Зонний захист

Зонний захист і принцип дії при ньому значно відрізняються від дій при персональному захисті. Основною відмінністю є те, що при персональному захисті головним об'єктом, куди спрямована увага захисника, є нападаючий, а при зонному – м'яч. Тепер гравці завжди звернені обличчям убік, де ведеться боротьба за м'яч. Кожен захисник несе відповідальність не за опіку нападаючого, а за свої дії в заздалегідь відведеній йому зоні. Завдання зонного захисту – запобігти кидкам у ворота, при цьому розташування гравців, їхня взаємодія й ролі визначені заздалегідь.

Зонний захист дає змогу масовано перешкоджати супротивнику в діях на взяття воріт. Сутність його полягає в тому, що захисники, підстраховуючи один одного, постійно створюють чисельну перевагу в тому місці, де знаходиться м'яч (супротивник з м'ячем). При правильних діях у зонному захисті команда одночасно і швидко переміщається то вправо, то вліво, залежно від того, куди передається (уводиться) м'яч. При цьому розміщення захисників, їх положення відносно один одного змінюються незначно.

Застосовуючи зонний захист, гравцям не слід уходити далеко вперед. Звичайно захисні дії виконуються всередині зони вільних кидків. Гравці розташовуються в одну або дві лінії. Залежно від цієї побудови прийнято виділяти такі розміщення: 6–0, 5–1, 4–2, 3–3 та ін.

Зонний захист 6–0. Цей варіант захисту застосовується проти команд, гравці яких не володіють сильними кидками з дальніх позицій і не застосовують вистрибування перед захистом для завершальних кидків у ворота. Захисники розташовуються в одну лінію уздовж площі воротаря (рис. 3.36).

При початковому навчанні гравці захищаються за принципом «гравець проти гравця», по можливості підстраховуючи дії сусіда по захисту. У міру оволодіння елементами гри захист ведеться за принципом постановки подвійного блоку кожному небезпечному нападаючому. При цьому гравці стоять ближче один до одного, а крайні захисники трохи ближче до країв.

Чіткість гри досягається швидкими переміщеннями всіх захисників уздовж лінії площі воротаря. Подальше вдосконалювання гри передбачає захист з виходами. Тут у захисника (проти якого діє нападаючий) головне завдання – вихід уперед, щоб знешкодити цього нападаючого. У цьому випадку всі інші захисники зміщаються уздовж лінії площі воротаря убік вільного місця і підстраховують його. Нейтралізувавши нападаючого, захисник і його партнери займають свої місця. Якщо в зону відразу ж входить інший небезпечний нападаючий, то відхід одного захисника й вихід іншого (в іншому місці), а також відповідні переміщення всіх інших захисників виконуються одночасно. При цьому порушень у початковому розміщенні не повинно бути. Виходи вперед на нападаючого з м'ячем ведуться не далі ніж 8–9 м від воріт.

Зонний захист 5–1 (рис. 3.37). П'ятеро захисників, рівномірно розосереджуючись, займають місця уздовж лінії площі воротаря, а один – виходить вперед і знаходиться в центрі захисту в лінії вільних кидків. Передній захисник (найбільш рухливий, досвідчений і витривалий) виконує дуже складну і велику за обсягом роботу. Він атакує будь-якого нападаючого з м'ячем у центрі, перешкоджає передачам м'яча, переміщенням гравців і руйнує зав'язування комбінацій по центру.

Удосконалювання захисту дає змогу активізувати цей захисний варіант. Зміна полягає в тому, що напівсередні захисники (другі ліворуч і праворуч) злегка висуваються вперед. З появою перед ними нападаючого з м'ячем вони виходять на нього. Тут необхідною є чітка взаємодія захисників при проходах нападаючих із флангів за спиною напівсередніх захисників, що вийшли вперед. Важливо, щоб крайні захисники блокували цей рух нападаючих, супроводжували б нападаючого й передавали його своєму сусіду (для цього подаються сигнали голосом.) Захист з вихідними напівсередніми може з успіхом застосовуватися проти будь-якій команді.

Рис. 3.36.

Рис. 3.37.

Рис. 3.38.

Рис. 3.39.

Зонний захист 4–2 (рис. 3.38). Захисники розташовуються у дві ліній. Четверо – уздовж лінії площі воротаря, а двоє – на передній лінії, де активно протидіють нападаючим, перешкоджають передачам м'яча, пересуванням гравців, а також руйнують зав'язування тактичних комбінацій. Двоє захисників на передній лінії виконують свої функції, виходячи не далі лінії вільних кидків. При цьому варіанті гравці захисту мають бути більш рухливими й особливо чітко передавати один одному нападаючого супротивника. Застосовується такий варіант найчастіше проти команд, які добре завершають атаки із середніх і дальніх дистанцій по центру, а також у тих випадках, коли супротивник ставить у напад двох лінійних нападаючих.

Зонний захист 3–3 (рис. 3.39). Захисники розташовуються по три в кожній лінії. Цей варіант захисту є наймобільнішим. Усі атаки і переміщення нападаючих мають зустрічати різкий опір захисників до лінії вільних кидків. Кожен захисник передньої лінії зобов'язаний нейтралізувати нападаючого, що знаходиться в зоні захисних дій. Ті, що попадають спочатку, супроводжуються захисниками першої лінії, потім передаються захисникам, що грають позаду. Надалі кожен захисник активно грає у своїй зоні, атакуючи нападаючого, який входить у сферу його дій. Одночасно захисники підстраховують дії своїх сусідів проти нападаючих з м'ячем. Зонний захист 3–3 доцільно застосовувати проти команд, що завершують свої атаки переважно кидками з дальніх і середніх дистанцій. При цьому захисникам іноді доводиться діяти індивідуально, що вимагає гарної підготовки до дій у персональному захисті.

Зонний захист 1–5 («бетон»). Цей захист передбачає для захисників не зовсім звичайні дії. Захисники розташовуються у двох лініях. Найменування ліній захисту в цьому випадку проводиться трохи умовно. На задній лінії є тільки один захисник, який охороняє площу воріт по центру від кидків з лінії. Інші п'ять захисників розташовуються на умовній лінії. Ця лінія обмежує найнебезпечнішу зону кидків у ворота. Завдання п'яти захисників – не дати ввійти в небезпечну зону нападаючого супротивника. Це вимога однаковою мірою відноситься до захисників при грі проти нападаючого як з м'ячем, так і без м'яча. У цьому основна відмінність цього варіанта захисту.

При цьому варіанті найбільша відповідальність лягає на дії напівсередніх захисників, які займають ключові позиції захисту. Нападаючі супротивника не мають ввійти в небезпечну зону захисту. Захисникам необхідно для цього використовувати всі пункти правил, що дають змогу зупиняти і блокувати (у тому числі й розставленими в сторони руками) супротивника, який просувається вперед. Окремі порушення в рамках призначення вільного кидка також слід вважати доцільними для захисника.

Якщо нападаючий усе-таки прорветься в небезпечну зону, то його обов’язково має супроводжувати той захисник, з місця якого він увійшов у зону. Супровід продовжується доти, доки нападаючий не вийде із зони або до моменту передачі його іншому захиснику.

Захист «бетон» вимагає зіграності й чіткої взаємодії. Крайній захисник має сигналом спрямовувати дії на півсереднього, який у свою чергу також координує свої дії із захисником у центрі. Загальне керівництво діями здійснює захисник, що грає в центрі в лінії площі воріт. Сигналізація голосом при цьому має бути ясною і чіткою: «твій», «мій», «тримай», «узяв», «пішов» тощо.

Захист «бетон» може застосовуватися проти будь-яких команд, гравці якої добре завершують атаку з різних дистанцій.

Зонний захист при чисельній меншості. При меншій кількості захисників застосовується тільки зонний захист. При перевазі в одного гравця захист здійснюється за варіантом з вихідними захисниками. При більшій кількості захисників ведеться за принципом «гравець проти гравця». Одночасно захисники прагнуть максимально підстрахувати один одного. Головне завдання такого захисту – перешкоджати кидкам у ворота через центр.