1.3. Модель соціалізації дітей з особливими освітніми потребами

Cтворення та розвиток умов для отримання якісної освіти в загальноосвітньому закладі для дітей із особливими освітніми потребами  одне з основних завдань сучасної освіти.

У ході дослідження творча група вчителів закладу «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №14 Вінницької міської ради» дійшла висновку, що залучення дітей із особливими освітніми потребами до загальноосвітніх навчальних закладів сприяє позитивним змінам професійних позицій педагогів, які займаються проблемами навчання та виховання дітей із типовим розвитком, а також громадськості здійснити позитивний вплив на формування світогляду дітей з особливими освітніми потребами. Ми впевнені, що дослідження даної проблеми сприятиме нагромадженню позитивного досвіду у створенні оптимальних умов для навчання дітей з особливими освітніми потребами у класах загальноосвітньої школи із забезпеченням відповідної підтримки з боку фахівців, надання комплексної корекційної допомоги за місцем проживання родинам, що виховують дітей із особливими освітніми потребами. ПЕРЕРОБИТИ СХЕМУ

Рис. 1.3. Інтеграція дітей з особливими освітніми потребами у шкільне освітнє середовище

Навчання за індивідуальним планом має допомогти дитині опанувати певні знання і вміння, які мають відповідати поточному рівневі розвитку учня. Створенню індивідуального навчального плану для дитини з особливими освітніми потребами передує певний період оцінки, що дає змогу виявити особливості: поведінки, навчальних пріоритетів, конкретних вмінь, а також загального рівня розвитку учня. Ця інформація дає вчителю змогу відповідним чином побудувати навчальний процес, задовольнити потреби дитини і сприяти її всебічному розвиткові. Вчителі співпрацюють над інтегруванням додаткових послуг у навчальний процес. Іноді учень потребує більш інтенсивних або особливих послуг, які можуть надаватися лише у відповідному середовищі.

Індивідуальна форма навчання – це така форма організації навчального процесу, при якій: учитель взаємодіє лише з одним учнем; а один учень взаємодіє лише з засобами навчання (книжки, комп’ютер і т.д.). Головною перевагою індивідуального навчання, підкреслюють учені, є те, що воно дозволяє повністю адаптувати зміст, методи і темпи учбової діяльності дитини до її особливостей, слідкувати за кожною її дією і операцією при вирішенні конкретних задач; слідкувати за її пересуванням від незнання до знань; вносити своєчасно необхідні корективи в діяльність як учня, так і вчителя, пристосовувати їх до ситуацій, що постійно змінюються, але контролюються з боку вчителя та з боку учня. Все це дозволяє учневі працювати економно, постійно контролювати витрати своїх сил, працювати в оптимальний для себе час, що, звичайно, дозволяє досягти високих результатів у навчанні.

Навчання дитини з особливими освітніми потребами в загальноосвітньому навчальному закладі – це перший крок до визнання ціннісної значимості і поваги до особистості кожної дитини, прийняття її індивідуальності й неповторності, забезпечення її подальшого повноцінного та гідного життя в суспільстві.

Робота з дітьми з особливими освітніми потребами в нашій школі дає певні результати. Вона відкрила можливість перетворити життя поза суспільством на повноцінне життя в соціумі для дітей з особливими освітніми потребами та відкрити для них сторінки нового якісного життя.

Життя людини – найвища цінність. Коли ж ідеться про життя дітей з особливими освітніми потребами, це ще й велика відповідальність суспільства. Залишаючись і до сьогодні актуальним, це питання набуває більшої гостроти і важливості у час суспільних перетворень, які суттєво впливають на долю окремої людини і визначають її життєвий шлях. Знаходячи власні фізичні і духовні резерви, долаючи психологічні проблеми, людина з особливими освітніми потребами часто не в змозі вести повноцінний спосіб життя внаслідок певних перешкод, які є у суспільстві.

Тому наразі одним із актуальних і найважливіших явищ у сучасній роботі з дітьми з особливими освітніми потребами є соціалізація дітей з особливими освітніми потребами в загальноосвітніх навчальних закладах.

Враховуючи соціальну значущість, складність, комплексність проблем, які вирішуються в рамках роботи з дітьми з особливими освітніми потребами, виникла потреба у створенні моделі соціалізації дітей з особливими освітніми потребами в загальноосвітньому навчальному закладі

Модель «Соціалізація дітей з особливими освітніми потребами» містить два компоненти: шкільне освітнє середовище та позашкільне середовище (рис. 1.4).

Шкільне середовище створюють:

Адміністрація закладу, яка організовує інклюзивне навчання в закладі таким чином, щоб інклюзивна освіта наскрізно пронизувала весь навчально-виховний процес.

Класний керівник організовує: роботу по формуванню колективу класу та створенню сприятливих умов для індивідуального розвитку і формування особистості кожного учня; пропаганду здорового способу життя; допомагає учням у навчальній діяльності; створює умови для розвитку дітей з особливими освітніми потребами, вивчає особистість кожного учня в класі, його нахили, інтереси, здібності та потреби; підготовує дітей класу до того, що поряд з ними навчатимуться учні з особливими освітніми потребами; створює в класі демократичне середовище, налагоджує між учнями дружні стосунки; сприяє створенню сприятливих умов мікросередовища і морально-психологічного клімату для кожного учня в класі. ДОПОВНИТИ

Рис. 1.4. Модель соціалізації дітей з особливими освітніми потребами

Учителі-предметники, що працюють в класах, де навчаються діти з особливими освітніми потребами, ставлять перед собою мету: вивчити стан уваги, стомлюваності, темп роботи кожної дитини для подальшої корекційної роботи; враховувати стан моторики та загального фізичного і розумового розвитку учнів; цілеспрямовано залучати до роботи з дітьми членів родини для встановлення з ними партнерських стосунків; навчитися спостерігати за дітьми та оцінювати їх розвиток під час занять, з метою подальшої їх корекції.

Пріоритетними завданнями практичного психолога, який здійснює психологічний супровід інклюзивного навчання дітей з особливими потребами, є: запобігання появі у хворої дитини психопатологічних рис під впливом особливих умов її розвитку; заспокоєння дитини, зміцнення її вольових рис; стимулювання позитивного ставлення до дефекту, віри в можливість його компенсації; просвітницька робота з іншими дітьми та педагогами школи щодо особливостей контингенту дітей з особливими потребами і адекватного ставлення до них; оптимізація спілкування дитини з однолітками, батьками, педагогами.

Оточуюче позашкільне середовище створюють:

Вінницький обласний центр соціально-психологічної реабілітації дітей та молоді з функціональними обмеженнями «Обрій», метою діяльності якого є відновлення та підтримка фізичного та психічного стану дітей з особливими потребами, адаптація та інтеграція їх у суспільство.

Завдання психолого-педагогічної реабілітації: консультування, психолого-педагогічна діагностика, психолого-педагогічний патронаж, психологічна та педагогічна корекція.

Фізичної реабілітації: консультування, ерготерапія, кінетотерапія, лікувальний масаж, лікувальна фізкультура.

Соціальної та побутової реабілітації: навчання основним соціальним навичкам, соціально-побутовий патронаж, працетерапія.

Вінницька Асоціація захисту та допомоги інвалідам «Відкриті серця»

Місія організації  прагнення запалити іскорку змін в житті людей, яка в подальшому переросте в багаття і дозволить людині розвивати себе і допомагати розвиватись іншим.

Мета та завдання Асоціації захисту та допомоги інвалідам «Відкриті серця»: соціальна, психологічна, матеріальна, медико-реабілітаційна, юридична підтримка молоді із обмеженими фізичними можливостями, а саме: сприяння забезпеченню осіб з обмеженими фізичними можливостями рівними можливостями у житті, праці, побуті, відпочинку; сприяння забезпеченню соціальної реабілітації осіб з обмеженими фізичними можливостями як найбільш вразливих верств населення, сприяння їх активності у творчій, культурній, спортивній, а також в інших сферах громадсько-корисної діяльності.

Батьки, в сім’ї яких є діти з особливими освітніми потребами, мають давати окремі поради, котрі б допомогли дитині зрозуміти, що їй допомагає вчитися краще, наприклад: «Мені здається, що ти краще запам'ятовуєш інформацію, коли бачиш предмети»; якщо необхідно, пояснити своїй дитині результати оцінювання, щоб вона краще розуміла свої можливості та потреби, а також їх пов'язаність з навчанням та життям; пояснити, що кожна людина навчається зі своєю швидкістю та особливим підходом. Наприклад, одні діти навчаються краще, коли прослухають пропоновані їм матеріали, а інші – коли прочитають або побачать на власні очі. Використовувати слова, котрі дитина розуміє; наголошувати на тому, що дитина не лишається на самоті зі своїми проблемами; обговорювати, як потрібно реагувати на можливі образи від однолітків. Вчити дитину захищати право на свої власні освітні потреби; давати прочитати дитині книги, в яких описуються проблеми, подібні до її проблем.

Останнім часом у суспільстві все більше уваги приділяється вирішенню соціальних проблем людей з особливими потребами. Бібліотека як соціальний інститут, надає вільний доступ до інформації та знань, бере активну участь у цьому процесі. Пріоритетними напрямками роботи бібліотеки з дітьми з особливими освітніми потребами є: соціальний, інформаційний, психологічний, дозвіллєвий, професійно-реабілітаційний.

Медичний працівник обов’язково: спостерігає за станом здоров'я дітей, які відвідують щоденно школу. Лікарі формулюють корекційно-відновлювальні завдання та протипоказання до виконання певних фізичних вправ кожним учнем.

Таким чином, узагальнюючи усе вищезазначене, можна зробити загальні висновки на користь роботи з дітьми з особливими освітніми потребами в загальноосвітньому навчальному закладі: така робота дає можливість усім, хто бажає навчатися в повній мірі, брати участь у житті колективу – починаючи від дошкільного і завершуючи вищим навчальним закладом; володіє ресурсами, направленими на стимуляцію рівноправ’я усіх, хто навчається; на участь у всіх аспектах життя колективу; на розвиток в усіх людей, без виключення, навиків спілкування та максимальної соціалізації. Для нашої вітчизняної системи освіти цей досвід є досить цінним, адже він, на противагу домашній освіті дітей з особливими освітніми потребами, яку сьогодні іще практикують в українських загальноосвітніх школах, вказує на те, що люди в громаді тісно пов’язані один із одним, а учні не тільки взаємодіють між собою в аудиторії, але й приймають спільні рішення щодо покращення навчального процесу та управління ним.