3.2. Етапи процесу творчості

На початку ХХ ст. сформувалась думка, що процес творчості складається з 3-х послідовних етапів. П.К. Енгельмейер (1910) писав: «В першому акті винахід передбачається, в другому – доводиться, в третьому – реалізується.» Дещо інші уявлення мали російські дослідники Якобсон і Блох, які виділяли у творчому процесі 3 фази:

1. Усвідомлення проблеми

2. Рішення проблеми

3. Перевірка.

В західній науці виділяли 4 етапи, і центральною ланкою вважали виникнення ідеї рішення, раптове прозріння – інсайт.

В даний час загальноприйнятою вважається періодизація етапів творчого мислення, запропонована Грехемом Уоллелсом (1926):

Розуміння – пошук і формулювання проблеми чи можливості;

Підготовка – збір інформації, початкові спроби вирішення проблеми;

Інкубація – рішення проблеми відстрочено, людина займається іншими справами, надаючи молжливість підсвідомим процесам переробляти отриману на попередньому етапі інформацію;

Осяння, інсайт – раптове виникнення рішення;

Верифікація – перевірка придатності даного рішення.

Характеристика етапів креативного мислення

Розуміння – починається з усвідомлення проблеми, виникнення проблемної ситуації. Часто задача не дається в готовому вигляді, тому важливим є вміння «бачити питання», тобто чутливість до проблем. Таке бачення проблеми супроводжуються емоційною реакцією – подив, інтерес до того, що людина не може пояснити. Це є причиною, що примушує людину дослідити ситуацію більш ретельно.

Взагалі вміння ставити питання – важлива риса креативної особистості. Формулювання питання часто задає вибір напрямку, в якому потрібно шукати відповідь.

Підготовка. На цьому етапі починається пошукова активність – збір інформації через літературу, власний досвід, дослідження явища чи об’єкта.

Якщо задача нескладна, то обдумуючи інформацію, людина може знайти рішення, спираючись на вже відомі знання. Творчості у цьому випадку не потрібно.

Розуміння того, що задача не вирішується відомими способами і потребує додаткових зусиль, В.А. Павлов називає виявленням бар’єру. Людина будує різні гіпотези, звертається до відомих їй способів, щоб перевірити ці гіпотези і вирішити проблему. Якщо ж задача не вирішується, то починається більш-менш тривалий період виношування ідеї – інкубація.

Інкубація пов’язана з включенням підсвідомих процесів, це латентний період обробки інформації, коли завдання відкладається, але мозок продовжує працювати над проблемою.

Г. Уоллес першим показав роль інкубації – процесу, що відзначений в біографіях багатьох учених і творців.

Експериментально важливість інкубації довів Сільвейра (1971). Він пропонував учасникам дослідження розв’язати задачу і оцінював, як ефективність її рішення залежить від перерви. Серед тих, хто працював без перерви, задачу розв’язали лише 55%, серед тих, хто мав 30 хвилин перерви – 64% учасників, а серед тих, хто мав перерву 4 години – 85% учасників.

Інкубацією пояснюють випадки осяяння, знаходження правильного рішення під час відпочинку чи сну.

Одночасно може продожуватися і свідома робота над проблемою – вчений звертається до нових джерел інформації, залучає інші методи дослідження. Це може призвести до зайвого раціоналізму, який гальмує процес інтуїтивного рішення. Можна сказати, що в період інкубації задіяні як свідомі, так і несвідомі компоненти. У справжніх творців наприкінці інкубації виникає почуття наближення рішення. Воно виражається в певній тривозі, дискомфорті. Аналогічний стан спостерігається, коли людина намагається згадати добре відоме слово, яке буквально «крутиться на язику».

Інкубація завершується осяянням, або інсайтом – це власне народження правильної ідеї на інтуїтивному рівні. Вона може прийти раптово, в хвилини розсіяної уваги.

Це центральна ланка креативного процесу.

Інсайт – це раптове, інтуїтивне розуміння того, як можна вирішити задачу (осяяння).

Однак, стосовно його ролі в творчості ведуться дебати. Одні вчені взагалі зводять творчість до інсайту (Фельдман 1988, Тейлор 1988), інші повністю заперечують його роль в креативному процесі.

Дж. Девідсон (1990) виділила 3 різновиди інсайту:

Селективне (вибіркове) кодування – розуміння того, що з наявної інформації має вирішальне значення. Прикладом селективного кодування може бути теорія Ч. Дарвіна. Він виділив той фактор, що призводить до збереження сприятливих змін і знищення несприятливих – боротьба за існування, і це стало основою еволюційної теорії.

Селективне комбінування – розуміння того, які фрагменти інформації і як потрібно з’єднати для отримання правильного рішення.

Селективне порівняння – поєднання інформації про поточну проблему з певною інформацією про інші проблеми, або рішення за аналогією.

Це надзвичайно продуктивний вид інсайту, який призвів до багатьох винаходів у промисловості.

Приклади: вприскування палива в двигун автомобіля було запропоновано за аналогією з розпилювачем флакона парфумів.

Спостерігаючи за рухами корабельного черв'яка, що прокладає собі шлях в деревині, англійський інженер М. Брюнель в 1818 р. прийшов до технічної ідеї будівництва підводних тунелів. «Кессон Брюнеля» є металевим циліндром, який рухається вперед, подібно до корабельного черва.

У 1903 р. брати Райт спорудили аероплан. Однак, залишалася невирішеною проблема стабілізації положення літального апарату після повороту в повітрі. Рышення прийшло, коли брати спостерігали за польотом птаха сарича. Вони зробили крила, задній край яких можна було загинати – прообраз сучасного закрилка.

Для інсайту вважається важливим так зване янусівське мислення.

Янусівське мислення включає здібність активно обдумувати дві протилежні речі одночасно і таким чином паралельно відпрацьовувати дві протилежні точки зору на предмет дослядження. Цей тип мислення є ключовим в процесі створення наукових теорій і відкриттів таких людей як Ейнштейн, Дарвін, Утсон, Пастер. Люди з високими значеннями янусівського мислення мають високу продуктивність до інсайтів в науці і мистецтві. Надзвичайно високі оцінки за янусівським мисленням отримали Нобелівські лауреати.

Верифікація – відбувається перевірка ідеї, її уточнення, «вписування» в систему вже існуючих знань і уявлень. Завершується цей етап написанням звіту, презентацією, описом нового продукту, явища, тощо.