2. Текст як форма реалізації мовнопрофесійної діяльності

Мовлення існує у двох формах: усній і писемній. Писемне мовлення має свої характерні особливості, за допомогою писемної мови думки і почуття передаються від покоління до покоління.

Одиницею писемного мовлення, тобто реальним проявом його, є текст (це “ланцюг” речень, які дають в результаті певну якісно нову цілість).

Чим же відрізняється писемна форма мовлення від усної?

- писемне мовлення є вторинним стосовно усного мовлення (воно виникло пізніше і спирається на усне мовлення як на своє джерело);

- писемне мовлення фіксується графічними знаками й сприймається зором. Самі по собі ці графічні знаки неоднорідні: серед них є літери українського алфавіту, цифри, різні наукові символи, умовні позначки, графіки, схеми, рисунки;

- писемна форма дає нам можливість фіксувати кимось вимовлене, а це забезпечує збереження й відтворення чийогось мовлення у просторі й часі (тобто значно пізніше того, як воно було висловлене);

- писемна мова у діловому та науковому стилях, як правило, монологічна (діалоги поширені в усному мовленні);

- користуючись писемною формою мовлення, людина має можливість перечитати написане, виправити, поліпшити текст, тому писемне мовлення відзначається загалом більшою регламентацією мовних засобів, ніж мовлення усне;

- така риса писемної форми мовлення, як традиційність і певний писемний “консерватизм”, проявляється в ділових паперах особливо чітко й послідовно. Загальнообов’язкові норми графіки, орфографії та пунктуації, що діють у писемних текстах усіх стилів української мови, тут підсилюються ще суворими правилами побудови ділового папера, правилами вживання стійких словосполучень, вибору лексичних одиниць та ін.;

- у писемній формі особливо чітко проявляється диференціація текстів за сферами спілкування. Так, деякі тексти взагалі існують лише в писемній формі (якщо резолюції, накази, акти можуть бути хоч прочитані перед аудиторією, то накладні, квитанції, розписки відомі лише в писемній формі й призначені виключно для сприймання їх зором, а не на слух);

- значну роль в житті суспільства відіграє й така особливість писемної форми мовлення, як потенційно необмежена кількість відтворення й дублювання в тотожній писемній формі певного документа, що необмежено збільшує можливості його впливу.

У писемному тексті наявна ще така його особливість, як здатність бути відтвореним у живій звуковій мові.

Основним видом ділового стилю є документ.

Документ –це матеріальний об'єкт, що містить у зафіксованому вигляді інформацію, оформлений у заведеному порядку і має відповідно до чинного законодавства юридичну силу.

Іншими словами, документ – це носій інформації, до якого висуваються певні вимоги:

- документ має бути повноціннимджерелом інформації;

- документ повинен видаватися повноважним органом або особою у відповідності до її компетенції;

- документ не повинен суперечити чинному законодавству;

- документ повинен бути достовірним, відповідати завданням конкретного керівництва, базуватися на фактах, містити конкретні і реальні пропозиції або вказівки;

- документ повинен бути складений за встановленою формою;

- документ має бути бездоганно відредагований і оформлений.

Основні вимоги до мови (тексту) документів

Основним елементом документа є текст. Основні вимоги до тексту документів – достовірність та об’єктивність змісту, нейтральність тону, повнота інформації та максимальна стислість при ясності викладу.

Достовірним текст документа є тоді, коли викладені в ньому факти відображають справжній стан речей.

Точним текст документа є тоді, коли в ньому не допускається подвійне тлумачення слів та висловів.

Повним називається такий текст документа, зміст якого вичерпує всі обставини справи і нічого не потрібно додумувати.

Стислим є текст, у якому відсутні зайві слова та смислові повтори.

Переконливим є такий текст, який веде до прийняття адресатом пропозиції або виконання прохань, викладених у документі.