6.4. Регіональні відмінності впливу політичних партій. Політико-географічні імперативи оптимізації партійно-політичної системи України

Загальнодержавні політичні процеси початку ХХІ ст. да­ють підстави стверджувати, що партійно-політична структу­ра України перебуває ще у фазі становлення, а її формуван­ня відстає від багатьох загальносуспільних портреб. Про це свідчить і нечисленність, і недостатня впливовість партій, що зумовлено як історичними передумовами формуван­ня партійно-політичної системи України, так і соціальною неструктуризованістю українського суспільства. Більшість партій не відстежує тих змін, що відбуваються в соціальній структурі України, формально декларуючи свої орієнтації на ще не сформований середній клас. А сумарний вектор впливу політичних партій не має доцентрового спрямування, а тому дуже повільно розмиваються історико-географічні бар'єри, партійна система не забезпечує всі регіональні етнокультурні поєднання, необхідні для ефективного функціонування національної держави. Просторово обмежений (в основному локальний і регіональний) та ситуативний характер впливу політичних партій є водночас відображенням недостатньої сформованості і структуризованості територіально- політичної системи України. До того ж, ідеологія таких партій міжрегіонального значення, як Партія регіонів, Комуністична партія, не є державоконсолідуючою. Водночас Партія регіонів виявляє претензії на те, щоб стати провідною політичною силою в державі, маючи для цього певні об'єктивні підстави (об'єднує впливові економічні еліти південних і східних регіонів, володіє значним управлінським потенціалом), але робить величезні стратегічні прорахунки, проголошуючи етнополітичні і геополітичні лозунги, які суперечать незалеж­ному курсу держави і не сприймаються на більшій частині її території, у т. ч. в столиці та в межах історичного ядра держави. Не працює на авторитет Партії регіонів і виконання прямих вказівок російського істеблішменту щодо проведення в Україні різних культурно-історичних акцій, спрямованих на погли­блення регіонального відчуження.

Зіставлення результатів парламентських виборів дає та­кож змогу виділити райони України за рівнем підтримки різних політичних партій та ідеологій. Поширені в соціологічній та політологічній літературі підходи розглядати об'єктивні електорально-географічні відмінності в контексті поділу України на захід, схід, центр, південь (іноді виділяють й північ) з визначенням середніх показників на кожному напрямку є над­то спрощеними, адже диференціація між сусідніми областями і навіть на внутрішньообласному рівні буває доволі значною. Основним чинником, який визначив цю диференціацію та інші ментально-політичні відмінності, є інерція домінування різних історичних ідеологій та різний культурно-політичний досвід. Отже, в контексті максимальної підтримки розвитку України як незалежної національної держави і політичних сил, які сповідують відповідну ідеологію, особливо виділяються два райони - Галицький (Івано-Франківська, Львівська, Тернопільська області) і Волинський (Волинська та Рівненська області). Рівень підтримки національно-демократичних і націоналістичних сил в межах Галицького району стано­вить від 85 до 90%. Майже 10% населення готові підтримати центристські, лівоцентристські і ліберально-демократичні партії. Прихильників комуністичної ідеології є менше 2%. Во­линський район виділяється дещо меншим рівнем підтримки національно-демократичних сил (до 75 %) і лише трохи більшою прихильністю до комуністів (до 7%). Більше тут симпатій і до соціалістів (близько 5%). Вплив центристських партій, особливо за підтримки адмінресурсу, може досягати 15%. На Заході України свої особливості щодо електоральної активності мають Закарпатський та Чернівецький регіони, де підтримка національно-демократичних сил становить від 60 до 70%. З огляду на наявність районів компактного розселен­ня етнонаціональних меншин є і значні внутрішньообласні відмінності. Підтримка Партії регіонів тут коливалася від 15 до 30%. Суттєве значення в цих регіонах може мати вплив адмінресурсу. За ліві політичні партії тут голосує близько 5% виборців.

У центральній частині України особливе місце в електо­ральних співвідношеннях займає столиця, для якої характерна низька електоральна активність, помітна мінливість політичних настроїв. Порівняно з сусідніми областями, в Києві можливим є трохи більший рівень підтримки національно-демократичних і ліберально-демократичних сил (до 50%), що зумовлено насам­перед зосередженням української національної інтелігенції. Але спостерігається тут і маргіналізація електоральних настроїв. Недостатньо високим є імунітет щодо підкупу голосів, що осо­бливо проявилося на місцевих виборах (мера та міської ради). Подібністю структури голосувань виділяються дві подільські області (Вінницька й Хмельницька) близько 50% населення тут готові підтримати національно-демократичні сили, від 10 до 15 % - Соціалістичну партію, до 20% - Партію регіонів, до 10% - Комуністичну партію. Відчутною є готовність надати підтримку й ефективним центристським партіям (до 20%). До­сить близькими за електоральними настроями є і Київська та Черкаська області, де кількість прихильників БЮТ та «Нашої України» на виборах 2006 і 2007 років була дещо більшою (60-65%), ніж у сусідніх, Житомирській, Кіровоградській, Полтавській та Чернігівській областях (50-55%). Відповідно дещо менше тут прихильників Комуністичної партії. Доволі значним в усіх цих регіонах був порівняно високий рівень підтримки Соціалістичної партії (близько 10% на виборах

2006. року).

Значна диференціація в електоральних симпатіях ха­рактерна для східних регіонів. Наприклад, на виборах 2006 і

2006. років у північно-східній Сумській області порівняно велику підтримку надавали «Нашій Україні» та Блоку Ю. Тимошенко (сумарно близько 60%). А вже у сусідній Полтавській області - майже на 10% менше, виявляючи порівняно більші симпатії до Партії регіонів. В обох областях залишається вищою від прохідного бар'єра кількість прихильників Соціалістичної і Комуністичної партій, особливо в сільській місцевості.

Впливові політичні та економічні еліти м. Харкова визначи­ли окреме місце в електорально-географічних співвідношеннях і Харківського регіону, де на виборах 2007 року, і на виборах 2012 року за Партію регіонів було подано вдвічі більше голосів, ніж за всі національно-демократичні сили разом. На попередніх виборах це співвідношення було ще більшим. Впевнено долає прохідний бар'єр тут і Комуністична партія. Зіставлення різних виборчих кампаній засвідчує, що, виявляючи порівняно низь­кий рівень підтримки національно-демократичних політичних сил, Харківський регіон може надати значну підтримку праволіберальним та лівоцентристським продержавницьким політичним партіям. Близькою до Харківського регіону за структурою голосувань за політичні партії є Дніпропетровська область та північна й центральна частини Запорізької областей. Водночас південні і східні райони Запорізької області наближа­ються за своїми електоральними симпатіями до двох областей Донецького району - Донецької та Луганської, які виділяються низкою характерних рис: насамперед через високу регіональну самосвідомість цей район є ареалом домінуючої підтримки місцевих впливових економічних і політичних середовищ, з якими на останніх виборах тут ототожнювалась Партія регіонів, набираючи понад 70% голосів. До 20% виборців є при­хильниками більшовицьких партій - КПУ та ПСПУ Дуже низь­кою (до 7%) є сумарна підтримка українських національно- демократичних сил.

На Півдні України особлива електорально-географічна ситуація склалася в Кримському регіоні, а в межах регіону - у м. Севастополі. Тут достатньо значним є невдоволення політичною ситуацією і навіть політичним статусом півострова, а тому особливо великою є підтримка як партій російського більшовизму (КПУ, ПСПУ), російського великодержавництва (Партія «Союз», «Русь», «Русский блок»), так і тих партій, які спираються або спиралися на структури виконавчої влади, про­голошуючи проросійські геополітичні і геокультурні лозунги. Зокрема, за Партію регіонів на парламентських виборах 2006, 2007 і 2012 років голосувало понад 60% виборців. Така ситуація значною мірою зумовлена активною пропагандистською діяльністю російських засобів масової інформації та місцевих проросійських видань за фактичної відсутності інформаційних впливів з боку структур центральної влади в Україні. Су­марна підтримка Блоку Ю. Тимошенко та «Нашої України», найбільшою мірою завдяки електоральній активності кримсь­ких татар, досягала 13-15%. Водночас на півострові можливою є підтримка ліберальних і лівоцентристських політичних сил проукраїнської орієнтації, але за відповідної інформаційної та адміністративної підтримки, що сприяло б послабленню політичної напруги в регіоні.

З інших південних регіонів України найбільшою підтримкою українських національно-демократичних партій (до 30%) виділяється Херсонська область. В Одеській та Миколаївській областях більш помітним є орієнтація на космополітичні сили, які різною мірою пов'язані з місцевою владою, колишніми номенклатурними працівниками. Ефективним тут може бути використання адмінресурсу з боку столичної влади задля за­безпечення підтримки центристських партій.

Отже, перспективи оптимізації партійно-політичної систе­ми України залежатимуть від того, наскільки політичні еліти, враховуючи регіональні відмінності етносоціальної структури населення та впливу історичних ідеологій, зуміють здійснити таке перегрупування і реорганізацію партійних середовищ, яке б забезпечило зрівноваження регіональних інтересів та доцентрові геополітичні орієнтації. З огляду на те, що основу політичної системи стабільних і економічно високорозвину- тих країн утворює кілька (до 10) політичних партій, представ­лених у центральних і місцевих органах влади і вплив яких має загальнодержавний характер, то в інтересах зміцнення України необхідно переформатувати партійно-політичний спектр у п'ять-шість потужних політичних партій, які сто­ять на платформі українського патріотизму, прагматизму, зорієнтовані не в минуле, а в майбутнє, і які зуміли б одержати загальнодержавну підтримку і подолати регіональне протисто­яння. Такі партійно-структурні зміни сприяли б формуванню нової генерації політичних лідерів, що дуже важливо у конку­ренції за посаду Президента. В ідеологічному аспекті найбільше підстав об'єднати територіально всі регіони України зможуть партії чи партійні блоки, які зуміють синтезувати на патріо­тичних засадах ідеологію української національної демократії з ідеологією лівоцентризму та послідовно реалізувати програму творення соціально-орієнтованоїринкової економіки в системі демократичної української національної держави.

ШЙ

^ЖЗапитання і завдання для самоконтролю ■

1. Назвіть основні риси історичної географії політичних партій в Україні.

2. Які історичні райони України мають найбільший досвід багато­партійності?

3. Оцініть ступінь історичної тяглості партійно-політичних й пар­тійно-ідеологічних традицій.

4. Які ідеологічні ознаки найбільш повно розкривають типологічні відмінності політичних партій України.

5. Схарактеризуйте основні типи політичних партій України, виді­лені за етнополітичними та геополітичними ознаками.

6. Які негативні моменти з позицій територіально-політичної ці­лісності та незалежності України виявляє типізація політичних партій?

7. Зробіть порівняльний аналіз географії політичних партій за ре­зультатами парламентських виборів.

8. Проаналізуйте регіональні відмінності впливу партійних ідео­логій у контексті потреб зміцнення територіально-політичної єдності України.

9. Які політичні сили і на якій ідеологічній основі могли б у пер­спективі консолідувати українське суспільство?

1||| ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ЗБАЛАНСОВАНОГО Щ РоадЗиШ РЕГІОНАЛЬНОГО РОЗВИТКУ УКРАЇНИ Й ОПТИМІЗАЦІЇ 1 VII і ЇЇ ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНОГО СТАНОВИЩА

\ Ш ииишиц

*"жііііііііііііііііііііііііііііі іііініііішііійїїті іііііі іііііі іііііі іііііі іііііі іііііі іііііі іііііі іііііі іііііі іііііі іііііі іііііі іііііі іііііі ііііі іііііі іііііі іііііі іііііі іііііі іііііі іііііі ніні ніні ніні ніні ніні ніні ніні ніні ніні ііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііітіг7тт^^^: