, учень, уявлень про об’єктивну дійсність. У вузькому розумінні – форма вірогідних наукових знань, що дає цілісне уявлення про закономірності і суттєві характеристики об’єктів. (Теорія матеріальної освіти – Спенсер, Теорія формальної освіти – Локк, Песталоцці, Кант, Гербарт).
Вимоги до теорії:
Логічна несуперечність.
Теорія має пояснювати всі факти певної сукупності без винят-ків. Якщо факт не пояснюється, то теорія доводить його належність до іншої системи знань.
Замкнутість, тобто в неї не можна ввести випадкові факти і положення.
Підпорядкованість принципу У. Оккама, що припускає міні-мальність початкової кількості ідей і понять.
Системність, тобто відображення системних характеристик наочної сфери теорії.
Наприклад:
Факти: Під час проведення заняття в ігровій формі студенти були активними, висловлювали та відстоювали свої погляди з визначеної проблеми, розв’язували практичні завдання.
Поняття: ігрові технології, розвивальне навчання, знання, умін-ня та навички, методи навчання, проблемні завдання, застосування отриманих знань на практиці та ін.
Категорії: освіта, навчання, виховання, розвиток, формування, мислення
Принципи: наступності, доступності, свідомості й активності, індивідуалізації навчання, природо відповідності та ін.
Закономірності: спрямованість навчання на розв’язання завдань всебічного й гармонійного розвитку особистості студента; залежність процесу навчання від навчальних можливостей студентів та ін.
Теорія – формальної освіти
Наукове дослідження – особлива форма процесу пізнання, систематичне та цілеспрямоване вивчення об’єктів, у якому використовують засоби і методи науки, і яке завершується фор-мулюванням знання про досліджуваний об’єкт.
Із теоретичної точки зору наукові дослідження здійснюються з метою вивчення об’єктів, пояснення й передбачення процесів і явищ дійсності, що є запорукою її опанування та формування наукового світогляду людей.
Із практичної точки зору метою наукового дослідження є отри-мати результати, практичне використання яких призводить до підви-щення ефективності протікання процесу, що охоплює виокремлений в дослідженні об’єкт.
У свій час Нільс Бор висловив таку думку, що нова теорія, яка вносить переворот у колишню систему знань про світ, найчастіше починається з «божевільної ідеї». Але джерела цієї ідеї лежали в попередньому культурному перевороті.
Наукова школа являє собою неформальну творчу співдружність у межах наукового напряму висококваліфікованих дослідників, об’єд-наних спільністю підходів до розв’язання проблем, ідей і методів їх реалізації, стилю дослідної роботи тощо. До головних ознак наукової школи відносять: наявність наукового лідера, високу наукову квалі-фікацію дослідників, значущість одержаних ними результатів, оригі-нальність методик досліджень, спільність наукових поглядів.
Розвиток наукового напрямку може бути пов'язане з ім'ям того або іншого великого вченого, але воно зовсім не обов'язково при-пускає постійні особисті контакти людей, що працюють у рамках цього напрямку. Інша справа – наукова школа. Тут ці контакти абсо-лютно необхідні, тому що величезну роль відіграє досвід, безпосередньо переданий на рівні зразків від учителя до учня, від одного члена співтовариства до іншого. Саме тому наукові школи мають, як прави-ло, певне географічне положення (Тернопільська школа хіміків, Київська математична школа).
Наукові дослідження умовно поділяють на фундаментальні та прикладні. Фундаментальні дослідження покликані розкрити сут-ність педагогічних явищ, знайти глибоко приховані засади педагогічної діяльності, дати її наукове обґрунтування. Серед фундаментальних розрізняють необмежені та цілеспрямовані дослідження. Прикладні дослідження охоплюють питання безпосередньо пов’язані із практикою.
Найвідомішими і найбільш визнаними класифікаціями наук і наукових досліджень є їх розмежування за критеріями:
об’єкта й предмета дослідження (механіка, фізика, хімія, біо-логія, географія та ін.);
сфери дослідження (природничі, гуманітарні, суспільні, технічні);
способу й методів отримання нового знання (теоретичні й емпіричні);
зв’язків із предметною діяльністю (теоретичні, практичні)