Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
PMK_Istoriya.docx
Скачиваний:
2
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
401 Кб
Скачать
☆

93) Українська держава часів гетьмана Павла Скоропадського. Внутрішня і зовнішня політика.

Гетьманат Павла Скоропадського – 29 квітня – 14 грудня 1918.

Після звільнення Києва від більшовиків у лютому 1918 року постало питання про обрання нової політичної сили на чолі держави. Зійшлися на кандидатурі генерала Павла Скоропадського, який свого часу, коли був царським генералом, зумів українізувати і поставити на службу Центральній Раді 34-й армійський корпус, що його Рада розформувала. П. Скоропадський мав великий авторитет серед військових. Його кандидатуру схвалило і німецьке окупаційне командування, яке дедалі частіше втручалося у внутрішні справи України.

29 квітня 1918 р. у Києві відбувся хліборобський з'їзд, який висловив недовіру Центральній Раді та її уряду. Більшість делегатів виступили за встановлення сильної влади у формі гетьманату, і того ж дня гетьманом обрано П. Скоропадського. У Софійському соборі відбулася урочиста процедура його посвячення на цю відповідальну і почесну посаду.

У ніч проти 30 квітня прибічники нової влади без особливих перешкод захопили всі державні установи. На захист Центральної Ради не виступив ніхто, крім полку Січових стрільців, сформованого раніше з військовополонених галичан під командуванням полковника Є. Коновальця.

Режим П. Скоропадського слід розглядати лише як перший крок па шляху від парламентської до ефективнішої моделі організації влади в Україні. Декларована П. Скоропадським ідея втілилася у затверджених ним перших державних законах. 29 квітня 1918 р. було оприлюднено "Грамоту до всього українського народу" та "Закон про тимчасовий державний устрій України", які стали правовими основами діяльності гетьманату (встановлення режиму особистої влади гетьмана: йому належало право ухвалювати закони, призначати голів виконавчої влади Отамана Ради Міністрів і затверджувати персональний склад уряду; гетьман керував усіма відносинами з іноземними державами, був головнокомандувачем, мав право оголошувати надзвичайний і військовий стан, стан облоги, міг помилувати; гетьман призначав склад Генерального суду та затверджував Генерального суддю). У документах з'являється назва "Українська держава". Передбачалося скликання сейму (парламенту), але закону про нього так і не розробили.

За розпорядженнями гетьмана, управління державою здійснювала призначена ним Рада Міністрів. Вона координувала та організовувала діяльність центральних органів управління, розробляла проекти законів, обговорювала їх на своїх засіданнях та передавала на затвердження гетьманові.

Було поновлено скасоване Центральною Радою право приватної власності на землю "як основу культури і цивілізації". Повернули повну свободу продавати і купувати землю. Крім того, оголосили, що буде прийнято закони, за якими можна буде конфісковувати угіддя в у поміщиків і за винагороду передавати її безземельним селянам.

Таким чином, П. Скоропадський, усунувши Центральну Раду від влади, встановив фактично монархічний режим. Правда, він мав тимчасовий характер, оскільки було обіцяно підготувати і провести демократичні вибори до сейму, а той мусив вирішити питання про форму правління в Україні.

Скоропадський створив Раду міністрів, впродовж діяльності якої було прийнято близько 300 законів, що нормували життя українського народу. За гетьмана було поновлено попередній, той, що існував іще за царських часів, адміністративно-територіальний поділ держави на губернії, повіти і волості. П. Скоропадський розпустив місцеві органи, сформовані Центральною Радою, назвав їх на свій лад. Так, губернські адміністрації очолили губернські старости, яким належала вся повнота влади на місцях (як колишнім царським губернаторам). Знову запрацювали земські установи і було видано закон про вибори до земств.

На керівні посади до місцевих адміністрацій призначали колишніх царських генералів, чиновників, землевласників, причому переважно з росіян. Російська мова стала робочою в уряді, оскільки міністри і багато хто з чиновників були зрусифікованими українцями. Відповідно до закону всі урядовці, які перебували на державній службі, мали принести "урочисту обітницю" (клятву) на вірність Українській державі.

Була сформована національна грошова система, засновано банки. Важливими були судові реформи, які окреслили систему загальних судів і дали поштовх появі військових судових установ, незважаючи на те, що військовим судам належало користуватися старим російським законодавством, якщо воно не суперечило українським законам.

Водночас за добу гетьманату Україна мала й певні здобутки. Це стосується, зокрема, зовнішньої політики, встановлення, попри режим окупації, дипломатичних зв'язків із багатьма країнами. На особливу увагу заслуговують українсько-російські відносини. Відповідно до умов Брестського договору Росія мала підписати з Україною мирний договір. Такі переговори розпочала ще Центральна Рада, але після її падіння вони припинилися. Під тиском німецького уряду на початку травня Росія відрядила до Києва делегацію, яка обговорювала з українськими представниками питання про припинення війни, домовлялася щодо фінансів, транспорту, обміну полоненими тощо. 12 червня 1918 р. підписано так званий прелімітарний мир, згідно з яким більшовицька Росія визнала Українську державу, сторони зобов'язалися встановити дипломатичні відносини.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]