11.3. Гіркий присмак перемоги

7 жовтня 2001 р. почалася перша війна США та їхніх союз­ників у ХХІ ст. На військові об'єкти, об'єкти протиповітряної оборони і пульти управління правлячого в Афганістані руху "Талібан", який не погодився видати Усаму бен Ладена і при­крити мережу його таборів з підготовки терористів, були ви­пущені крилаті ракети, скинуті потужні бомби. Воювати в Афганістані нелегко з двох причин. Перша. Специфічні умо­ви рельєфу і клімату, в яких американцям і європейцям прос­то важко перебувати. Більшу частину країни займає високо­гірний Гіндукуш, а в горах, як відомо, оборонятись набагато легше, а наступати набагато тяжче. Друга. В Афганістані крихка основа державності, обумовлена національним скла­дом населення країни. Всього тут проживає близько 20 млн чоловік. Північ населена переважно таджиками, узбеками, ха- зерейцями. Центр і Південь — пуштунами (близько 50 відсот­ків населення країни). Центральна влада в Кабулі до останньо­го часу могла контролювати тільки столицю і великі населені пункти, але не країну в цілому.

Склад антитерористичної коаліції, утвореної після вересне­вих подій для боротьби з міжнародним тероризмом, можна умовно поділити на три основні групи. Це — США, їхні союз­ники по воєнній операції — окремі країни НАТО (Великобри­танія, Іспанія, Німеччина, Італія, Канада і Франція), тобто ті, які зобов'язалися виділити війська. Друга — Австрія і Північ­ний альянс (афганські військові формування, які вели бороть­бу з талібами). А також партнери — близько 40 країн, які так чи інакше допомагають, але безпосередньої участі в бойових діях, очевидно, брати не будуть. До останніх зараховують Ук­раїну і Росію, а також ряд мусульманських країн — Йорда­нію, Оман, Пакистан, Туреччину, нові незалежні держави Центральної Азії. Характерними особливостями цієї коаліції в умовах Афганістану є те, що США відводять у ній доміную­чу роль питанням планування і нанесення вогневої поразки (ударами ракет і авіації). Тут з ними майже на рівних будуть діяти тільки британці, яким США довіряють таке ноу-хау, як крилаті ракети "Томагавк". При проведенні сухопутних опера­цій основне навантаження несла піхота Північного альянсу, а при проведенні спеціальних операцій — американські еліт­ні загони, а також спецназівці Великобританії, Франції та ін­ших країн.

Перед військовими силами антитерористичної коаліції по­стало два завдання. Перше. Швидкий вивід з ладу системи уп­равління "Талібан" — поразка або знищення керівництва ру­ху, військових штабів, вищого військового командування, за­собів зв'язку — і нейтралізація служб безпеки. Друге. Фактичний захват і окупація Кабула, основних інформацій­них центрів і вузлів зв'язку. І як кінцева мета — у макси­мально короткі терміни відсторонити від влади рух "Талібан" і сприяти встановленню в Афганістані дружнього (або хоча б неворожого) уряду, а в подальшому — подавити залишки збройного опору і створити умови для стабілізації і поступово­го поліпшення внутрішньої ситуації у країні.

На початку грудня 2001 р. таліби здали Кандагар — остан­ній оплот ісламського фундаменталізму на афганській землі. Був захоплений печерний комплекс Тора Бора. Парадокс істо­рії полягає в тому, що польові командири моджахедів свого часу використовували Тора Бора у боротьбі проти радянських військ, які так і не змогли ним оволодіти. За допомогою аме­риканських спеціалістів стародавні печери цього комплексу були перетворені на військовий об'єкт, про який говорили, що він є "шедевром військових будівельників з країн НАТО". І військові експерти, і місцеві старійшини були переконані, що саме в цьому комплексі ховається Усама бен Ладен. Проте піс­ля падіння Тора Бора саудівського мільйонера знайти в ньому не пощастило.

Нині в Афганістані створений новий уряд, який очолив Ха- мід Карзай. Уряд прагне стабілізувати ситуацію і створити умови для нормального життя. За підрахунками ООН, для нормальної роботи уряду Хаміда Карзая і відбудови країни не­обхідні 15 млрд доларів, які будуть надані державі протягом 10 років, тобто в середньому по півтора мільярда доларів на рік. Особлива увага приділяється формуванню фінансової сис­теми, відновленню сільського господарства, розробці багатств надр. Планується відбудувати зруйновану при талібах систему освіти, медицини, побудувати шляхи, мости, аеродроми.

Проте було б передчасним вважати, що після поразки "Та- лібану" в Афганістані припинились конфлікти. Афганістан ще дуже далекий від того, щоб стати правовою державою, і влада нового уряду Хаміда Карзая навіть після прийняття на початку 2004 р. Всеафганською національною Асамблеєю Кон­ституції Афганістану все ще дуже крихка. До того ж не досяг­нута головна мета антитерористичної кампанії — ідеологи і лідери ісламських екстремістів поки ще не попали до рук пра­восуддя та й більшість іноземних найманців без перешкоди покинула Афганістан зі зброєю в руках. У світі сьогодні є дос­татньо місць, де їх ідеї і досвід знайдуть успішне застосуван­ня.

Прем'єр-міністр Великої Британії Т. Блер свого часу зая­вив, що перша фаза операції фокусується на Афганістані й знищенні терористичної мережі Усами бен Ладена. Її основу складають нинішні бойові дії. Але буде і друга фаза, під час якої ми визначимо, які дії належить прийняти для того, щоб покінчити з міжнародним тероризмом у всіх його різноманіт­них проявах. У виступі 11 березня 2002 р. у зв'язку з півріч­чям від того дня, коли сталася трагедія, президент Дж. Буш як стратегічне завдання визначив боротьбу з міжнародним те­роризмом. Це — ліквідація терористичних угруповань неза­лежно від країн, куди вони проникли. Ще раніше було опуб­ліковано список 28 терористичних організацій, особливо виді­лено 6, пов'язаних з бен Ладеном. Названі також країни, від яких йде загроза використання ядерної зброї. Це Ірак, Іран, Північна Корея.

З огляду на те, що серед можливих кандидатів на прискіп­ливу увагу з боку антитерористичної коаліції є не тільки між­народні терористичні організації, а й окремі держави, підоз­рювані в пособництві тероризму, можна стверджувати: воєнні дії в тій чи іншій формі Афганістаном не обмежаться. Завдан­ня полягає не тільки в тому, щоб піймати і покарати безпосе­редніх учасників терористичних актів, але й у тому, щоб зни­щити всю мережу терору і примусити держави, які десятиліт­тями допомагають терористам, відмовитися від цієї злочинної діяльності.

Міжнародний тероризм необхідно зупинити, щоб то не бу­ло. Протидія міжнародним терористичним організаціям має розглядатись як першочергове завдання структур безпеки, в тому числі європейських. Традиційна реакція — негайно покарати винних, виправдана на початковому етапі — найімовірніше не вирішить проблему, а лише збільшить кіль­кість країн, вороже налаштованих до США. Тому найбільш оптимальним для Америки є інший шлях — починати зміни із себе: удосконалювати демократичні принципи, які вона впроваджує всередині країни і які останнім часом "пробуксо­вують", і з цими принципами підходити до зовнішнього світу. Такий підхід передбачає визнання самоцінності та виняткової важливості кожної цивілізації, перехід від світу біполярного, чорно-білого до світу багатополярного та багатоколірного. В глобальному розумінні перед людством постали дві задачі — звільнитись від старого двополюсного зла, що має назву в геополітичній термінології "протистоянням періоду "холод­ної війни". І одночасно звільнити "антитерористичну коалі­цію" від її поки що терористичної сутності. Якщо США обе­руть лідерство, світ уникне третьої світової війни, а США збе­режуть лідируючі позиції, але вже в іншій якості — як лідера, в якому зацікавлені і якого поважають інші країни.