47.Підстави виникнення міжнародно-правової відповідальності

У доктрині міжнародного права немає спільної думки щодо застосування в ціп системі поняття виші. Одні вчені вважають, що заміси, терміну «поставлення в провину» треба використовувати термін присвоєння суб'єкту поведінки, яка являє собою порушення міжнародної о зобов'язання». Інші виходять з необхідності використання поняття вини, яка в міжнародному праві, на відміну від системи внутрішнього права, має свою специфіку. На їхню думку, викою треба визнати сам установлений факт міжнародно-протиправного діяння. У такому разі поставлення в провину виявляється в заяві потерпілого про факт правопорушення і про виникнення відповідальності. У разі відсутності протиправного діяння поставлення в провину безпідставно.Відповідальність суб'єктів міжнародного права, як цілком слушно зауважує С. Б. Раскалей, може виникнути при наявності двох необхідних умов: 1) міжнародно-правових норм, якими передбачається обов'язок відшкодування збитків, і 2) подій, з настанням яких пов'язується задіяння механізму, передбаченого згаданими нормами . З точки зору міжнародного права, перша, умова, являє собою юридичною підставою відповідальності суб'єктів міжнародного права, а друга — фактичною підставою.Політична відповідальність виникає з факту порушення норми міжнародного права, яка охороняє інтереси іншого суб'єкту (порушення недоторканості дипломатичного представництва). Вона виникає навіть у тому випадку, якщо порушення права ще спричинило матеріальної шкоди  або інших негативних наслідків.Матеріальна ж відповідальність виникає при наявності сукупності факторів: порушення норми міжнародного права, виникнення майнових збитків внаслідок правопорушення та існування безпосереднього причинного зв'язку між правопорушенням і цими збитками.Для виникнення конкретних відносин відповідальності, як правило, необхідно, щоб дії правопорушника спричинили конкретну V шкоду, матеріальну або нематеріальну, законним інтересам іншого суб'єкта. Проте у випадку особливо небезпечних правопорушень можливі відносини відповідальності на підставі заподіяння шкоди міжнародній  спільноті  в  цілому.Шкоду, заподіяну міжнародними правопорушеннями, можна поділити на дві основні категорії: шкоду матеріальну (збитки, спричинені людям та майну); шкоду нематеріальну (починаючи від різних форм порушення державного, суверенітету і закінчуючи шкодою, спричиненою честі й гідності держави).На завершення розгляду цього питання, зауважимо, що внаслідок суттєвих змін у міжнародному публічному праві в цілому, а також діяльності Комісії міжнародного права сталися значні зміни в питаннях визначення підстав міжнародно-правової відповідальності. Зокрема, з'явились і науково обґрунтовані нові склади правопорушень суб'єктів міжнародного права. До їх числа належить використання сили або погрози силою в міждержавних відносинах, і насамперед, підготовка, розв'язування та ведення агресивної війни, злочини проти людства, геноцид, порушення прав людини, міжнародний тероризм тощо.

Реалізація відповідальності

У літературі з міжнародного публічного права всі міжнародно-правові процесуальні засоби поділяють на два типи — узгоджувальні та примусові, «Під узгоджувальними процесуальними засобами врегулювання треба розуміти засоби, застосування яких у конкретних ситуаціях побудовано на згоді і (або) залежить від погодження взаємодіючих суб'єктів міжнародного права і які використовуються ними для забезпечення процесу нормотворчості та нормозастосування» . Примусові ж засоби процесуального врегулювання  охоплюють    систему    міжнародно-правових  санкцій .Інституту міжнародно-правової відповідальності притаманні в основному узгоджувальні процесуальні засоби, зокрема такі, як переговори і консультації, що застосовуються повсякденно для врегулювання усіх питань у процесі конфліктної взаємодії суб'єктів міжнародного права.Процес реалізації міжнародно-правової відповідальності здійснюється шляхом певних узгоджувальних процесуальних засобів, зафіксованих у нормативному матеріалі з цієї галузі. Найбільший інтерес у цьому відношенні викликає Конвенція 1972 р. про міжнародну відповідальність за шкоду, заподіяну космічними об'єктами. Ряд статей цієї Конвенції містять положення, які детально регламентують процесуальний аспект реалізації відповідальності. Так, ст. IX Конвенції формулює положення, що «претензія про компенсацію за збиток заявляється державі, яка запускає, по дипломатичних каналах.,.». Отже, початковим і пріоритетним процесуальним засобом реалізації відповідальності Конвенція встановлює дипломатичні переговори між зацікавленими сторонами. Перш ніж буде досягнута угода про відшкодування збитку, заінтересовані сторони повинні вступити в контакт одна з однією, визначити юридичні і фактичні обставини ситуації, що виникла, та узгоджувати шляхи майбутнього врегулювання. Все це може бути досягнуто в  процесі дипломатичних переговорів.Заявления претензії — це лише перший, початковий етап в переговорах між зацікавленими сторонами.У випадку взаємної згоди сторін, переговори можуть швидко закінчуватись угодою про компенсацію відшкодування. Однак, як показує практика, в процесі переговорів часто між сторонами виникають різного роду розбіжності, які вимагають тривалої процедури врегулювання. Це потребує застосування інших узгоджувальних процесуальних засобів урегулювання. У даних випадках ст. XIV Конвенції передбачає таке правило: «Якщо врегулювання претензії не досягнуто шляхом дипломатичних переговорів, я»к це передбачено ст. ЇХ, протягом одного року... зацікавлені сторони створюють за вимогою будь-якої із сторін Комісію по розгляду претензій».Функції Комісії можуть обмежитись лише дослідженням фактичних обставин, але можуть закінчуватись і прийняттям рекомендаційних або юридично обов'язкових для сторін визначень та ухвал. З цього приводу ст. XIX Конвенції говорить: «Ухвала Комісії є остаточною та обов'язковою, якщо про це була досягнута домовленість між сторонами.,.»Так, Конвенція 1972 р. про міжнародну відповідальність за збиток, заподіяний космічними об'єктами, поряд з дипломатичними переговорами передбачає також використання механізму спеціальної комісії По розгляду претензій, яка в залежності від конкретних обставин і намірів сторін може виконувати функції і таких процесуальних засобів реалізації відповідальності суб'єктів міжнародного права, і в першу чергу держав, як слідча або узгоджувальна комісія і міжнародний арбітраж . Примусової реалізації відповідальності міжнародне право в принципі не передбачає, за виключенням колективних санкцій за ухвалою  Ради  Безпеки  ООН.

Обставини, які звільняють від відповідальності

Звільнення від відповідальності — це зняття з суб'єкта обов'язку ліквідації наслідків здійсненого ним правопорушення, що спричинило відповідальність. До обставин, які звільняють від відповідальності, традиційно відносять вину самої потерпілої сторони. Наприклад, посольство знало про акцію, яка готується, проте не повідомило про це владні структури держави перебування. У такому випадку поведінка посольства розглядається як обставина, яка звільняє державу від1 відповідальності.До обставини, що звільняє від відповідальності, відноситься форс-мажор (непоборна сила), тобто непередбачені зовнішні події надзвичайного характеру, які не піддаються контролю: стихійні лиха, епідемія, військові конфлікти тощо.Висловлюється точка зору, що відносить до таких обставин і стан гострої потреби, коли здійснення тих чи інших дій зумовлено загрозою життєвим інтересам суб'єкта-правопорушника.