7. Принципи ціноутворення в умовах монопольної влади:

1. Лімитуюче ціноутворення

2. Цінова дискримінація

Лімитуюче ціноутворення - це таке ціноутворення, при якому фірма (відкрита монополія) встановлює ціну меншу за ту, яка б давала можливість отримувати короткострокову максимізацію прибутку.

Попит має більшу еластичність у довгостроковому періоді, ніж у короткостроковому, тому ціна, яка забезпечує максимізацію прибутку на довгостроковому інтервалі, може бути нижчою, ніж та, що максимізує прибуток в короткостроковому періоді. Це є передумовою стратегії, яка отримала назву "лімітуюче ціноутворення". Його мета - зменшити ймовірність появи можливих конкурентів на ринку.

Лімітуюче ціноутворення найбільш привабливе для тієї монопольної фірми, яка має переваги за рівнем витрат, тобто її витрати надто низькі порівняно з іншими фірмами.

Цінова дискримінація - це форма ціноутворення, при якому монополія встановлює різні ціни на однаковий товар для різних покупців залежно від умов продажу, причому різниця в цінах не обумовлюється різницею у витратах.

Умови цінової дискримінації:

1. Фірма повинна мати сильну монопольну владу

2. Можливість перепродажу товару має бути виключена

3. Потенційно сегментовані ринки мають відрізнятися за еластичністю попиту.

В економічній теорії цінова дискримінація має також назву: цінова диверсифікація.

Цінова дискримінація буває трьох типів, визначення яких залежить від:

- обсягу споживання;

- доходів покупців;

- умов продажу товару.

Здійснюючи цінову дискримінацію, монопольна фірма певною мірою виправляє основний недолік монополізації - зменшення пропозиції. З одного боку, зменшується прибуток фірми, з іншого - росте обсяг пропозиції товару і попиту на нього.

Цінова дискримінація - це широко розповсюджене явище не тільки на монополістичних, але й на олігополістичних ринках.

8. Антимонопольна політика.

В умовах монополії, з одного боку, об’єктивно існує тенденція до обмеженні обсягів виробництва і до зростання цін, але, з другого боку, монополізація завжди пов’язана з масштабами виробництва, що призводять до зниження середніх витрат в цілому і до економії ресурсів.

Тому антимонопольна політика уряду визначається таким чином, щоб запобіжні засоби щодо проявів антиконкурентної поведінки не стримували ефективне використання великих масштабів виробництва.

Антимонопольне законодавство - законодавство, що спрямоване проти утворення в суспільстві монопольної влади.

Приклади антимонопольного законодавства:

Антитрестівське законодавство США: Закон Шермана (1890р); закон Клейтона, закон Уілера-Лі (1938р) та інші.

Антимонопольне законодавство України: Закон України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності" (1992р); Закон України "Про антимонопольний комітет України" (1993р; Закон України “Про захист економічної конкуренції” січень, 2001 р.).

Більшість чисто монополістичних галузей є природними монополіями і тому підлягають державному регулюванню.

З-за великих постійних витрат крива попиту перетинає криву середніх витрат в точці (F), де середні витрати все ще знижуються. Не регульований монополіст (рис. 9.4) вибрав би обсяг Q₁ і ціну Р₁, при яких він буде мати прибуток і при яких буде недовикористання ресурсів (бо Р>МС). Регулююча комісія прагне покращити соціальні наслідки природної монополії і назначає максимальну ціну на продукцію монополії - суспільно оптимальну ціну Р₃, у якій Р = МС, що призведе до ефективного розподілу ресурсів. У цьому випадку монополія буде отримувати збитки і тому вона постійно буде вимагати державних дотацій. Для того, щоб не сплачувати монополії дотацій, держава назначає компромісну ціну Р₂, "що забезпечує справедливий прибуток"(де ціна дорівнює середнім сукупним витратам). Вона дозволяє монополісту беззбитково вести діяльність, але не виправить повністю ситуацію недорозподілу ресурсів.

Регулювання цін може одночасно знизити ціну, збільшити обсяг виробництва і скоротити економічні прибутки монополії.

Рис. 9.4 Державне регулювання природної монополії