3. Кризи легітимності влади.

Легітимність політичної влади пов'язана з протилежним явищем — делегітимацією — втратою довіри, позбавлен­ням політики та влади суспільного кредиту. Розчарування в ідеалах, концепціях політики, її цілях і методах, у людях, які її здійснюють, — один із аспектів політичного життя суспільства, така сама рушійна сила розвитку політики, як і легітимація.

Делегітимація влади може відбуватися з та­ких причин:

• суперечності між цінностями, домінуючими у суспільст­ві, та егоїстичними інтересами керуючої еліти, результатом чого є відсутність підтримки влади народом;

• суперечності між демократією та соціальною політикою, коли багато проблем розв'язується не демократичним, а сило­вим шляхом, тиском на засоби масової інформації, обмежен­ням прав і свобод громадян;

• зростаюча соціальна нерівність, масове зубожіння біль­шості населення, у результаті чого формується опозиція владі (як правило, з інтелектуалів);

• посилення бюрократизації і корумпованості за умови існування нульового контролю процесу «знизу» та надзвичай­но слабкого — «зверху»;

• у багатонаціональній державі — націоналізм, етнічний сепаратизм, коли місцева влада відхиляє правочинність феде­ральної влади.

Критичне ставлення громадян до влади є нормою демократичних суспільств, але коли стійка більшість громадян не підтримує чинну систему влади, можна говорити про те, що політичний режим є нелегітимним. Державні структури не можуть діяти ефективно (особливо, якщо йдеться про демократичний розвиток) без достатнього рівня визнання і підтримки. Та роль легітимності цим не обмежується, бо вона визначає перспективи загальносуспільної інтеграції, яка виступає як становлення політичної нації на засадах громадянства. Отже, легітимність є однією з передумов формування громадянської нації та індикатором уже досягнутого ступеня її сформованості.

Легітимність має тенденцію змінювати свою інтенсивність, тобто характер і ступінь підтримки влади (її інститутів), тому можна говорити про кризи легітимності. Кризою легітимності можна назвати втрату владою довіри та суспільного визнання, тобто процес втрати легітимності. Криза легітимності – це зниження реальної підтримки органів державної влади чи правлячого режиму в цілому, яке впливає на якісні зміни їхніх ролей і функцій. Криза легітимності – ситуація, у якій правомірність існуючого соціального порядку піддається сумніву та відкрито висловлюється недовіра до існуючої влади.

Характерні риси кризи легітимності:

- відсутність згоди в суспільстві стосовно політичної влади, невизнання громадянами процесу прийняття політичних рішень, невідповідність цих рішень домінуючим у суспільстві уявленням про право та справедливість;

- надмірна конкуренція у боротьбі за владу, політична пасивність мас, які не звертають уваги на заклики влади, неспроможність владної еліти посилити своє політичне панування;

- руйнація конституційного порядку, збройні конфлікти, громадянські війни; - неможливість органів влади здійснювати свої функції або наявність у політичному просторі нелегітимного насильства;

Основні джерела кризи легітимності правлячого режиму:

- рівень політичного протесту населення, спрямованого на усунення режиму;

- результати виборів, референдумів, що свідчать про недовіру режиму.

Ці показники свідчать про «нижню» межу легітимності, за якою наступає розпад діючого режиму.

До факторів, які визначають її «верхню» межу, тобто зміну симпатій і антипатій до влади, можна віднести:

- функціональну перевантаженість держави й обмеженість ресурсів влади;

- різке посилення діяльності опозиційних сил, постійне порушення режимом встановлених правил політичної гри;

- невміння влади пояснити населенню суть своєї політики.

Основними причинами кризи легітимності є:

- суперечності між універсальними цінностями, які панують в суспільстві, і егоїстичними інтересами владної еліти;

- суперечності між ідеєю демократії та соціально-політичною практикою, тобто, спроба вирішити проблеми силовим шляхом, тиском на ЗМІ;

- відсутність у політичній системі механізму захисту інтересів народних мас.

- зростання бюрократизації та корумпованості;

- радикальний націоналізм та сепаратизм у багатонаціональних державах.

Необхідні заходи з «профілактики» криз легітимності:

- влада повинна виражати інтереси різних груп населення і всього суспільства; - влада повинна успішно виконувати надану їй суспільну роль та складатися з компетентних, кваліфікованих спеціалістів, здатних завоювати авторитет;

- влада має спиратися на конституцію, яка повинна супроводжуватися здійсненням конституційного нагляду, тощо.

Але, якщо криза легітимності влади вже існує, її розв'язання в кожному конкретному випадку, безумовно, індивідуальне, але завдання завжди є одним і тим самим – відновлення підвалин легітимності. Тобто в цілому врегулювання криз легітимності повинно будуватися з розрахунком конкретних причин зниження підтримки політичного режиму в цілому або його конкретного інституту, а також типу і джерела підтримки.

Основними методами виходу з кризових ситуацій для держави, де цінується думка громадськості, можна назвати такі:

- підтримка постійних контактів з населенням та проведення роз'яснювальної роботи відносно своїх цілей;

- зрівноваженість гілок влади та посилення ролі правових методів для досягнення цілей і постійного поновлення законодавства;

- дотримання правил політичної гри без нехтування інтересів сил, які беруть у ній участь, та контроль з боку громадськості за різними рівнями влади;

- зміцнення демократичних цінностей у народу, подолання правового нігілізму;

- задоволення соціально-економічних потреб населення.