4. Ринок землі: сутність, попит та пропозиція на землю

Ринок землі – це ринок природних ресурсів, що включає в себе сільськогосподарські угіддя, родовища корисних копалин, ділянки для споруд тощо.

Особливість землі полягає у тому, що вона:

1. є особливим, невідтворювальним фактором виробництва, який має необмежений термін служби, при цьому на ній відбуваються всі виробничі процеси;

2. має абсолютно нееластичну криву пропозиції. Земля не піддається переміщенню, вільному переводу з однієї галузі виробництва в іншу, з одного підприємства на інше, тобто вона нерухома. Невідтворювальність землі означає, що у виробничому чи господарському обігу завжди є фіксована кількість придатної до використання землі;

3. при раціональній експлуатації в сільському господарстві не тільки не зношується, але й підвищує свою продуктивність;

4. є природним фактором, а не продуктом людської праці, і не має витрат виробництва, тобто є безплатним, невідтворним дарунком природи.

Як і на всі інші економічні ресурси, попит на землю є похідним. Крива попиту має від’ємний нахил у відповідності до закону спадної граничної родючості ґрунту, а також у зв’язку з тим, що для сільгоспвиробників ціна продукту повинна знижуватися, щоб вони могли продати додаткові одиниці продукції.

Фактори, що впливають на попит на землю:

1. Продуктивність землі;

2. Технологія в галузях, що використовують землю;

3. Кількість інших факторів виробництва;

4. Попит на кінцеву продукцію.

Пропозиція на ринках землі більш-менш стабільна. Фіксований (у конкретний час) характер пропозиції землі визначає криву пропозиції на землю як абсолютно нееластичну. Тобто пропозиція землі не може бути збільшена навіть в умовах значного підвищення ціни на землю. Фіксований характер пропозиції землі означає, що попит виступає єдиним фактором, що визначає земельну ренту, а пропозиція є пасивною.

Вартість землі визначається ставкою орендної плати за одиницю використовуваної протягом певного часу земельної ділянки.

R S S

R В

D

R A

D

0 Q Q

Рис. 14.4 - Визначення вартості землі

На рисунку 14.4 показана ситуація, коли на ринку землі є єдина пропозиція певної ділянки землі Q , а криві попиту показують попит сільгоспвиробників на використання цієї земельної ділянки. Точка А перетину пропозиції землі S та попиту на землю D формує рівноважну ринкову ціну R використання даної ділянки землі. Виділена площина ОR АQ є доходом, що отримує власник землі за здачу ділянки в оренду. Якщо попит на землю збільшиться з D D , то вартість землі стане рівною R і величина доходу від землі як економічного фактора збільшиться (прямокутник ОR ВQ ).

При зростанні цін на сільськогосподарську продукцію гранична доходність землі збільшується, що призводить до зрушення кривої попиту з положення D₁ до D₂, що, в свою чергу, викликає зростання ставки орендної плати з R₁ до R₂.

Орендна плата збільшується зі збільшенням цін на продукцію, а не навпаки.

Орендна плата визначає ціну землі на ринку. Ціна землі визначається орендною платою, яку має намір одержати власник землі у майбутньому.

Структура орендної плати:

• рента

• амортизація споруд та будівель, що знаходяться на землі

• процент від використання вкладеного в землю чи в будівлі капіталу.

У зв’язку з тим, що власник землі отримує свій дохід від незмінного фактору виробництва, цей дохід називається земельною рентою.

Треба зазначити, що у довгостроковому періоді, якщо прикласти певну кількість праці та певні капітальні витрати, можна збільшити придатні до використання площі землі (наприклад, для збільшення земель під посіви роблять осушення боліт, будівництво зрошувальних систем тощо). це призведе до того, що еластичність пропозиції землі в залежності від ціни стане хоча і невеликою, але все ж таки відмінною від нулю (див. рис.14.4, крива пропозиції S ).