Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
PMK_Istoriya.docx
Скачиваний:
2
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
401 Кб
Скачать
☆

46) Виступ Петра Іваненка (Петрика). Північна війна та участь у ній українців.

ІВАНЕНКО Петро (Петрик) Іванович

(р. н. і р. с. невід.) – політ. діяч кін. 17 – поч. 18 ст., гетьман Ханської України. Н. в м. Полтава, за ін. даними в м-ку Нові Санжари. Пов’язаний родинними зв’язками зі старшинською верхівкою Лівобережної України. До 1691 займав посаду старшого військ. канцеляриста Генеральної військової канцелярії.

У лют. 1691 приїхав на Чортомлицьку Січ, де незабаром був обраний військовим писарем. Серед запорожців проводив агітацію за виступ проти Російської державиви та гетьманського уряду Лівобережжя, одночасно налагоджуючи зв’язки з Кримським ханством. На думку дослідників, його діяльність спрямовувалася старшинською опозицією гетьманові І.Мазепі на чолі з генеральним писарем В.Кочубеєм, хоча існує й версія щодо причетності до цього самого гетьмана, який мав власні антиросійські плани. Наприкінці квітня 1692 переїхав до м. Казікермен (нині м. Берислав), а 26 травня від імені «удільного князівства Київського, Чернігівського і всього війська Запорозького городового й народу малоросійського» уклав «вічний мир» з кримським ханом Сафа-Гіреєм. За цим договором території Української козацької державиви мала обіймати Лівобережжя, частину Правобережної України та частину Слобідської України, встановлювався порядок дипломатичних взаємин, проголошувалося право безмитної торгівлі та вільних промислів українців у басейні Дніпра. Договір передбачав взаємодопомогу при боротьбі із зовнішніми противниками, зокрема, Кримське ханство мало допомогти Українській козацькій державіві звільнитися з-під російського протекторату. За це запорожці мали дозволити татарам здійснювати набіги на Російську державу Муравським шляхом.

18 липня на раді в урочищі Кам’яний Затон був обраний гетьманом. Після прибуття татарського війська, верхівка Запорозької Січі уклала з татарами угоду про спільні дії, але зробила також все можливе, щоб не допустити участі значних запорозьких сил в татарських походах. Наприкінці липня з 20-тисячним татарським військом та кількома сотнями запорожців Іваненко прибув на південне Лівобережжя, де одразу здобув підтримку жителів Царичанки та Китайгорода. Однак подальших успіхів досягти не вдалося через те, що татари почали грабувати українські території та захоплювати ясир. Одержавши звістку про наближення лівобережного війська на чолі з І.Мазепою, Іваненко з татарами відійшов до Криму.

З провалом походу 1692 Іваненко втратив підтримку як народних низів, так і старшинської опозиції І.Мазепі. Наступні татарські напади на Лівобережжя та Слобожанщину 1693, 1694 і 1696 також закінчилися невдачею. В серед. 1690-х рр. Іваненко був призначений гетьманом Ханської України (Хоменко В. – Правобережжя, а конкретніше Поділля, Брацлавщина). На цій посаді востаннє згадується 1712. (Хоменко В. – Хоча деякі історики ревно відстоюють думку, що він був убитий 1696 року.)

47) Боротьба козацтва під проводом с. Палія за незалежність Правобережної України.

Боротьба козацтва в 1700—1704 pp. під проводом Семена Палія за незалежність Правобережної України

За умовами польсько-турецького договору 1699 р. Туреччина відмовилась від претензій на правобережні українські землі й повернула їх Польщі. Через це для польської держави відпала необхідність у правобережному козацтві, котре прикривало її землі від турецько-татарських вторгнень. У 1699 р. польський сейм вирішив скасувати козаччину на Правобережжі. Це означало відміну традиційного козацького устрою, ліквідацію всіх соціально-економічних і політичних завоювань місцевого населення й реставрацію польсько-шляхетської влади на залежній від Польщі українській території. Покозачені жителі Правобережної України не збиралися добровільно поступатися своїми надбаннями. Вони відмовлялися виконувати розпорядження польських властей, не допускали шляхту в міста і села, чинили їй всілякий опір. Мирними методами польський уряд не міг нічого вдіяти проти козаків Самійла Самуся на Богуславщині, Семена Палія на Фастівщині, Захара Іскри на Корсунщині та Андрія Абазина на Брацлавщині. Коронний гетьман восени 1700 р. з метою захопити Фастів вирядив 4-тисячне військо. Але воно зустріло організовану відсіч населення, що зібралося під захист Фастівського полку. Бої під Фастовом завершилися перемогою козаків і відступом нападників. Відносини між правобережним козацьким краєм і Річчю Посполитою набрали відверто воєнного характеру.

Козацтво Київщини й Брацлавщини почало готувати сили для вирішальних боїв з польською шляхтою, яка захопила на їхній території важливі стратегічні центри. Зовнішня обстановка для цього була сприятливою. Основні збройні сили Речі Посполитої вели кровопролитні бої зі шведськими військами на території Польщі й не могли взяти участі у воєнних діях в Україні. Взимку 1702 р. у Фастові відбулася розширена нарада козацьких полковників, а також представників селянства й міщанства. У ній брав участь і відомий український поет Данило Братковський, непримиренний борець проти уніатів і єзуїтів, поборник єдності й незалежності України. Учасники наради виробили план загального збройного повстання проти Речі Посполитої й почали діяти. До літа 1702 р. козаки й селяни вигнали польську шляхту з насиджених місць на Черкащині, Київщині та Поділлі. Головний удар козацькі полки спрямували на Білу Церкву, найсильніший форпост польсько-шляхетського панування на Правобережній Україні.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]