3. Громадська думка як інститут демократичного суспільства.

Громадська думка — це стан масової свідомості, який включає в себе приховане чи явне ставлення різних соціальних спільностей до проблем, подій і фактів дійсності. Залежно від змісту висловлювань громадська думка виражається в оціночних, аналітичних та директивних судженнях.

Громадська думка діє практично в усіх сферах життя суспільства, але висловлюється далеко не з кожного приводу. У поле зору громадської думки потрапляють лише ті проблеми, які викликають громадський інтерес, виділяються актуальністю і в принципі допускають багатозначне тлумачення, можливість дискусії. Суб'єктом — носієм громадської думки виступають як ті чи інші соціальні спільності в цілому, так і сектори, що їх складають, незалежно від змісту і значення висловлюваних ними суджень, від того, чи складають вони «більшість» чи «меншість». Відповідно до цього громадська думка за своєю структурою може бути моністичною, одностайною чи плюралістичною, такою що складається з різних, точок зору, які не збігаються. У кожному конкретному випадку ці та інші характеристики громадської думки визначаються дією багатьох факторів — складом спільноти, мірою збігу інтересів прошарків і груп, що входять до неї, характером обговорюваного питання тощо.

У сутнісній структурі громадської думки виділяють такі компоненти:

– раціональний (пізнавальний, інтелектуальний) компонент — це знання людей про події і факти, явища і процеси, які стали об'єктом суспільної уваги;

– емоційний — це масові настрої, соціальні почуття, які виникають з приводу об'єкта громадської думки.

Результатом взаємодії цих двох компонентів є соціальна оцінка.

Процеси формування і функціонування громадської думки можуть протікати стихійно, але у сучасному суспільстві найчастіше на них впливають численні соціальні установи — політичні партії, мас-медіа тощо.

Громадська думка, яка складається на різних за глибиною рівнях громадської свідомості (з одного боку, наука, ідеологія, з іншого – звичайна свідомість) у різних конкретних ситуаціях виявляється у різній мірі адекватній реальному стану речей — може містити в собі як правильні, реалістичні, так і неправильні, ілюзорні уявлення. Активність функціонування і значення громадської думки у житті суспільства визначаються існуючими соціальними умовами, пов'язаними зі станом економіки, свідомості, культури, розвиненістю демократичних свобод, зокрема свободи вираження думок — свободи преси, зборів, демонстрацій тощо.

Громадська думка об`активно виконує такі функції:

– функцію адаптації (соціалізації і виховання) – прививання індивідам норм, цінностей і правил поведінки у суспільстві, нагадуючи їм про ті моральні санкції, які можуть бути застосовані у випадку порушення вимог соціальної групи, причому вплив громадської думки на поведінку людини може бути не лише позитивним, але й негативним;

– регулятивну – координація не тільки стосунків між окремими людьми, особою і колективом, колективом і суспільством, але й економічні, політичні, моральні та інші стосунки у суспільстві;

– контрольну – контроль за діяльністю органів влади, щоб діяльність офіційних осіб і організацій відповідала позиції громадян, їх об`єднань;

– захисну– захист окремих осіб, соціальних інститутів (ЗМІ, церкви, громадських організацій);

– консультативну – можливі рекомендації різним соціальним інститутам щодо вибору способів вирішення тих чи інших проблем;

– директивну– через референдум або шляхом прямого тиску громадська думка, вказує способи проведення політики стосовно певних проблем суспільства.

Громадська думка, реалізуючи сукупність зазначених функцій, діє у всіх сферах життя суспільства. При вивченні громадської думки важливим завданням є вимір рівня її соціальної зрілості. Громадська думка набуває зрілості як функціонуюче утворення, долаючи складний шлях розвитку. Важливо визначити критерій, який допомагає відбирати показники. Таким критерієм є глибина та повнота реалізації функцій громадської думки. Він вимагає перш за все таких показників, котрі дозволяють судити про характер та вагомість думки, її стабільність, інтенсивність, поширеність. 1-м показником виступає соціальна спрямованість. Думки за соціальною спрямованістю можуть бути передовими і відсталими, консервативними і новаторськими, позитивними й негативними і т. Д. 2-й показник — компетентність, 3-й — інтенсивність (відбиває рівень зацікавленості, переконаності, наполегливості у відстоюванні позицій), 4-й — стабільність, 5-й — поширеність, 6-й — результативність. 

Форми і рівні соціальної напруженості громадської думки різні. Соціальна напруженість посилюється у зв'язку з поширенням соціального песимізму, стурбованості, невпевненості в майбутньому. На етапі виникнення знання про нове явище ситуації зівставляються з власним інтересом та інтересом інших спільнот, тобто відбувається ідентифікація себе з соціальною спільнотою.

Що стосується сфери вияву громадської думки — це політика, право, мораль, економіка, наука, культура, релігія та ін. Найяскравіше громадська думка виявляється у сфері політики. Політичне забарвлення має громадська думка й у правовій сфері, де вчинки людей оцінюються з позиції діючих і бажаних правових норм.

Громадською думкою займається окрема галузь соціології — соціологія громадської думки як сфера соціологічних досліджень, де безпосереднім предметом аналізу виступають, з одного боку, зміст висловлювань громадської думки й активність її функціонування у суспільстві, а з іншого — загальні (характеризуючи даний тип суспільства) і специфічні (пов'язані з розвитком демократичних свобод) фактори, від який залежить зміст суджень громадської думки і якість виконання нею своїх соціальних функцій. Соціологія громадської думки виходить із завдань удосконалення врахування громадської думки і орієнтується перш за все на аналіз цільових умов (причин), від яких залежить її фактичного значення, реалізація її соціальних функцій.

Цими умовами є: регулярне виявлення громадської думки органами влади, громадськими організаціями, науковими центрами тощо, вільний вираз громадянами своїх оцінок, суджень (референдуми, вибори, збори, маніфестації), позиції з різних питань громадського життя.

Використання соціологічних методів дозволяє забезпечити репрезентативність відомостей про функціонування громадської думки. Основні проблеми, які аналізуються соціологією громадської думки, такі: вплив інформації на формування громадської думки, політичні настанови, вплив віку, сім'ї, раси на громадську думку у сфері політики, економічних.

Одним з найважливіших моментів аналізу громадської думки є виділення об'єкта і суб'єкта. Першим завданням, яке виникає при аналізі об'єкта громадської думки, є виділення критеріїв відбору проблем, які потрапляють у сферу громадської думки, основним з яких є інтерес (її перша ознака). Громадська думка завжди має підставою громадські інтереси, які зумовлюють появу колективних суджень.

Громадська думка виникає у результаті складання численних і різних поглядів людей. Тому другою ознакою виділення об'єкта громадської думки є дискусійність, яка пов'язана з інтересом та способом його реалізації.

Вирішення питання про критерії виділення об'єкта громадської думки тісно пов’язане з визначенням його суб'єкта. Необхідно перш за все розуміти різницю між суб'єктом громадської думки і його виразниками, якими можуть виступати і окремі індивіди, і групи людей. Методологія вивчення динаміки громадської думки є теоретичною підставою для проведення емпіричних досліджень, пов'язаних з тенденціями змін у громадській думці.

Основною базою для виникнення думок слугують знання, уявлення про оточуючий світ (про дане конкретне явище), почуття, пізнані як у результаті власної практичної діяльності, так і в процесі міжособистісного спілкування чи спілкування за допомогою мас-медіа, вплив яких на громадську думку набуває у сучасних умовах особливого значення. Аналізуючи взаємодії громадської думки з мас-медіа, можна відзначити, що вони суттєво впливають на неї.

В усі часи громадська думка мала велике значення і для окремих особистостей, і для суспільства в цілому. Саме тому спроби впливу на неї можна вважати закономірними. Узагалі розрізняють три стратегії психологічного впливу: імперативну, розвиваючу та маніпулятивну.

У процесі імперативного (директивного) впливу припускається, що особистість, якою намагаються керувати у зв'язку з якимись обставинами (невисокий соціальний статус об'єкта впливу, специфіка служби у військових підрозділах, екстремальні ситуації, пов'язані з ризиком для життя людей та дефіцитом часу), буде змушена сприйняти вплив.

Розвиваюча стратегія побудови впливу передбачає орієнтацію суб'єктів міжособистісної взаємодії на рівноправні стосунки у процесі досягнення певної мети, на врахування мотивів та потреб усіх учасників взаємодії.

Маніпулятивна стратегія орієнтується на бездоганне знання та врахування психологічних станів об'єкта впливу, уміння непомітно і спритно змінити думку людини, домогтися від неї потрібних маніпуляторові дій.

У тлумачних словниках країн Європи слово «маніпуляція» пояснюється як поводження з об'єктами з певними намірами та цілями. Наприклад, ручне керування, огляд пацієнта лікарем за допомогою рук, у техніці – пристрої для керування механізмами, які ніби є продовженням рук. Отже, цей термін є метафорою і використовується у переносному значенні: спритність рук у процесі роботи з речами перенесена у цій метафорі на спритне управління людьми. Маніпуляція у її сучасному значенні – це програмування суджень та спрямувань мас, їх настрою і навіть психічних станів з метою забезпечити саме ту поведінку, яка необхідна тим, хто володіє засобами маніпуляції.

Важливою ознакою як імперативної, так і маніпулятивної стратегії впливу є ставлення до людей, свідомістю яких маніпулюють, не як до особистостей, суб'єктів спілкування, а як до об'єктів, свого роду речей. Уміння керувати людьми завжди було тісно пов'язане з поняттям влади, тому маніпулятивна стратегія впливу стала частиною її технологій.