Тактика захисту

Гра складається з постійного протиборства захисту й нападу. Отже, їх значимість однакова. Варто також враховувати, що заздалегідь відпрацьований, правильний, міцний і вміло виконуваний захист забезпечує успіх команди. Такий захист впливає на характер усіх дій команди в ході двобою. А гравці, впевнені у своєму захисті, більш монолітні, не бояться йти на загострення, упевненіше атакують ворота супротивника з будь-яких дистанцій, активніше борються за м'яч при відскоках і в центрі поля, різноманітніше грають у нападі.

Захист має враховувати сильні сторони гри нападу супротивника й вирішувати такі завдання:

• порушувати взаємодію між гравцями супротивника, заважати їм у всіх пересуваннях і підготовчих діях;

• не давати супротивнику змоги робити кидки у ворота з вигідного положення;

• відбирати м'яч у супротивника і переходити в контратаку.

У якому б місці ігрової площадки м'яч ні перейшов до супротивника, будь-який гравець зобов'язаний насамперед використовувати будь-яку можливість для гри на перехоплення м'яча, для боротьби з гравцем, що володіє м'ячем, і для затримки розвитку атаки (контратаки) супротивника.

Як і в нападі, гра в захисті складається з індивідуальних, групових і командних дій. Нижче ми розглянемо основні командні дії, які використовуються в гандболі: персональний, зонний і змішаний захисти.

Персональний захист

Персональний захист – основний вид захисних дій. Команда, що добре засвоїла персональний захист, як правило, відмінно організує зонний і змішаний захист.

При персональному захисті кожен гравець опікує одного з нападаючих, постійно заважаючи йому пересуватися в бік воріт, одержувати, вести й передавати м'яч, робити кидки по воротах. Захисник постійно діє в тісному контакті з нападаючим супротивника, прагне поставити його в невигідне ігрове положення або відвести далі від воріт, що атакуються.

Персональний захист може застосовуватися в грі проти будь-якої команди і проти будь-якої системи організації нападу. Цей захист дає змогу руйнувати будь-які комбінації супротивника, збивати темп атаки, ускладнювати взаємодію гравців супротивника, створювати найкращі умови для відбирання м'яча.

Персональний захист може застосовуватися в зоні вільних кидків, на своїй половині поля, а також по всьому ігровому майданчику.

Виконуючи дії при персональному захисті в зоні вільних кидків (до 10–11 м), кожен захисник займає позицію перед нападаючим, діючи у визначеному секторі захисту. При відведенні нападника із цього сектора захисник супроводжує його до свого сусіда по команді. Тільки після того, як захисник переконається, що його підопічний прийнятий граючим поруч захисником, він цілком переключається на іншого нападаючого, що ввійшов у його сектор. Границі секторів між окремими захисниками не встановлюються, вони рухливі.

При персональному захисті на своїй половині й по всьому полю захисник може супроводжувати нападаючого по всій ширині і глибині майданчика, без передачі його партнеру. Тут захист будується так, що найсильніший захисник опікує найсильнішого нападаючого тощо. У випадках заслонів і при схресних переміщеннях на швидкості захисники мають робити зміну підопічних.

Але як тільки погроза своїм воротам минає, найсильніший захисник знову починає опікувати найсильнішого нападаючого.

Усе це потребує від гравців великої зіграності в захисті, розуміння колективної гри, швидкого оцінювання ігрових положень і моментального ухвалення рішень.

Якщо гравці добре підготовлені й мають перевагу в техніці і швидкості, то персональний захист є найкращим засобом для використання цієї переваги.