47. Концепція «Зеленого офісу»

«Зелений офіс» – це концепція управління організацією, що дозволяє зменшити її негативний вплив на довкілля шляхом максимального збереження ресурсів й енергії та зменшення кількості відходів. Заклики до захисту довкілля звучать дуже глобально і так виглядає, що розробка та запровадження таких програм на підприємствах коштує дуже дорого, але це не так. Усе, що потрібно – раціонально використовувати ресурси, ввірені природою. Зменшити негативний вплив підприємства на довкілля можна шляхом слідування лише трьом головним принципам «Зеленого офісу» (так звана концепція 3-R, від англ. Reduce, Reuse, Recycle): зменшуй, повторно використовуй, переробляй.

Головним джерелом відходів у офісах є папір. Використання двостороннього друку зменшує розхід паперу майже вдвічі, а збір макулатури для його переробки зберігає нашу планету. Дерева – значить цілі ліси, а ліси – кисень, чистота повітря. Використання спеціальних контейнерів для паперового сміття або навіть звичайних картонних коробок і здача такого використаного паперу на вторинну переробку не лише принесе підприємству додаткові кошти, а й зробить його діяльність більш безпечною для довкілля.

Працівники, як показує досвід, дуже схвально реагують на такі ініціативи. Це ще раз доводить, що кожен прагне долучитися до благочинних і суспільно важливих проектів і єдине, що потрібно – спонукати нас до цього.

Економити також можна на інших ресурсах: раціонально освітлювати приміщення, вимикати на ніч офісну техніку, вчасно ремонтувати крани, що протікають і т.д. Нагадувати про це співробітникам можуть спеціальні "зелені пам'ятки" або наклейки у кабінетах. Зелений офіс означає:

- зменшення споживання ресурсів/виробництва відходів

- зменшення спожитої кількості води і енергії та виробництва забруднення

- закупівля товарів та послуг, які мінімізують вплив на навколишнє середовище

- збільшення кількості відходів, які піддаються вторинній переробці

- пропагування ефективного використання транспорту для громадських та бізнес-подорожей

48. Соціальна відповідальність змі

Досить точно роль сучасних ЗМІ охарактеризував російський соціолог О. Зінов’єв: „...Засоби масової інформації – це Ватикани сучасного світу. Сьогодні преса робить те, що століття тому робили священики і Церква. Телебачення, газети, радіо, інформаційні агенції грають першу скрипку у ментальній ідеологічній сфері. Дехто називає ЗМІ „четвертою владою”. Але це значно більше, це третя влада. Міць нинішніх мас-медіа переважає всі можливості, які будь-коли мала та чи інша релігійна організація”. Додамо: і державна влада.

Ніколи жодна держава не мала таких можливостей маніпулювання суспільною свідомістю, які мають сьогодні глобалізовані ЗМІ. На часі запитання: хто ж реально управляє світовими процесами – держави з їх традиційними інститутами влади чи ЗМІ з їх потенціалом формувати реальність для простих громадян?

Роль сучасних медіа змінилась настільки, що вислів „…ми не перемагаємо, поки СNN не скаже, що ми перемагаємо” можна перефразувати таким чином: „…ми можемо програвати або бути розбитими, та якщо СNN скаже, що ми перемагаємо – це означає, що ми перемагаємо”.

Основи наукового розуміння місця засобів масової інформації в сучасному суспільстві заклали праці трьох відомих американських фахівців – Ф. С. Сиберта, У. Шрима і Т. Петерсона „Чотири теорії преси”, опубліковані 1956 року.

Згідно з їх дослідженнями, існують чотири теорії преси: авторитарна, лібералістька, теорія соціальної відповідальності і радянська (комуністична).

Кожна модель презентує своє розуміння свободи слова, своє трактування принципів взаємовідносин ЗМІ зі структурами влади і громадянами (аудиторією), своє трактування соціальної відповідальності ЗМІ тощо. Слід констатувати, що основна боротьба розгорнулась між лібералістською теорією і теорією соціальної відповідальності.

Захист традиційної лібералістської моделі у функціонуванні ЗМІ, яка одержала найбільше поширення у ЄС (палким шанувальником і захисником її є французький філософ А. Глюксман), може призвести до суттєвої деформації існуючих соціально-політичних моделей у демократичному суспільстві. Брак стримуючих факторів, притаманний цій моделі, робить її в сучасних умовах не менш небезпечною, ніж цензура (що й засвідчили події в Данії навколо карикатур на пророка Мухамеда). Найбільш перспективною та гнучкою, відтак, вбачається модель соціальної відповідальності ЗМІ як така, що дає змогу поєднувати свободу преси з відповідальністю, із завданнями вираження спільних інтересів, інтеграції суспільства, цивілізованого вирішення конфліктів, які виникають, роз’яснення громадянам спільних цілей і сприяння формуванню спільних цінностей, представлення різних точок зору, відображення думок і позицій різних суспільних груп.

Нині складається парадоксальна ситуація: громадяни довіряють ЗМІ більше, ніж уряду та державному апарату. Так, за даними Євробарометра за 2006 рік, у середньому телебаченню довіряють 53 % осіб, радіо — 61 %, пресі — 45 %. Дещо інша ситуація в США. Там, згідно з опитуваннями, проведеними службою Harris Interactive, рейтинг довіри до телевізійних новин становить 19 %, до друкованих ЗМІ – 14 %, тоді як рейтинг довіри до Білого Дому становить 25 %. Причина полягає в тому, що американська преса у значно більшій мірі дотримується принципів соціальної відповідальності – ЗМІ виконують роль контролера влади, а не спрямовуючої сили в суспільстві.

Унікальна можливість, яку мають сучасні ЗМІ, – конструювання реальності через контроль над порядком висвітлення подій. Головний редактор визначає, що слід висвітлювати, а що ні. Більше того, суспільство стикається з реальною можливістю глобальних маніпуляцій, коли ЗМІ „створюють” подію, якої не було. У свідомості ж людей вона стає реальною, відтак може бути збуджуючим мотивом подальших дій. Французький філософ Ж. Бодріяр у зв’язку з цим зауважував: „Про що мріють засоби масової інформації, як не про те, щоб викликати подію однією лише своєю присутністю?”. Якщо будь-яке повідомлення буде повторюватися достатню кількість разів, то воно сприйматиметься як істина. „…Існує тільки одна фігура риторики, що заслуговує на увагу, – це повторення. Через повторення ідея закріплюється в умах так міцно, що зрештою вона вже сприймається як істина”. Ця технологія покладена, зокрема, в основу формування не тільки іміджів політичних партій і лідерів, а й цілих держав. Тепер не обов’язково бути розвиненою країною – досить впевнити всіх, що вона такою є.