12.2. Геополітика і війна:

економіка та ядерна зброя

З часів Александра Македонського (356-323 р. до н. е.) і до Великих географічних відкриттів XVI ст. "шовковий шлях" був життєво важливою артерією між Європою і Дале­ким Сходом, по якій безупинно транспортували цінні і рідкіс­ні товари: шовк, прянощі тощо. З III по VII ст. Візантія і Са- санідська імперія вели між собою боротьбу за "світове еконо­мічне панування", тобто за контроль над шляхами, якими на Захід доставлялися товари з Китаю та інших країн Далекого Сходу. Впродовж XIII ст. імперія, заснована Чингісханом, збагачувалася завдяки контролю над "шовковим шляхом", де монголи забезпечували безпеку караванів. Безупинні кон­флікти за право контролювати сухопутні і морські (через Ін­дійський океан) шляхи між Далеким Сходом і Європою набу­ли воістину всесвітнього масштабу з урахуванням (починаючи з XVI ст.) Атлантичного і Тихого океанів у системі міжнарод­них торгових зв'язків. Після відкриття Америки Христофо­ром Колумбом Атлантичний океан перестав бути невідомим морем на краю Землі і незабаром став причиною суперництва між великими державами. За право контролю над Атланти­кою вели боротьбу спочатку Іспанія і Португалія (XVI ст.), потім Іспанія, Голландія, Франція й Англія (XVII ст.), пізні­ше Франція й Англія (XVIII ст.). Чому так сталося? Одна з відповідей криється у працях лідера більшовиків В. Улья­нова (Леніна). Відповідно до відомої тези Леніна, сформульо­ваної в роботі "Імперіалізм як вища стадія капіталізму" (1916), економічний розвиток ніколи не буває рівномірним, незалежно від того, чи йдеться про підприємства, про галузі економіки або про держави. Нерівномірність розвитку ство­рює в рамках капіталістичної системи постійно наростаючі протиріччя. Процес концентрації, утворення трестів і карте­лів, тісно пов'язаних із державою, призводить до стагнації виробництва. Тим самим пояснюється безупинна боротьба за ринки збуту, за поділ світу, за володіння колоніями, за кон­троль над окремими просторами. Держава як суб'єкт міжна­родних політичних та економічних відносин, як політична влада на цій території постійно прагне контролювати потоки (товарів, капіталів, людей і навіть ідей). Збори, одержувані завдяки цьому (мита, податки тощо), дозволяють державі ма­ти необхідні кошти як для утримання поліції й армії, так і для підвищення свого іміджу. Крім того, за словами німець­кого політолога і соціолога М. Вебера, держава володіє "моно­полією на узаконене насильство". Вона може карати своїх громадян, але тільки держава може захистити потоки това­рів, золота, грошей, послуг і інформації від небезпечної кон­куренції. У своїй роботі "Середземномор'я в епоху Філіппа II"

Ф. Бродель аналізує джерела могутності Іспанії в XVI ст. і причини її занепаду. Він пише про те, що Севілья була захоп­лена, знищена зсередини невидимими зграями ненажерливих термітів, чим негайно скористалася Голландія. Амстердам прилучив до себе крамарів з Антверпена і, усунувши севіль­ських конкурентів, захопив величезні іспанські володіння в Америці. Тоді як держава залишається бранцем власної те­риторії, шляхи руху товарів і капіталів безупинно переміща­ються залежно від політичної і стратегічної кон'юнктури, а також розрахунків крамарів.

Хоча політика і панує над економікою, остання постійно володіє колосальною руйнівною силою, спроможністю ство­рення ракет, здатних нести цю зброю на величезні відстані з неприпустимою раніше швидкістю. В результаті цього прос­торові характеристики втрачали будь-яке значення, вся земна куля перетворювалася на одне велике поле війни. Крім того, обидва ворожих блоки (НАТО й Організація Варшавського до­говору) були створені в рамках підготовки до нової світової війни, до тотальної боротьби, результат якої мав би остаточно визначити перемогу одного із суспільних ладів.

Антагонізм між Сходом і Заходом підтвердив, що, здавало­ся б, немислимі ситуації (наприклад, світова система, що сфор­мувалася навколо двох полюсів — СРСР і США), фантастичні досягнення науки і техніки (ракетно-ядерна зброя) не ведуть до радикального відновлення людства. Навпаки, усе нове, незви­чайне підпадає під вплив вічного і постійного. Так, геополітич­ні проблеми деформувало протистояння Схід — Захід, але в той же час помітно вплинуло на нього. Більш того, антаго­нізм Схід — Захід ще раз засвідчив, що будь-який чинник (гео- політичний, ідеологічний, економічний, ядерний) ніколи не виступає єдиним визначальним чинником, а зазнає істотного впливу інших чинників. Протягом усього періоду протистоян­ня Схід — Захід постійно коректувалося з урахуванням етапу науково-технічної революції.

Чи могла науково-технічна революція, в результаті якої з'явилася ракетно-ядерна зброя, призвести до усунення геопо­літики? Відповідь на це запитання не проста, вона вимагає де­яких теоретичних роздумів. Згадаймо, що геополітика, основи якої були розроблені в першій половині XX ст. Маккіндером і

Хаусхофером, спрямована на забезпечення перемоги у війні, тобто у боротьбі за контроль над визначеним простором. Поя­ва ядерної зброї та її транспортування внесли істотні коректи­ви в цю проблематику.

Війна неможлива в тих формах, які були притаманні попе­реднім світовим конфліктам. Через величезну руйнівну силу сучасної зброї ядерні держави не можуть наносити одна одній масовані фронтальні удари, як це робилося в період Першої і Другої світових воєн, тому що подібна стратегія призвела б до взаємного їх знищення.

Існує думка, що простір, відстані, природні перешкоди і пе­реваги рельєфу втратили своє стратегічне значення, оскільки будь-яка ціль на землі може бути уражена ракетою — носієм ядерної зброї через кілька хвилин після її запуску. Однак це не зовсім так. Час і простір дуже скоротилися. Тепер ситуацію оцінюють не в місяцях, днях і годинах, а в хвилинах і секун­дах. Але простір відіграє не останню роль під час воєнних дій.

Так, розміри США, величезні простори Радянського Союзу давали значно більше можливості по розосередженню і таєм­ному розміщенню зброї, ніж територія середніх держав з ви­сокою густотою населення. Крім того, простір, як і раніше, різнорідний: наприклад, атомні підводні човни майже невраз­ливі порівняно з ракетами наземного базування.

У 50-60-х роках США і Радянський Союз пересвідчилися, що використання ядерної зброї має свої обмеження. Звичай­но, ця зброя може спричинити колосальні руйнації на тери­торії противника, але той, хто її застосує, навіть якщо сам не ризикує піддатися відповідному ядерному удару, буде зви­нувачений світовою громадськістю в безпідставному застосу­ванні.

Цим пояснюється той факт, що за роки протистояння Схід — Захід уся територія земної кулі використовувалася як поле непрямих сутичок між США і СРСР (створення військових баз, укладення угод про військову допомогу з різними держа­вами "третього світу"). США взяли на озброєння політику "са­нітарного кордону" (ізоляція Радянської Росії після революції 1917 р.) і створили по периметру СРСР мережу військових баз, щоб стримати радянське просування на захід і південь (країни Західної Європи, Туреччина, Іран, Пакистан). У свою чергу, Радянський Союз спробував зламати вороже оточення шляхом зміцнення прорадянських і дружніх режимів (Єгипет Насера, Індія, В'єтнам, Лівія Каддафі, Північна Корея, Куба Кастро, Ефіопія Маріама), а також завдяки створенню коло­сального військово-морського флоту.

Але з розпадом Радянського Союзу воєнні доктрини НАТО, США та Росії розглядають ядерну зброю як знаряддя можли­вої війни. Наявність ядерної зброї у багатьох країн світу та можливість її придбання терористами створює для людства ду­же небезпечну ситуацію.

Нині має місце визнання ядерними країнами допустимості здійснення попереджувальних або захисних ядерних ударів з метою забезпечення національної безпеки.

Стрімкий розвиток високих технологій у 60-90-х роках ХХ ст. насамперед втілився в сучасних системах озброєння і військової техніки, а високоточна зброя, нові покоління кри­латих ракет, бойових літаків та зразки воєнних технологій ор­ганічно поєдналися з вимогами про максимальне зменшення витрат у майбутніх війнах та їх недопущення взагалі. Підсум­ком розвитку наукової думки стали нові форми і способи бо­йових дій, втілених у нові воєнно-теоретичні концепції та ін­формаційні війни. Дійсно, чинником, здатним зменшити втра­ти у війнах і збройних конфліктах, на думку військових фахівців, є інформаційна війна (боротьба).