1.2. Предмет політичної географії та її місце в системі наук

Завдання і зміст політико-географічних досліджень про­тягом останніх століть суттєво змінювались залежно від методологічних підходів та практичних потреб. Відповідно до домінуючих у географії парадигм змінювались і самі дефініції політичної географії. Ще у 1923 р. основополож­ник української географічної науки С. Рудницький у праці «Українська справа зі становища політичної географії» (1923) з позицій антропогеографічної парадигми визначив політичну географію як науку «...що займається дослідом і представленням взаємин поміж державним життям люд­ства та Землею»^I. У цьому визначенні вже закладено бачен­ня певної детермінованості державно-політичних процесів природно-географічними чинниками, що було характерно для антропогеографів того часу. Водночас у колишньому Радянсь­кому Союзі у визначенні політичної географії за марксистсь­кою традицією гіперболізували значення класової боротьби та економічних відносин. Після Другої світової війни, коли гостро постало питання формування наукових засад цього підрозділу географії і усунення з політичної географії ідеологічних уста­новок, одержали визнання і навіть стали класичними підходи до розуміння предмета політичної географії американсько­го географа Р. Хартшорна, одного з відомих представників регіонального підходу. На думку Р. Хартшорна, предметом політичної географії є «вивчення просторових подібностей і відмінностей між явищами політичного характеру як органічної частини загального комплексу просторових подібностей і відмінностей», яке «потребує вивчення їхніх взаємозв'язків з іншими просторовими особливостями: фізико-географічними, біологічними і культурними»^I. У цьому визначенні зробле­но акцент лише на виявленні географічних відмінностей й подібностей у поширенні політичних явищ. Очевидним є скеп­тичне ставлення автора до пошуку глобальних територіально- політичних закономірностей, що зумовлено певною мірою тим, що в попередні періоди, зокрема, напередодні світових воєн, формулювання політико-географічних узагальнень часто мало спекулятивний і заідеологізований характер.

Сьогодні також висловлюють різні підходи до розуміння предмета політичної географії залежно від бачення сутності політичної сфери.Узагальнюючи сучасні методологічні підходи, у визначенні політичної географії доцільно окреслити значущість основних підрозділів політичної сфери, насамперед держави як основної політико-географічноїодиниці, інших політичних сил (політичних партій й організацій, етнополітичних рухів та ін.). Актуальними є також питання динаміки територіального устрою політичної сфери, що є результатом складних і супе­речливих процесів. З огляду на це, політична географія - це наука про геопросторову зумовленість та впорядкованість держав і міждержавних об'єднань, динаміку розміщення й взаємовідношення політичних сил, територіальні особливості політичних процесів і явищ. Отже, осно­ву політико-географічної проблематики становить система співвідношень території як інтегрального географічного се­редовища, що має морфометричні, природно-географічні та суспільно-географічні властивості, і політичної сфери. Тоб­то об'єктом політичної географії є держави і міждержавні організації, політичні сили, процеси і явища, а предметом - морфологічні, структурно-функціональні і динамічні аспекти територіального устрою політичної сфери.

До конкретних об'єктів політичної географії належать не лише елементи політичної сфери (державні структури, держав­на територія, органи місцевого самоврядування, громадсько- політичні організації і рухи), але й інші суспільні складові та явища, які так чи інакше, прямо чи опосередковано стосують­ся політичних відносин (нація, релігія, політико-географічна свідомість населення тощо). Об'єкти політичної географії відрізняються структурою і різним ступенем складності, функціональним призначенням та набором властивостей, вони можуть утворювати різні територіальні поєднання, перебувати в різноманітних просторових відношеннях (впливу, взаємодії, тяжіння та ін.). Взаємодія і взаємозв'язки всієї сукупності політико-географічних об'єктів та відносин на певній території формують її політико-географічний простір. Географічне функціонування і розвиток політико-географічних об'єктів здійснюються через територіально-політичні процеси, якими, наприклад, є процес формування ядер та периферії політичного життя, процеси територіально-політичної консолідації чи, на- впаки,-поляризації, регіонального відчуження. Наслідками функціонування і взаємовідносин політичних об'єктів є по­ява низки територіально локалізованих політичних явищ, які також є предметом дослідження як у генетичному, так і в структурно-функціональному аспектах.

Сукупність аспектів предмета політичної географії держав є дуже широкою і включає: 1) історико-політико-географічні питання (історичні зміни державності і державних територій, кордонів, зміни столиць й адміністративно-територіального устрою, історичні зміни ареалів впливу різних ідеологій і політичних рухів; історико-географічні закономірності формування і розвитку політико-географічного простору);

2) питання географічного потенціалу державної території, ефективності функціонування державних кордонів; 3) питан­ня державно-територіального устрою, включаючи пробле­ми функціонування столиці, територіальної організованості державної влади і місцевого самоврядування; 4) питання територіального устрою збройних сил і співвідношення з військовими потенціалами інших держав, насамперед сусідніх; 5) питання географії політичної активності етнонаціональних спільнот і груп; політичні аспекти географії релігій; 6) питан­ня географії політичних партій та громадсько-політичних рухів; 7) питання впливу соціально-економічних чинників на територіально-політичну ситуацію; питання географії виборів (електоральної географії) як синтетичне відображення політичних настроїв населення різних регіонів; регіональні відмінності політико-географічної свідомості населення; 8) питання географічного поширення воєнно-політичних конфліктів; 9) питання внутрішньої регіональної політики й оптимізації територіальних відношень з зовнішнім політичним світом; 10) питання формування наукових основ політико- географічного прогнозування.

На сьогодні вже майже сформована достатня теоретична і методологічна база політичної географії, з'являється значна кількість конкретних досліджень, засвідчуючи, що політична географія - цілісна самостійна наукова дисципліна, яка розвивається у рамках суспільної географії на межі з політичними науками. Політична географія, як й інші географічні науки, виконує в суспільстві три функції: пізнавальну, освітню і при­кладну. Пізнавальна функція полягає у виявленні і поясненні стійких просторових зв'язків і співвідношень у політичній сфері суспільства, освітня - у використанні політико-географічних знань у навчальному процесі, формуванні в учнів та студентів політико-географічного мислення, прикладна - у розробленні пропозицій розв'язання конкретних територіально-політичних проблем. З огляду на ускладнення різних аспектів регіонально- політичних взаємин в Україні, зростання глобальних викликів та зовнішньополітичних збурень актуалізується і конструк­тивна роль політичної географії, зокрема, щодо формуван­ня моделі регіонально-зрівноваженого політичного розвитку України, яка забезпечила б державі територіально-політичну цілісність і культурну самобутність. І саме політична географія, яка широко використовує всебічний геопросторовий аналіз, має великі можливості щодо інформаційного забезпечення процесів поглиблення міжрегіональної інтеграції в Україні на засадах цілісної національної держави, єдиної політичної нації та по­долання міжрегіонального культурного відчуження.

Конкретизація і групування питань, які є предметом по­літичної географії, дають змогу виділити у її структурі окремі підрозділи чи напрями наукових досліджень: географію дер­жавних кордонів, географію адміністративно-територіально­го устрою, військову географію, географію політичних партій, етнополітичну географію, географію виборів (електоральну гео­графію), соціально-політичну географію, політико-географічну конфліктологію, політико-географічне прогнозування. Назви цих підрозділів свідчать і про коло наукових питань, які вони охоплюють. Зокрема, географія державних кордонів вивчає географічну сутність, походження, типологічні особливості державних кордонів, вплив державних кордонів на формування структури географічного простору та на суспільно-географічні процеси. Подібні питання розв'язує і географія адміністратив­но-територіального устрою, але вже стосовно територіальної організованості державної влади і місцевого самоврядування.

Для України та інших пострадянських держав, з огляду на реальні виклики, особливо важливе значення має етнополітич- на географія - напрям наукових досліджень, де на теоретично­му рівні розглядають роль територіальної структури етнонаці- ональної сфери у геополітичних процесах, а на прикладному - забезпечують розроблення моделей стабільного розвитку тери- торіально-етнополітичних процесів, попередження і профілак­тику територіально-етнополітичних конфліктів. Ураховуючи співвідношення наукових публікацій за напрямами, очевидно, що не всі вони однаково концептуально та методично роз­роблені. Особливо недостатньо сьогодні досліджень у галу­зі соціально-політичної географії, предметом якої є система співвідношень та взаємодії двох суспільно-географічних сфер (соціально-територіальної і територіально-політичної). Голо­вна проблема соціально-політичної географії - виявлення і пояснення регіональних відмінностей у політико-географіч- ній свідомості та політико-географічному мисленні, які про­являються в різному баченні політичної ситуації в державі та у поглядах на перспективи її розвитку, у ставленні до інших регіонів країни, взаємин з іншими державами.

Майже немає масштабних досліджень у галузі військової географії, яка досліджує територіальні співвідношення у вій­ськово-політичній сфері та їхній вплив на перебіг інших сус­пільно-географічних процесів. Відчутною є і потреба дальшого розгортання прогнозних політико-географічних досліджень. У часовому аспекті можна говорити про сучасну, історичну та перспективну політичну географію, а в контексті особливої уваги до теоретичного осмислення проблем доцільно виділити теоретичну політичну географію, а з розв'язанням практичних проблем пов'язана прикладна політична географія.

Потреби наукового осмислення різного кола проблем і надалі зумовлюватимуть появу нових напрямів і підрозділів політичної географії. Але авторитет політичної географії в науковому світі може забезпечити не стільки механічне розши­рення тематики політико-географічних досліджень, як поява фундаментальних праць, які були б відображенням поглибленого пізнання сутності політико-географічних процесів, і мали бза- гальнонауковезначення.

Однією з концептуальних проблем становлення політичної географії є розмежування предмета політичної географії і геополітики, оскільки з цього приводу немає єдиної думки, а в пресі і популярних виданнях ці поняття часто ототожнюють. Ураховуючи семантику і генезис понять «політична географія» і «геополітика», а також досвід їхнього застосування та вже сформовані змістовні пріоритети, доцільно чіткіше розмежу­вати предмет політичної географії і геополітики, розглядаючи політичну географію як географічну науку про територіальне організування політичної сфери, а геополітику - як приклад­ну дисципліну на стику географії, політології і політики, яка вивчає різні аспекти політичної діяльності, зумовлені таки­ми географічними особливостями, як розміщення і розміри території, природно-ресурсний потенціал, стан навколишнього середовища, розміщення соціально-економічних і політичних об'єктів тощо. Цей підхід, який узгоджений з досвідом і прак­тикою політико-географічних досліджень та геополітичного аналізу, сприятиме конкретизації предмета політичної географії та впорядкуванню її понятійно-термінологічного апарату.

Межове положення в системі наук визначає тісні між- предметні зв'язки політичної географії насамперед з іншими географічними дисциплінами та політичними науками. Так, політична географія спирається на висновки політичних наук у питаннях походження державних утворень, їхньої природи, типологічних особливостей, трактування ролі і значення різних державних інститутів, а отже,- розуміння сутності політичної сфери. Водночас географічні науки сприяють формуванню і концептуальних засад, і методології політичної географії, зо­крема, щодо взаємин географічного простору, який включає і природно-географічні і суспільно-географічні компонен­ти, та політичної сфери. Окрім того, методика суспільно- географічних досліджень має засадниче значення у формуванні методики політичної географії, особливо щодо використання математично-статистичних методів, картографічного методу та роботи з картографічними джерелами.

Джерельна основа та методичні засади пов'язують політичну географію з історією, демографією, статистикою, соціологією, інформатикою. У підрозділах політичної географії так само ви­користовують концептуальні й методологічні здобутки інших суміжних наук - юридичних та економічних, етнополітології і релігієзнавства та ін. Політична географія світу особливо залежить від трактування проблем міждержавних взаємин у міжнародному праві. Наприклад, це стосується делімітації і демаркації державних кордонів, режиму функціонування проток, рік, кордонів, статусу країн, незаселених територій чи окремих груп населення (біженців, депортованих). В умо­вах глобальної політизації економічних взаємин і, навпаки, - економізації політичних, для політичної географії важливим є концептуальне осмислення цієї проблематики економічними науками. А зростання політичного значення етнонаціональних взаємин і релігійно-культурного розподілу в різних регіонах світу зумовлює необхідність доповнення методології політико- географічного аналізу об'єктивними етнополітичними й етнокультурологічними підходами. Загалом сучасні виклики засвідчують необхідність міждисциплінарного бачення гло­бальних і регіональних політичних проблем.