54.Юридична дійсність, дія і застосування міжнародних договорів

Презумпція дійсності договору і підстави його недійсності.

Дійсним вважається договір -, який належним чином укладений суб'єктами міжнародного права, втілює справжню угоду цих суб'єктів, а його зміст не суперечить основним принципам та імперативним нормам міжнародного права (jus cogens). Отже, для того, щоб був дійсним, договір має бути правомірним як за способом укладання, так і за,змістом, об'єктом і цілями. Поняття дійсності необхідно відрізняти від дії міжнародного договору. Дія договору залежить від набуття чинності, строку припинення та інших умов (про це мова буде нижче), у той час як дійсність визначається нормами міжнародного права. Тільки дійсні міжнародні договори можуть викликати правомірні наслідки, і тільки з таких договорів сторони набувають законні права й обов'язки,  на  досягнення  яких була  спрямована  їхня  воля.В міжнародному публічному праві існує презумпція дійсності міжнародного договору, яка закріплена в ст. 42 обох Віденських конвенцій стосовно права договорів і відповідно з якою дійсність вважається нормальним станом міжнародних договорів. І навпаки, недійсність договорів повинна бути встановлена. В такому випадку договір є юридично недійсним.В залежності від ступеня протиправності міжнародного договору розрізняють два види недійсності: абсолютна (нікчемність) і відносна (заперечність). Абсолютна недійсність має об'єктивний з точки зору міжнародного права характер і не залежить від волі учасників міжнародного договору, тобто від того, оголосили вони даний договір недійсним чи ні. Тому такий міжнародний договір є недійсним з моменту його укладання. Відносна недійсність залежить від заперечування міжнародного договору однією з його сторін. Абсолютно недійсним є міжнародний договір, якщо він суперечить імперативній нормі міжнародного права, зокрема, якщо його укладання стало наслідком загрози силою або її застосування на порушення принципів міжнародного права, втілених у Статуті ООН. У зв'язку з цим до абсолютно недійсних відносяться договори, які укладені на порушення принципів суверенної рівності держав, самовизначення народів, договори про поділ «сфер впливу», агресивні договори. Прикладами таких можуть слугувати Мюнхенська угода 1938 року і Договір про протекторат Німеччини над Чехословаччиною  1939 p., недійсність яких була підтверджена низкою міжнародно-правових актів.

Відносно недійсні, або заперечні, міжнародні договори — це договори, укладені під впливом помилок, на порушення конституційних обмежень, повноважень па укладання договору, оману, підкупу представника держави, примушування представників або держав  та  ін.Порушення певних постанов внутрішнього права можуть слугувати підставою для заперечування дійсності договору лише в тому, випадку, якщо порушення було істотним і об'єктивно явним.Найважливішім наслідком недійсності договору полягає в нерозповсюдженні на нього принципу «договорів потрібно додержуватись». Такі договори в принципі можуть бути анульовані. Спори про недійсність міжнародних договорів повинні розв'язуватися мирними засобами згідно зі Статутом ООН (ст. 33) і процедурою, передбаченою у Віденських конвенціях 1969 і 1986 років.Дія і застосування міжнародних договорівЮридичні наслідки викликає тільки договір, який набув чинності. Це означає, що він стає юридично обов'язковим для учасників. Згідно з Віденськими конвенціями (ст. 24) момент набуття чинності визначається сторонами в самому договорі. Якщо немає прямих вказівок, договір, який не передбачає ратифікації чи затвердження, набуває чинності з моменту підписання (Угода між Урядом України та Урядом Туркменистану про поставки природного газу із Туркменистану в Україну в 1995 році, яка була здійснена 19 січня 1995 p., набула чинності з дня її підписання), а той, що вимагає ратифікації, — з моменту обміну чи передачі на зберігання ратифікаційних грамот або документів про затвердження.Згідно зі ст. 25 Віденської конвенції 1969 p., сторони можуть дійти згоди в питанні про тимчасове введення в дію договору чи його частини.Звичайно, договір зворотної сили не має: він застосовується лише до подій, які сталися після набуття ним чинності. Однак сторони за взаємною згодою (ст. 28 Віденської конвенції 1969 р.) можуть поширити дію договору і на події, що відбулися до його укладання. Так, окремим постановам Тимчасової конвенції про збереження морських котиків 1957 р. сторони надали зворотної сили.Набуття чинності договору пов'язано зі строком його дії, який встановлюється в договорі. Договори бувають строкові, тобто такі, що укладаються на певний строк, і безстрокові, що укладаються  на «вічні часи».На певний строк можуть укладатися як двосторонні, так і багатосторонні договори. Деякі двосторонні договори містять умову про те, що із закінченням певного строку дії вони зберігають чинність до того Часу, доки один з його" учасників не зробить заяву про свій вихід з договору. Інші договори передбачають автоматичне продовження дії договору на певні строки, наприклад, на 3—5 років або на більш тривалий термін. Продовження дії договору, яка здійснюється до закінчення його строку, зветься пролонгацією (від лат. prolongare — продовжувати). Пролонгація відбувається на умовах, передбачених договором, або за погодженістю сторін. Оформлюється,вона протоколом, обміном потами або іншим чином. У радянській, а тепер і у вітчизняній договірній практиці широкого розповсюдження набула автоматична пролонгація, коли для продовження договору досить того, щоб сторони утрималися від його припинення.Як правило, переважна більшість договорів є строкові. До безстрокових належать договори, які створюють загальні норми міжнародного права (наприклад, Женевські конвенції 1958 р. про відкрите море, договори про кордони держав, мирні договори). Однак 800 мирних договорів, укладених між метрополіями та їх колоніальними володіннями до другої світової війни па «вічні часи», в середньому діяли по два роки.Кожний договір має територіальну або просторову сферу дії. За ст. 29 Віденської конвенції 1969 року, договір обов'язковий для кожного учасника стосовно всієї його території, якщо інші наміри не вказані в договорі. Чимало багатосторонніх договорів передбачають іншу просторову сферу, ніж територія держав. Для прикладу можна назвати Договір про Антарктиду 1959 року. Складну територіальну сферу дії передбачено в Конвенції ООН з морського права 1982 року, яка охоплює простори, починаючи від внутрішніх морських вод і кінчаючи повітряним простором над відкритим морем.Дія міжнародних договорів тісно пов'язана з проблемою третіх держав або третіх міжнародних організацій. У принципі договір не створює обов'язків або прав для третіх держав чи міжнародних організацій без їхньої на те згоди (принцип нерозповсюдження дії міжнародного договору на треті держави—pacta tertiis nec nocent — nec prosunt— є одним із загальновизнаних у міжнародному праві). Юридичний зміст його полягає в тому, що міжнародний договір не повинен вторгатися у сферу інтересів третьої держави і розпоряджатися її правами. Права й інтереси третьої держави не можуть бути об'єктом міжнародного договору. Договір, який порушує права третіх держав, вважається недійсним. До числа таких договорів можна віднести угоди про поділ третіх країн, про залучення їх до сфери впливу і таке ін. Так, Мюнхенська угода 1938 року визначила долю Чехословаччини без її участі.Право для третьої держави виникає з положення договору, якщо його учасники мали такий намір: якщо сама третя держава погоджується з цим. Дане правило сформульовано у статтях 34, 35, 36 Віденської конвенції про право    міжнародних    договорів 1969 року.Важливою складовою частішою дії міжнародних договорів є така підстадія, як дотримання договорів . Ст. 26 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 року фіксує таку постанову: кожний діючий договір є обов'язковим для його учасників і повинен ними сумлінно виконуватися. Це означає, що в межах свого суверенітету сторони зобов'язані сумлінно проводити в життя постанови договору відповідно до його цілей і принципу міжнародного права pacta sunt servanda.Виконання міжнародних договорів може бути забезпечене як за допомогою міжнародних гарантій, міжнародного контролю, при підтримці міжнародних організацій, так і внутрішньодержавними заходами.Під міжнародними гарантіями треба розуміти зобов'язання однієї або декількох держав на випадок необхідності здійснити певні дії, щоб примусити іншу державу або держави виконати договір. Це своєрідний вид поручительства з боку третьої держави або держав.Прикладом такої міжнародної гарантії є, зокрема, Меморандум про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, який підписаний 5 грудня 1994 року в Будапешті. В ньому Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтвердили Україні їх зобов'язання згідно з принципами Заключного Акту НБСЄ поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України і надати їй допомогу в разі, якщо Україна стане жертвою акту агресії або об'єктом погрози агресією з використанням ядерної зброї.Для втілення в життя договору можуть бути створені спеціальні міжнародні органи або змішані комісії. Так, створення спеціального органу передбачено Міжнародним пактом про політичні права 1966 року — Комітету по правах людини у складі 18 членів . У післявоєнний час чималу роль у забезпеченні міжнародних договорів відіграють міжнародні організації та міжнародні конференції.  Зокрема,  регулярно  скликаються  конференції  держав—учасників Договору про нерозповсюдження ядерної зброї на предмет його дотримання.Важливим засобом виконання міжнародних договорів є внутрішньодержавне право. Україна, наприклад, чітко визначила в Законі «Про міжнародні договори України» ті органи, які мають забезпечити виконання міжнародних договорів: Президент і Уряд України, а також відповідні міністерства і відомства (ст. 14). Згідно зі ст. 15 Закону загальний нагляд за виконанням міжнародних договорів України здійснює Міністерство закордонних справ України. З метою імплементації міжнародних договорів іноді видаються спеціальні закони й інші нормативні акти.Тісно пов'язане із здійсненням (виконанням) договорів їх, тлумачення. Без тлумачення договору неможливе його виконання. З іншого боку, практика виконання міжнародних договорів є одним з найавторитетніших свідчень щодо характеру його тлумачення. Тлумачення договору — це з'ясування справжнього змісту договору відповідно до втіленої в ньому волі сторін.Правові норми стосовно тлумачення договорів складають один з розділів  Віденської  конвенції  1960 р.  (Розділ  3),  прийняті  на конференції  одноголосно  і,  отже,  можуть  вважатися  як  такі, що декларують діюче право. Насамперед, договір повинен тлумачитись сумлінно, із звичайним змістом уживаних у ньому термінів, а також у світлі його об'єкту і цілей. При тлумаченні необхідно брати до уваги преамбулу, додатки, а також будь-які інші угоди, що відносяться до тексту договору. Як додаткові засоби тлумачення можуть бути використані підготовчі матеріали, історичні умови, за яких укладено договір. Тлумачення здійснюється з урахуванням загальних норм міжнародного права і не повинно приводити до наслідків, що суперечать імперативним міжнародно-правовим  нормам.Якщо тлумачення здійснюється самими учасниками договору, то таке тлумачення іменується автентичним. Цей вид тлумачення базується на згоді учасників і володіє найвищою юридичною силою. Автентичне тлумачення здійснюється в формі обміну нотами, протоколу і таке ін.Широко використовується так зване міжнародне тлумачення, яке здійснюється міжнародними органами. Такими органами можуть бути, наприклад, Міжнародний Суд ООН, різні комісії, зокрема, Комісія міжнародного права.Тлумачення здійснюється за допомогою спеціальних способів (засобів), до яких відносяться граматичне (словесне), логічне, історичне і систематичне тлумачення договорів.Граматичне (словесне) тлумачення означає з'ясування значення окремих слів і змісту, договору на підставі граматичних та інших правил. Під логічним .тлумаченням розуміється Тлумачення тієї чи) іншої статті договору на підставі інших статей або співставлення один одного. При цьому текст договору повинен використовуватись як єдиний, цілісний документ. Тлумачення договору може здійснюватись шляхом порівнювання його постанов з іншими договорами. Цей вид тлумачення іменується систематичним.Іноді з моменту укладання договору проходить значний час, у зв'язку з чим виникають труднощі в з'ясуванні його дійсного змісту. В такому випадку вдаються до вивчення історичних умов укладання договору, дослідження різних підготовчих матеріалів, дипломатичного листування. Таке тлумачення іменується історичним.