4. Політичні процеси у сучасних демократіях, успіх демократизації в країнах Балтії та Східної Європи.

Два основні етапи демократичного переходу — лібералізація та демократизація — відрізняються за своїм змістом та цілями. Водночас ці про­цеси тісно взаємопов’язані, й завершеність або незавершеність кожного з них зумовлює подальший розвиток демократії в країні. Тому лібералізацію й де­мократизацію можна також розглядати як два тісно переплетені аспекти пере­ходу до демократії, без завершення яких не може утвердитися повноцінний, консолідований ліберально-демократичний режим. Без гарантованої свободи індивідів і соціальних груп, яку вони отримують у процесі лібералізації, демо­кратизація може мати лише формальний характер. А без повноцінних демо­кратичних процедур, які створюють ситуацію змінюваності правлячих еліт та їхньої відповідальності перед народом, вона може перетворитися на щось маніпулятивне, вигідне лише тим групам еліти, які були обрані до вищих органів державної влади. Політичний розвиток різних країн дає чимало прикладів, коли лібералізація та демократизація здійснювалися незалежно одна від одної або принаймні їх впровадження відбувалося з геть неоднаковим успіхом. Тільки поєднання демократизації з лібералізацією може призвести до утво­рення ліберальних демократій («вільних країн», за класифікацією Дому сво­боди).

Щорічне видання Дому свободи «Нації на переході» відстежує процес трансформації у посткомуністичних країнах за такими критеріями: стан громадянських прав і свобод, незалежність засобів масової ін­формації, розвиненість громадянського суспільства, розвиток судової системи, рівень корупції, політичний плюралізм, незалежність та справедливість вибо­рів [13]. Країни Балтії та Східної Європи за цими критеріями досягли найбільших успіхів та стали повноправними членами Європейського Союзу.

Визначальним у становленні там політичних систем є їх системний характер. Поряд із трансформацією законодавчої і виконавчої влади тут здійснено судову реформу. У нових конституціях відображено основні тенденції сучасного політичного життя. За основу суспільно-політичного ладу вони обрали західноєвропейську модель із розвиненим парламентаризмом і особливим наголосом на тому, що носієм державності є нація.

Класифікація посткомуністичних країн Балтії та Східної Європи (відповідно до щорічного видання Дому свободи «Нації на переході»):

Шкала демократії (у балах)	Тип режиму	Країни
1-2	консолідована демократія	Словенія, Естонія, Словаччина, Угорщина, Латвія, Польща, Литва, Чеська Республіка, Болгарія, Хорватія (стане членом ЄС у 2013).
3	напівконсолідована де­мократія	Румунія, Сербія, Албанія, Маке­донія, Чорногорія (не є членами ЄС)
4	перехідне урядування	Боснія

Порівняльний аналіз повноважень глав урядів у країнах Європейського Союзу зі змішаною формою правління показує наступне:

- конституційними приписами в країнах Європейського Союзу зі змішаною формою правління докладно визначені підстави і процедури дострокової відставки уряду: відхилення програми уряду; негативне голосування щодо вотуму довіри; схвалення вотуму недовіри тощо. У Конституціях також визначено, що прем’єр-міністр країни має право заявити про свою відставку, що має наслідком відставку всього уряду;

- у політико-правовій практиці країн ЄС зі змішаною формою правління домінує тенденція до визначення повноважень глави уряду згідно з моделлю англосаксонського типу;

- і за статусом, і за комплексом конституційних повноважень посада глави уряду в системі вищих органів держави є політичною, а не адміністративною;

- глава уряду є носієм як політичних повноважень, передусім у питаннях визначення та реалізації державної політики, так і адміністративних, у питаннях організації та координації діяльності органів виконавчої влади в країні;

- дуалізм виконавчої влади формує певне поле для політичної гри глави держави з главою уряду в питанні формування уряду та визначення його структури, що дає змогу уникнути або зменшити протистояння президента країни та глави уряду в разі розділеного правління;

- фактична роль прем’єр-міністра в системі державної влади залежить не стільки від конституційних норм, скільки від партійної моделі уряду (однопартійний чи коаліційний); партійний принцип призначення глави уряду та формування уряду є визначальним для забезпечення ефективного виконання конституційних повноважень главою уряду, оскільки він має реальну можливість отримати підтримку парламентської більшості.

Аналіз моделей політичного, соціально-економічного розвитку країн Східної Європи дозволяє підкреслити, що свідомість більшості громадян постсоціалістичного суспільства не сприймає як комунізму, анархізму, так і радикального лібералізму, а прагне економічного благополуччя, соціальної справедливості та елементарного порядку, відносної злагоди. Водночас, найбільших успіхів досягли саме ті країни, де, з одного боку, не було суттєвих етнічних, релігійних проблем, а з іншого – влада послідовно та цілеспрямовано проводила демократичні політичні перетворення одночасно з соціально-економічними реформами.

Однак становлення владних структур у Країнах Балтії та Східної Європи відбувалось не без труднощів. Шість із десяти країн визначились як парламентські республіки (Албанія, Естонія, Латвія, Угорщина, Словаччина, Чехія) і чотири – як президентсько-парламентські (Болгарія, Румунія, Литва, Польща), причому дві останні встигли у ХХІ столітті провести політичну реформу та змінити форму правління на парламентсько-президентську. Югославія як країна остаточно розпалась на Словенію, Хорватію, Македонію, Боснію, Черногорію та Сербію, від якої ще відокремилось Косово 2008 р. (що не поспішають визнати навіть частина членів ЄС, бо сепаратизм – небезпечний прецендент) [23, с. 230 – 234].