1.5. Методи креативного менеджменту

До вивчення творчого процесу наука почала наближатися зовсім недавно. Це пояснюється здебільшого тим, що процес творчості практично недоступний для прямих експериментів. Відтворити в дослідах перебіг цього процесу з достатньою мірою достовірності зазвичай не вдається.

З цих причин методичні основи креативного менеджменту тільки формуються і вимагають подальшого розвитку у напрямку підвищення їх об’єктивізації.

В психології для вивчення творчої діяльності поширеним є дослідження свідчень самих творців, їх біографій, мемуарів (ненавмисне самоспостереження). Оскільки творці – люди неординарні, чутливі, з особливими мисленими здібностями, спостережливістю, гострим розумом, їхні свідчення дійсно є неоціненним джерелом інформації про сам процес творчості. З іншого боку, при такому дослідженні творчого процесу складно уникнути помилок пам’яті і бажання містифікувати акт творчості, тому не завжди свідченням «великих» можна повністю довіряти.

Для дослідження творчих здібностей працюючих рекомендується застосовувати такі методи:

• спеціальне (навмисне) спостереження,

• самоспостереження – самоаналіз,

• інтерв’ювання (структурована співбесіда),

• анкетування,

• вивчення креативності, особливостей мислення, пам’яті, уваги, уяви за тестовими методиками,

• експертні оцінки.

Тема 2: креативність як здібність до творчості

2.1. Підходи до розуміння креативності

У загальному сенсі креативність – це здібність до творчості.

Термін «креативність» вперше ввів в 1922 р. Д. Сімпсон. Він розумів під ним здатність людини відмовлятися від стереотипних способів мислення.

Навколо цього терміну довго існував ореол таємничості. Однак, якщо креативність розуміється як серія процесів мислення, що можуть бути застосовані і яким можна навчитися, креативність стає доступною для кожного і втрачає свою містичність.

Визначення креативності

Хоча накопичений великий і змістовний матеріал щодо дослідження цього феномену, єдиної і стрункої теорії креативності наразі не існує, як і не існує однакового її визначення і всіма визнаних методик діагностики.

Розглянемо найбільш вживані визначення креативності.

Креативність (від латин. сrеаtiо – творення) – це здатність людини породжувати незвичайні ідеї, знаходити оригінальні рішення, відхилятися від традиційних схем мислення. В цьому визначенні підкреслюється сам процес творчості, корисність ідей не враховується, що робить це визначення малопродуктивним з точку зору організацій.

К. Роджерс (1994) розуміє під креативністю здатність виявляти нові способи вирішення проблем і нові способи вираження.

Х. Гейвін (2003) визначає креативність як здатність отримувати цінні результати нестандартним способом. Творчі люди не просто поступають оригінальним чином; результати їх поведінки доцільні і корисні.

Креативність – здібність до оригінальної, але в той же час затребуваної, корисної дільяності: до чогось, про що інші не подумали, але що приносить певну користь (Оше 1990, Р. Стернберг, Т. Лубарт 1999).

Творче мислення полягає в тому, щоб подивитися на те, що бачать всі, і подумати про те, про що не подумав ніхто ( А. С. Дьорді). В цьому випадку підкреслюється здатність творчої особистості розглянути ситуацію під іншим кутом зору, провести її переоцінку, застосувати до неї іншу систему координат.

Відомий американський дослідник креативності П. Торренс визначає її як процес прояву чутливості до проблем, дефіциту знань, їх дисгармонії, невідповідності і т. д.; фіксації цих проблем; пошуку їх рішень, висунення гіпотез; і нарешті, формулювання і повідомлення результату рішення..

Творча здатність є особливою, самостійною здібністю, що відповідає за творчі досягнення людини. Самостійність цієї здібності підтверджується добре відомим фактом: людина з високими інтелектуальними здібностями може не бути творчою, і навпаки, нерідкі випадки, коли менш навчена і навіть інтелектуально менш обдарована людина є творчою.

Розрізняють креативність у вузькому і широкому сенсах слова.

Креативність у вузькому сенсі – це дивергентне мислення (точніше, операції дивергентної продуктивності, за Дж. Гілфордом), характерною особливістю якого є готовність висувати множину в рівній мірі правильних ідей щодо одного і того ж об'єкту. Це здатність відмовлятися від стереотипних способів мислення.

Креативність в широкому сенсі слова – це творчі інтелектуальні здібності, її розглядають як поліфоничність, багатофакторність, здатність сприймати поле значень: текст – контекст – підтекст, здатність бачити непроявлені, потенційні, унікальні, «бічні» (латеральні) властивості явищ; у наданні переваги складним, неоднозначним, неструктурованим явищам (Т. А. Баришева і Ю. А. Жигалов 2006) .

Систематизуючи підходи різних авторів до креативності, О. В. Буторіна (2003) виокремлює такі визначення цього феномену:

• здібність до творчості;

• інтелектуальна творчість;

• щось нове, оригінальне;

• віддалені асоціації;

• реструктурування цілісної системи;

• незвичайне кодування інформації;

• дивергентне мислення;

• вихід за межі наявних знань;

• нетрадиційне мислення, що дозволяє швидко вирішити проблемну ситуацію.