4. Демократичний моніторинг у країнах Європи та сучасного світу.

Демократичний процес у сучасному світі призвів до появи так званих «молодих демократій», у яких ще повністю не сформувалися демократичні інститути. Така поява сприяла поділу держав на «вільні країни» із ліберальною демократією, стійкими демократичними інститутами та «країни електоральної демократії», – основним демократичним виявом населення яких є вибори. Але під час розгляду «молодих» та «вільних» демократій варто включити в процес демократизації таку характеристику, як швидкість. Саме на основі цього можна стверджувати, що країни Європи, які певною мірою мали зв'язок із СРСР, поділяють на чотири групи:

перша группа – це країни, які пройшли майже усі стадії демократизації і перебувають на завершальному етапі: Чехія, Польща, Угорщина, Словенія;

друга група – це країни, які опинилися на майже завершальному етапі: Словаччина, Румунія, Хорватія, Естонія, Латвія, Литва;

третя група – суперечливо, або частково прямують до демократії, є політична та економічна невизначеність їхнього політичного курсу: Грузія, Молдова, Україна, Азербайджан, Росія, Казахстан, Вірменія;

четверта група – такі країни, де демократична ініціатива загальмована чинною там владою, певними обставинами або причинами: Албанія, Туркменістан, Таджикистан та Білорусія.

В той же час, така характеристика, як швидкість, досить змінювана, а країни можуть переходити з однієї групи в іншу, залежно від самого розвитку демократії, від політичних рішень, які будуть прийматися, від консолідації демократичних сил і легітимації політичного режиму.

Процес поширення і якість демократії у світі охопив усі континенти і набув справді глобального масштабу. У деяких країнах він лише на початкових стадіях, а в деяких набуває і набуватиме все нових і нових як якісних, так і кількісних характеристик. Електоральним демократіям необхідно забезпечувати не лише чесні та вільні вибори, а й розвивати демократичні політичні інститути, консолідувати суспільство, ідеологізувати такий процес демократизації, як ресоалізація, яка визначається як засвоєння громадянами демократичних цінностей. Проте потрібно відзначити, що визначальну роль при ресоціалізації повинна відігравати політична еліта, яка має розвивати рівень політичної свободи, політичної культури та свідомості для того, щоб народ зрозу­мів істинну цінність демократії, що тільки вона здатна побудувати громадянське суспільство, яке б захищало демократичні права громадян і водночас зобов'язало б їх до виконання певних політичних обов'язків.

Від критеріїв, ознак та показників демократії залежить не тільки оцінка зрілості суспільства, а й визначення напрямів його подальшої демократизації. Загальноприйнятим і найважливішим серед них є можливість громадян брати реальну участь в управлінні державними і громадськими справами. Серед головних критеріїв демократичності суспільства виділяють наявність фунда­ментальних прав і свобод людини. Нормою сучасної політичної культури стає розуміння пріори­тетності та верховенства прав людини над будь-якими іншими правами, інтересами: класовими, партійними, національними, розуміння цих прав і свобод як абсолютної цінності, без якої демократія неможлива. Справжній демократизм вимагає усунення дистанції між проголошеними правами та їх реальним втіленням.

Одним із пріоритетних завдань сучасної політичної науки є пошук багатовимірної класифікації політичних систем і політичних режимів держав, що ґрунтується на розробленні та застосуванні комплексних методів порівняльного аналізу. Це стимулює кількісні і якісні емпіричні методи інтегруватися у новий комплексний підхід оцінки стану системи держав та їхніх окремих інституцій, що дає змогу створити певні «політичні карти», які відтворюють світову політичну реальність у якомусь одному вимірі. Як правило, одновимірні рейтинги країн ґрунтуються на тих чи інших індексах: індекси політичних прав та громадянських свобод; сприйняття корупції; свободи преси; економічної свободи; трансформації.

[Українська національна ідея: реалії та перспективи розвитку, 2010, вип. 22].