4.2. Російська геополітика: головні ідеї

Російська геополітика має багату наукову спадщину. Так, Е. Трубецький мислив, що політика завоювань може принес­ти Росії тільки шкоду, і тому слід не розширяти, а зберігати територію. Такий підхід, на його думку, можна характеризу­вати як "територіальний консерватизм", тобто Е. Трубецьким геополітичні цілі оцінювались з філософських позицій. Він акцентував на питаннях усвідомлення людством свого світо­вого призначення. Е. і Г. Трубецькі, їхній племінник М. Трубецький (1890-1938) та П. Савицький (1895-1968) — засновники євразійства. Вчених-євразійців об'єднувало бачен­ня Росії як особливого світу зі специфічною його свідомістю. Головна теза євразійців: Росія — не Азія, не Європа, а особли­вий географічний світ. Ця думка належить П. Савицькому, який стверджував, що це — географічний індивідуум, або ландшафт, аналогічний термін "гаиш" в німецькій геополіти­ці. У його основі — поняття "місцерозвиток". П. Савицький поєднав це поняття з аналізом цілісності духовно-історично­го і географічного середовища Росії як особливого цивіліза- ційного утворення. На думку Савицького, геополітичний сенс Росії — Євразії у синтезі двох реальностей: європейсько­го Лісу та азійського Степу. Цей синтез являє собою дещо цільне, оригінальне, специфічне. Геополітична концепція єв­разійства має місце в працях інших відомих російських гео- політиків.

У цілому євразійство об'єднало складні проблеми російської історії і сучасності з оригінальною інтерпретацією. Сучасне єв­разійство розглядає геополітику як науку про просторовий ви­мір буття держави. Воно має різні версії та своїх прихильни­ків. їх загальна характеристика — фрагментарність. Розчару­вання євразійськими геополітичними ідеями стимулювало виникнення помірно ізоляціоністської концепції Росії-острова, яка розглядається як альтернатива традиціоналістській моделі розвитку країни. Крім цієї, існує ще одна концепція, яка вра­ховує реалії сучасності. Відповідно до неї Росія має виконува­ти роль "держателя" як світового цивілізаційного, так і сило­вого балансу сил. Для цього насамперед необхідне збереження та зміцнення її цілісності та єдності. Ця модель базується на концепції особливої ролі heartland, яка відображає сучасну структуру світу. У такому геополітичному баченні світу Росія розглядається як центр Євразії.

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ

1. Охарактеризуйте основні геополітичні ідеї праць Ф. Рат­целя.

2. Геополітика і нацизм: характер їх взаємодії.

3. Які джерела характеризують російську школу геополі­тики?

4. У чому полягають геополітичні ідеї євразійства?

5. Назвіть інші сучасні геополітичні ідеї.

РОЗДІЛ

ГЕОПОЛІТИКА МОРСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

Геополітика морської держави вибудовується навколо глобального питання: кому належатиме вирішальна могут­ність у майбутньому?

5.1. Геополітика і військова могутність

Американський адмірал А. Мехен (1840-1914) був пер­шим, хто вивчав співвідношення між світовим пануванням та балансом сил у світі.

У цьому контексті найбільш адекватним засобом є війна — найвища форма перевірки співвідношення сил, завдяки чому держава може реалізувати свої геополітичні цілі: оволодіти те­риторією, яка відповідала б амбіціям, розширити межі воло­дінь, щоб зміцнити свою безпеку та створити свою імперію. В цьому плані розглянемо місце та роль теоретичних розробок кожного видатного геополітика.

А. Мехен — моряк, автор наукових досліджень зі стратегії морських боїв. Його міркування ґрунтуються на специфіці морів, на їх корінній відмінності від суші. Дійсно, море має властивості великої магістралі, вірніше, величезного нічийно­го поля, де перетинається безліч доріг. Мехен визначає най­важливішу ціль, що характерна для будь-якої морської дер­жави: контроль над опорними позиціями (порти, бази...), зав­дяки яким флот може борознити моря й океани. Могутність на морі означає насамперед володіння стратегічними пунктами, наявністю могутнього військово-морського флоту. Ця думка припускає широке і чітке бачення простору (наприклад, необ­хідність контролю над островами, повз які проходять найваж­ливіші торгові шляхи, а також над протоками, що з'єднують одне море з іншим). Зміцнення цих позицій вимагає постій­них зусиль. У цьому виявляється подібність між морським стратегом і геополітиком: і той і другий ретельно оцінює просторові чинники, їх політичний, військовий та економіч­ний вплив.

Мехен — американець. Він надбав бойовий досвід у грома­дянській війні 1861-1865 рр. У цьому конфлікті виявилося багато рис майбутніх воєн: визначальна роль промислового по­тенціалу Півночі порівняно з полководницьким талантом гене- ралів-південців, використання жителями Півночі простору і залізниць для придушення свого супротивника, блокада узбе­режжя сил Півдня, цілком позбавлених морського флоту. Ме­хен докладно аналізує зміни, пов'язані з настанням промисло­вої ери, будує свої теорії на вивченні морських і колоніальних протиріч, що виникли в результаті Великих географічних від­криттів (зокрема, франко-британське суперництво). Він публі­кує наступні твори: "Вплив морської сили на історію, 1660-1783" (1890); "Вплив морської сили на Французьку ре­волюцію й імперію, 1793-1812" (1892).

Мехен протиставляє британську цілеспрямованість частим змінам курсу французької політики, нездатної примирити ко­лоніальні інтереси і континентальні амбіції Парижа. З XVI по XX ст. Велика Британія демонструє завидну сталість своєї по­літики: забезпечити своє панування на морях і океанах, пе­решкоджати будь-якій європейській державі встановити без­роздільний вплив на континенті (тому Англія боролася як із Францією Людовіка XIV і Наполеона, так і з Німеччиною Вільгельма II і Гітлера).

З початку XVIII ст. (війна за іспанську спадщину, 1701-1714) до Другої світової війни Англія твердо виходила зі своїх геополітичних установок, метою яких було забезпечення панування на морі, тобто контроль над усіма життєво важли­вими ділянками морських шляхів, від Балтики до Китаю (Гіб­ралтар, мис Доброї Надії, Суец, Аден, Ормузька протока, Сін­гапур), у першу чергу, щоб гарантувати безпеку судноплавства між Англією й Індією, перлиною Британської корони. Кожна війна і кожна перемога використовувалася для розширення і зміцнення цих стратегічних позицій.

Для американця Мехена панування Англії на морі було прикладом для наслідування і досягненням, яке слід перевер­шити. Починаючи з другої половини XIX ст. США, сухопутні кордони яких були надійно захищені Тихим і Атлантичним океанами, опинилися в ситуації острівної держави. Подібно до Англії, розташованої між Європою і "відкритим морем", США розташовувались між Європою й Азією. Крім того, після гро­мадянської війни та Реконструкції Півдня для США характер­не стале економічне зростання, що дало їм можливість уже на­прикінці XIX ст. заявити про себе як першу промислову кра­їну світу.

Наприкінці XVI ст. видатний англійський мореплавець Вальтер Рейлег так сформулював панівні погляди британсько­го товариства: хто тримає у своїх руках морські шляхи, той тримає світову торгівлю і всі багатства світу, хто тримає у сво­їх руках багатства світу, той є володарем світу. Маккіндер, теж англієць, думав на початку XX ст., що могутність зале­жить від позицій на суші: хто контролює серце світу, той во­лодіє островом світу, хто владарює на острові світу, той керує світом.

Інтелектуальна заслуга Маккіндера полягає в тому, що він встановив зв'язок між географією й історією. З одного боку, історія не може існувати поза географією, поза континентами й океанами, поза зв'язком із долинами і горами, ріками і пус­телями, історія людей невіддільна від життя всесвітнього організму, оскільки людські амбіції підпадають під вплив ге­ографії і використовують її. З другого — історія постійно пе­реробляє географію завдяки появі нових технічних і еконо­мічних можливостей, нарешті, завдяки новим людським за­думам.

Сильна сторона теорії Маккіндера полягає в тому, що він спирався на головне, очевидне: Землю, нашу планету, розгля­дав як єдине ціле. Маккіндер писав 1904 р., що весь світ, аж до його найвіддаленіших і маловідомих куточків, має розгля­датися як об'єкт повного політичного присвоєння. Він зазна­чав, що основну частину поверхні земної кулі (дев'ять дванад­цятих) займають моря й океани. Атлантичний, Індійський, Тихий і Північний Льодовитий океани є насправді складови­ми єдиного Світового океану. Інші три дванадцятих поверхні

Землі зайняті сушею, з яких дві дванадцятих випадає на Сві­товий острів (World Island), що охоплює відомий з давніх ча­сів простір: Європу, Азію й Африку. Останню дванадцяту час­тину поверхні земної кулі складають периферійні острови (Outlying Islands): Північна і Південна Америка й Австралія, невідомі континенти, що залишалися поза світовою історією до кінця XV ст. (відкриття Америки Колумбом) і навіть до XVIII ст. (Австралія).

Отже, вимальовується перше протиріччя між Сушею і Мо­рем. Постає запитання, що хвилювало всі імперії, у тому чис­лі й Британську: якою частиною світу потрібно володіти, щоб контролювати всю земну кулю? Звідси виникає поняття heart­land, "серце світу". Йдеться про Північ і центр Євразії, прос­тори від Арктики до пустелі Середньої Азії, а західна межа проходить по перешийку між Балтійським і Північним моря­ми. Ця концепція не може бути позначена більш-менш чітко на географічній карті, оскільки для Маккіндера цей простір формується з трьох компонентів: найбільшої рівнини земної кулі, найдовших судноплавних річок, гирла яких губляться в льодах Північного океану або у внутрішніх морях (Каспій­ському, Аральському) і величезної степової зони, що забезпе­чує абсолютну мобільність кочовим народам. Маккіндер зга­дує й інший heartland, розташований на Півдні, в Африці, на північ від Сахари, там, де світ білих стикається зі світом чор­них. Як і північний heartland, південне "серце світу" є важ­ливим перехрестям міжнародних шляхів сполучення і дозво­ляє контролювати Аравійський півострів, Індійський океан і Південну Атлантику. Навколо "серця світу", heartland прос­торового центру, що є цитаделлю сухопутної могутності, роз­ташовуються у вигляді концентричних півкіл різні типи просторів. У першу чергу варто виділити внутрішній півмі­сяць (inner crescent), свого роду захисний пояс heartland, що охоплює безлюдні простори Сибіру, Гімалайський хребет, пустелі Гобі, Тибету й Ірану, де є лише один серйозний про­хід: євроазійська рівнина, що простягається від Атлантики до центру Азії. На периферії цього внутрішнього півмісяця розташовані coastlands райони узбережжя, півострови, де зо­середжена велика частина населення Землі: Європа, Аравія (правда, цей півострів досить малозаселений), Індійський суб­континент, узбережні райони Китаю. По межах соаstlands містяться острови зовнішнього півмісяця (outer crescent) Бри­танія, Японія. Нарешті, останнє півколо складають острови відкритого моря (outlying islands): Північної і Південної Аме­рики й Австралії.

Таке зображення світу перетворює земну кулю на добре ор­ганізовану сцену для суперництва великих держав, причому переможцем стане той, хто володіє heartland.