4. Громадські організації, громадянські рухи та політичні партії, їх роль у державі та громадянському суспільстві.

Невід’ємною складовою будь-якого демократичного суспільства є об’єднання громадян, соціально-політичне призначення яких полягає насамперед у тому, що вони відкривають широкі можливості для виявлення суспільно-політичної ініціативи, здійснення функцій самоврядування. З розширенням демократії і зростанням рівня політичної культури посилюється тенденція до їх диференціації на громадські організації та громадські рухи. Причому особлива активність названих об’єднань спостерігаються у суспільствах перехідного типу, де виникає безліч суспільних проблем.

Громадські організації — це масові об’єднання громадян, що виникають за їх ініціативою для реалізації довгострокових цілей, мають свій статут і характеризуються чіткою структурою. Найбільш поширеними різновидами громадських організацій у сучасному світі є: профспілки; організації інвалідів; ветеранські, жіночі, молодіжні, дитячі організації; наукові, технічні, культурно-просвітницькі, фізкультурно-спортивні; творчі спілки; земляцтва, фонди, асоціації, товариства та ін. Характерною ознакою їх є документальне оформлення мети і завдань, організаційно-структурне забезпечення, що відрізняє їх від громадських рухів.

Громадські рухи також мають масовий характер і створюються з певною метою. Однак, на відміну від громадських організацій, громадські рухи — це структурно неоформлені масові об’єднання громадян різних соціально-політичних орієнтацій, діяльність яких найчастіше спрямована на виконання певних тактичних завдань, після чого вони або розпадаються, або консолідуються в нові політичні партії чи громадські організації.

Основними різновидами громадських рухів є: політичні; масові демократичні (рухи за демократичні перетворення, спрямовані на захист прав і свобод людини, антифашистські й антидиктаторські, проти расової та національної дискримінації та ін.); соціальні (локальні) рухи; так звані «нові соціальні рухи» (антивоєнний, екологічний, неофеміністський та ін.).

Суттєвою причиною піднесення ролі громадських рухів у політичній системі є неспроможність партійно-політичних інституцій своєчасно оцінити нові реалії, пов’язані з можливостями участі населення у здійсненні демократичних перетворень. Польський політолог Єжи Вятр розрізняє п’ять стадій становлення таких рухів: 1) створення передумов руху; 2) висловлення прагнень; 3) агітації; 4) розвиненої політичної діяльності; 5) згасання.

У загальному означенні громадські організації і рухи являють собою добровільні формування, що виникають на основі спільних інтересів і завдань. Відносна відстороненість від політики пов’язана насамперед з тим, що держава має безпосередньо не втручатись у їх діяльність. Відрізняються вони й від політичних партій, оскільки не ставлять за мету оволодіння владою. Отже, за своєю природою і характером діяльності громадські організації і рухи не є політичними організаціями, однак їх діяльність часто набуває політичного характеру, оскільки вони, по-перше, об’єднують людей, що входять до спектра політичних сил (патріотичні, національно орієнтовані групи), по-друге, є потенційною базою для виникнення нових партій.

Щодо типології громадських організацій та рухів існують різні критерії:

1) за родом діяльності — пізнавальні, опозиційні, аматорські, національні;

2) за поставленими цілями —політизовані й неполітизовані;

3) за інтересами — економічні, професійні, суспільно-політичні …;

4) за правовим статусом — легальні й нелегальні;

5) за соціально-класовими ознаками —робітничий, фермерський рухи…;

6) за рівнем масовості й ступенем впливу — профспілки, феміністський рух;

7) за спонукальними мотивами виникнення — соціально усвідомлені (спілки ветеранів, студентської молоді); ціннісно-орієнтовані («зелені», «Спілка-Чорнобиль»); традиціоналістськи зумовлені (релігійні, національні);

8) за масштабами діяльності — міжнародні, внутрішньодержавні, локальні;

9) за ставленням до існуючого ладу— консервативні, реформістські, революційні, контрреволюційні;

10) за ступенем і формою організації— стихійні й організовані.

Право на громадські об’єднання як невід’ємне право людини й громадянина проголошене Загальною декларацією прав людини. Громадські організації та рухи на сучасному етапі суспільно-політичного розвитку є своєрідною сполучною ланкою між політичним і громадянським суспільством, в чому полягає їх стабілізуюча, інтегративна роль у суспільстві.

Усі функції, які громадські організацій і рухи виконують у суспільстві, можна поділити на дві основні групи: 1) щодо забезпечення захисту інтересів своїх членів; 2) щодо системи влади в державі, розвитку суспільства в цілому.

Такий поділ функцій є досить умовним, бо більшість громадських об’єднань і рухів щодо політичної системи суспільства об’єднуються у виконанні спільної для них функції тиску на офіційні інституції влади.

Особливу небезпеку для будь-якої політичної системи являють різноманітні кримінальні структури, що виникають унаслідок зрощування злочинного світу з представниками влади і соціального управління. Вони, по-перше, підривають довіру громадян до існуючих політичних інституцій, легальних засобів реалізації суспільно значущих і особистих потреб, по-друге, готують ґрунт для виникнення або реставрації тоталітаризму.

Сучасна політологія визначає політичну партію як добровільне об’єднання громадян, що виражає інтереси певних соціальних верств на засадах відповідної ідеології, маючи свою структуру і ступінь організованості, щоб здобути, утримати і впливати на владу, реалізувати свої програми. Політичні партії є невід`ємною складовою сучасної політичної системи в державі, на них покладається виконання дуже важливих функцій, які умовно можна поділити на чотири основні різновиди:

Ф ункції політичних партій:

Представницька (пропозиції до влади, лобіювання інтересів)

Комунікативно - інформаційна (інформація як вгору, так і в маси)

Кадрово-соціальна (формування політичних еліт)

Політико-інтеграційна (розробка, реалізація програм)