3. Концепція консолідованої демократії.

Результатом реформування усіх елементів політичної системи внаслідок демократичного переходу має стати консолідована демократія. Процес консолідації (зміцнення) де­мократичного режиму містить два важливі компоненти: ціннісний та інституційний. Окрім зміцнення демократичних інститутів усередині країни, він перед­бачає також посилення міждержавного співробітництва демократичних країн. Консолідація демократії — це процес перетворення домовле­ностей, що виникають між політичними елітами, у стійкі норми відносин суперництва і співробітни­цтва між головними дійовими особами політичного процесу. Демократія консолідується, коли вона сама себе зміцнює, коли всі задіяні політичні сили вважають за необхідне підпорядкувати свої інтереси й цінності новоствореним демократичним інституціям, навіть якщо це й не гарантувати­ме їм особистого чи корпоративного успіху. [13]

Американські політологи X. Лінц і А. Степан визначили консолідовану де­мократію як політичний режим, у якому:

– на рівні поведінки жоден зі значних суб’єктів національних, соціальних, економічних, політичних відносин не використовує вагомі ресурси за­для утворення, недемократичного режиму і не вдається до насильства чи іноземного втручання задля розколу держави;

– на рівні суспільних орієнтацій (громадської думки) більшість громадян упевнена, що демократичні інститути та процедури є найбільш при­йнятним способом управління суспільством, а підтримка антидемокра­тичних сил у суспільстві незначна або вони більш-менш ізольовані від демократичного процесу;

– на конституційному рівні державні та недержавні політичні сили, що ді­ють у рамках певної державної території, у процесі практичної діяльності засвідчують свою готовність розв’язувати конфлікти лише на основі конституції, законів та правових процедур, які самі є наслідком демо­кратичного процесу. [13]

Консолідований демократичний режим гарантує громадянам, що конкурен­ція за місце у владній ієрархії або за здійснення політичного впливу вестиметь­ся чесно та відповідно до демократично встановлених правових норм. Найочевиднішим свідченням цього досягнення є згода щодо по­літичних процедур — виборів як вільного волевиявлення народу, правил зміни влади тощо.

Водночас, російський дослідник О. Юшкевич стверджує, що «Понятие «консолидированной демократии», вводимое для отделения демократии в состоявшихся системах от демократии в переходных обществах, носит идеальный характер. «Консолидированной демократией» обозначают лишь то, что все общество сплотилось, консолидировалось по вопросу о демократии, однако эмпирические примеры демонстрируют невозможное существование полностью однородной общественной системы» [27].

Досвід демократичних змін у різних країнах засвідчує, що далеко не завжди політичні еліти здатні тривалий час зберігати відданість демократичним інститутам та процедурам. Інколи вони обирають або повернення до автори­тарного режиму, або так званий недемократичний шлях до демократії. Остан­ній виявляється в тому, що нівелюється змагальність, обмежується свобода слова, правляча еліта намагається контролювати публічне обговорення про­блем, цілеспрямовано спотворює принципи свободи і рівності громадян.

Незавершеність фаз демократичного переходу створює режими неконсолідованої (електоральної) демократії або гібридні режими. В умовах некон­солідованої демократії існують формальні інститути демократії, і деякі з них працюють, але владні структури мають низький рівень легітимності і довіри. Такий стан девальвує демократичні цінності, проте він може існувати трива­лий час або внаслідок відсутності альтернатив, або під тиском зовнішньополі­тичних чинників. Такі режими не здатні забезпечити демократичних перетворень і приречені.