106) Законотворча діяльність Української Центральної Ради.

Поряд з органами Тимчасового уряду та робітничими і солдатськими Радами (лише у березні 1917 р. їх було вже понад 170) виник ще один орган, який згуртував українські національно-демократичні сили, — Центральна Рада. Це громадське об'єднання спочатку було створене 7 березня 1917 р. у Києві з ініціативи ряду політичних, громадських, наукових організацій. Головою Ради обрали визначного історика і громадського діяча М. С. Грушевського. Серед партій провідну роль у Центральній Раді відігравали Українська партія соціалістів-федералістів (УПСФ), Українська соціал-демократична робітнича партія (УСДРП) і Українська партія есерів (УПСР). У більшості Рад робітничих і солдатських депутатів переважали меншовики та есери.

Періодизація діяльності Центральної Ради:

1. Становлення УЦР, формування її складу, боротьба за демократизацію й українізацію, співробітництво з Тимчасовим урядом, кристалізація ідеї автономії України в складі Росії (березень — початок червня 1917 p.).

2. Поглиблення процесу державного будівництва в Україні на засадах автономно-федеративного принципу, легітимізація автономії в умовах досягнення тимчасового компромісу з Тимчасовим урядом (кінець червня — початок жовтня 1917 p.).

3. Боротьба за владу з центральним більшовицьким урядом (жовтень 1917 р. — січень 1918 p.).

4. Існування формально самостійної Української Народної Республіки під протекторатом Німеччини й Австро-Угорщини (березень — 28 квітня 1918 p.).

107) Брест-Литовський мирний договір.

Після активізації військових дій країн-учасниць Четверного союзу (Німеччина, Австро-Угорщина, Туреччина і Болгарія) проти Радянської Росії, остання була змушена підписати 3 березня 1918 року у Брест-Литовську сепаратний мирний договір на умовах, запропонованих супротивниками - Росія визнала незалежність України, Фінляндії, Польщі, Литви, Латвії та Естонії.

Військові невдачі Росії на фронтах Першої світової війни стали одним із вирішальних факторів, що привели до падіння монархії і приходу до влади більшовиків під час Жовтневого перевороту 1917 року. У грудні цього ж року Росія погодилась розпочати з Німеччиною сепаратні мирні переговори і направила до Брест-Литовська відповідну делегацію на чолі з Левом Троцьким.

Паралельно у Брест-Литовську німцями проводились переговори і з східно-європейськими делегаціями, і 9 лютого 1918 року між Українською Народною Республікою та Німеччиною і Австро-Угорщиною був укладений мирний договір, за яким Німеччина брала на себе зобов'язання домагатись визнання незалежності УНР з боку Радянської Росії. Аналогічні вимоги Німеччина висунула перед Росією і щодо Естляндії та Ліфляндії. Це привело до припинення переговорів між Німеччиною і Росією, і у лютому військові дії на Східному фронті поновились.

Німецькі та австрійські війська зайняли Прибалтику і Україну, наблизилась до Петрограда, що змусило Леніна заради збереження радянської влади, погодитись на підписання 3 березня 1918 року мирного договору з Німеччиною, за яким Росія втрачала майже 1 мільйон квадратних кілометрів території. Вона визнала незалежність України і Фінляндії, мирний договір України з Німеччиною, втрачала Польщу, Естонію, Латвію і Литву, Грузію та ряд вірменських областей, які переходили до Туреччини.

Однак після Листопадової революції 1918 року у Німеччині Росія в односторонньому порядку анулювала Брестський договір, у 1919 році завоювала Україну і Грузію, у 1939-у захопила частину Польщі, а в 1940 році - прибалтійські республіки. У 1991 році Грузія, Естонія, Латвія, Литва і Україна проголосили незалежність і вийшли зі складу Радянського Союзу.