Розділ 3 гандбол

3.1. Історія виникнення гандболу

Гандбол є одним з найдавніших видів спорту: згадування про “прабатьків” гандболу – стародавні ігри з м’ячем руками – можна знайти ще в “Одіссеї” Гомера й у працях давньоримського лікаря К. Галенуса.

Проте офіційною датою зародження гандболу, зареєстрованою в міжнародній спортивній класифікації під назвою „гандбол” (ручний м’яч), прийнято вважати 1898 р., коли Хольгер Нільсен, викладач фізичного виховання реального училища датського міста Ордруп, увів в уроки фізичної культури гру з м’ячем, названу “хандболд” („ханд„ – рука, „бол” – м’яч). У цій грі на невеликому майданчику змагалися команди, передаючи м’яч один одному та намагаючись закинути м’яч у ворота суперника.

Дослідження, проведенні в останні роки, дають підставу віднести дату народження гандболу до більш раннього періоду.

У 1890 р. Конрад Кох створив у Німеччині спортивну гру з м’ячем „раффбол” („кьонігсбергський м’яч”), елементи якого (передачі, ловля й кидки м’яча) були використані при формуванні німецького варіанту гандболу.

У цьому ж році в Чехії було офіційно зафіксовано популярний варіант народної гри з м’ячем, яка мала назву „хазена” (кидати). Гра зводилась до нерегламентованого перекидання й ловлі м’яча в змішаних групах.

Інспектор фізичного виховання в Празі Йозеф Кленка в 1992 р. видає правила гри з м’ячем „хазена терцова” (кидки в ціль). Згідно із цими правилами гра проводилась між двома командами по 6 осіб на майданчику довжиною 60–80 м, шириною 25–30 м. Володіння м’ячем (передачі та ловля) обмежувалось 2 хвилинами, після чого необхідно було виконати кидок у ціль (кільце діаметром 1 м, закріплене на стійках висотою 1,5 м, які знаходились у центрі лицьової лінії кожної команди).

Таким чином, за шість років до введення уроків Х. Нільсеном й за 14 років до першої публікації правил хандбола в Чехословаччині були видані правила гри, які мали повну схожість з основними елементами сучасного гандболу (передачі, ловля та кидки м’яча в ціль).

На відміну від хазени Й. Кленки в хандболі Х. Нільсена замість кільця-цілі з’явилися ворота, які захищав спеціально виділений для цього воротар. Взявши у футболістів склад команди, ворота та воротаря, Х. Нільсен отримав гру, яка стала основою ручного м’яча 11 : 11, але тільки не 7 : 7, як це рахувалося до цих пір. У правилах хандбола, виданих у 1906 р. у Копенгагені й автором яких був Х. Нільсен, було два варіанти складу команд: 16 на 16 та 11 на 11 осіб за правилами регбі та футболу).

До середини першого десятиліття ХХ ст.. хазена Й. Кленкі і хандбол Х. Нільсена залишались малопопулярними серед молоді.

У 1905 р. у журналі „Фізичне виховання” № 6, який видавався в Брно, були опубліковані правила гри „Вргана з прегашеним” (кидки з передачами), автором яких був учитель фізкультури Смиховського реального училища в Празі Вацлав Карас. Гра повторювала відомий варіант хазени, але мала ряд відмінностей: склад команди мав 9 гравців, з’явився також гравець, який захищав умовні ворота.

Перші вдосконалені правила хазени з’явилися в 1908 р. у Празі. Автором їх був А. Кристоф.

Згідно із цими правилами гра проводилась на майданчику 45 * 25 м. Кожна команда мала у своєму складі по 7 гравців. Ціллю були ворота 200 * 259 см. Дозволялась спортивна боротьба. Поле мало три зони: захисту, середньої частини й нападу. Одному з гравців – захиснику – дозволялося захищати ворота безпосередньо в площині гри воротаря (прямокутник 6 * 4 м). У склад команди входило 7 гравців: воротар, захисник, два напівзахисники, три нападаючих. Через дев’ять років всі ці складові ввійшли в німецький варіант гандболу 11 : 11, але на більшому майданчику.

У 1917 р. Макс Хейзер (Німеччина) з двох ігор склав нову гру для жінок за назвою „ручний м’яч”. Саме цей варіант гри з м’ячем знайде широке поширення в усьому світі.

Уже в1920 р. у Берліні відбулися перші ігри на кубок і першість Німеччини по ручному м’ячу. А в 1923 р. були введені нові правила змагань. Зменшення розмірів м’яча, введення правила „трьох кроків” і „трьох секунд”, значно сприяло підвищенню інтересу до гри молоді. У 1925 р. відбулася перша міжнародна гра між Німеччиною та Австрією, у якій перемогу одержали австрійські спортсмени з рахунком 6 : 5.

У 1926 р. гандбол було визнано міжнародним видом спорту, що дало могутній поштовх до розвитку гри в ряді країн Європи. З’явилися клуби, що культивували гандбол у Іспанії, Люксембурзі, Швейцарії та інших країнах.

У 1928 р. в Амстердамі була створена Міжнародна аматорська федерація гандболу (ІАГФ), яка діяла до 1944 р. Федерація об’єднувала 11 країн, що активно розвивали гандбол.

У 1934 р. гандбол дебютував на ХІ Олімпійських іграх в Берліні. Першим олімпійським чемпіоном стала збірна команда Німеччини.

Новий підйом у розвитку гандболу почався зі створення нової міжнародної федерації гандболу – ІГФ, яка затвердила програму дій, спрямовану на відродження світового гандболу, намітила проведення чемпіонатів світу з гандболу 11 * 11 за участю чоловічих і жіночих команд. У 1949 р. у Будапешті на жіночому чемпіонаті світу найсильнішою командою стала команда Угорщини. Надалі першості світу проводились раз на чотири роки.

Виникнення вітчизняного гандболу можна віднести до початку ХХ ст. і пов’язати з проникненням в Україні сокільської системи фізичного виховання.

Українському гандболу в 2009 р. виповниться сто років. Уперше гандбол з’явився і 1909 р. у Харкові. Родоначальником українського гандболу виявилася чеська гра „хазена”, яка культивувалася в товаристві „Сокіл”, як гімнастична гра.

Саме Україна запропонувала грати за схемою 7 на 7, тоді як практично в усьому Радянському Союзі на майданчик виходили 22-а гравці.

Український гандбол протягом кількох десятиліть вважався еталоном світового гандболу: збірна СРСР по два рази виборювала звання олімпійських чемпіонок (1976 р., 1980 р.) та чемпіонок світу, а київський „Спартак” 13 разів вигравав кубок європейських чемпіонок. Усі ці здобутки повністю пов’язані з іменем видатного українського тренера Ігоря Турчина (Київ, „Спартак”). Успіхи чоловічої збірної команди СРСР пов’язані з успіхами запорізьких команд ЗІЇ та ЗАС, з яких до складу збірної команди СРСР відбиралися гравці найвищого класу.

Взагалі запорізький гандбол мав і має таких славетних тренерів, як Семен Полонський, Анатолій Невінський, Леонід Ратнер.

У 2000 р. збірна команда України стала віце-чемпіоном Європи, а запорізький „Мотор” та київський „Спартак” успішно змагаються в єврокубках. У 2004 р. збірна жіноча команда України стала бронзовим призером олімпійських ігор у Афінах.

Очолював національну команду країни досвідчений наставник Леонід Ратнер (багаторічний керманич одного з найкращих клубів СРСР – запорізького ЗІЇ, під керівництвом якого молодіжна збірна Радянського Союзу п’ять разів виборювала звання чемпіонів світу).