- •Державна податкова адміністрація україни національний університет державної податкової служби україни Кафедра філософії та політології
- •Методичні рекомендації
- •6.030402 “Правознавство”
- •Загально-теоретичні принципи проведення семінарських занять Основна загальна мета семінару
- •Спеціальні цілі семінару:
- •В процесі семінару у студента:
- •Загальні принципи проведення семінару:
- •Форми семінарських занять
- •Робота з літературою:
- •Тематичний план (філософія)
- •Зм 1 (т. 1-6): Історія філософії. Т. 1: Сутність філософії та її роль в суспільстві
- •План лекції:
- •Методичні рекомендації до семінару:
- •Питання для самостійної роботи:
- •Методичні вказівки і рекомендації:
- •Питання для перевірки знань:
- •Проблемні ситуації, завдання та теми для обговорень:
- •Робота з першоджерелами: Взаємовідношення філософії та світогляду. Особливості філософського мислення.
- •Структура філософського знання. Функції філософського знання.
- •Історична зміна предмета філософії.
- •План лекції:
- •Семінар: Філософія античного світу:
- •Методичні рекомендації до семінару:
- •Питання для самостійної роботи:
- •Методичні рекомендації до самостійної роботи:
- •Питання для перевірки знань:
- •Проблемні ситуації, завдання та теми для обговорень:
- •Робота з першоджерелами: Особливості, умови формування та етапи розвитку античної філософії.
- •Розвиток ідей в античній натурфілософії.
- •Ідеї та представники високої класики в розвитку античної філософії: софісти, Сократ, Платон та Арістотель.
- •Загальні риси та провідні школи пізньої античної філософії
- •План лекції:
- •Семінар: Філософія Середньовіччя та епохи Відродження:
- •Методичні рекомендації до семінару:
- •Питання для самостійної роботи:
- •Методичні вказівки до самостійної роботи:
- •Питання для перевірки знань:
- •Проблемні ситуації, завдання та теми для обговорень:
- •Робота з першоджерелами: Зміни у світогляді при переході від античності до середньовіччя.
- •Місце філософії у духовному житті середньовіччя.
- •Вихідні ідеї східної та західної патристики.
- •Схоластика і містика як напрями середньовічної філософії.
- •Загальні особливості епохи Відродження та її провідні філософські напрями.
- •План лекції:
- •Семінар: Філософія Нового часу і Просвітництва:
- •Методичні вказівки для семінарського заняття:
- •Питання для самостійної роботи
- •Методичні рекомендації до самостійної роботи:
- •Методологічні пошуки ф.Бекона та р. Декарта
- •Теорія пізнання т. Гоббса та Дж. Локка. Скептицизм д. Юма, сенсуалістські максими Дж. Берклі.
- •Б. Спіноза та г. Лейбніц – тотожність і відмінність їх вчень про субстанцію
- •Б.Паскаль та філософія Просвітництва про місце і роль людини у світі
- •Вихідні ідеї європейського Просвітництва.
- •План лекції:
- •Семінар: Німецька класична філософія:
- •Методичні рекомендації до семінару:
- •Питання для самостійної роботи:
- •Методичні рекомендації до самостійної роботи:
- •Питання для перевірки знань:
- •Проблемні ситуації, завдання та теми для обговорень:
- •Робота з першоджерелами: Німецька класична філософія як особливий етап розвитку новоєвропейської філософії, її особливості та здобутки
- •І.Кант - засновник німецької класичної філософії
- •Філософія й.Г. Фіхте та ф. Шеллінга
- •Філософія г. Гегеля
- •Особливості філософії л. Фейєрбаха
- •План лекції:
- •Семінар: Сучасна західноєвропейська філософія:
- •Методичні рекомендації до семінарського заняття:
- •Питання для самостійної роботи:
- •Методичні рекомендації до самостійної роботи:
- •Питання для перевірки знань:
- •Проблемні ситуації, завдання та теми для обговорень:
- •Робота з першоджерелами: Порівняльна характеристика вихідних ідей класичної та некласичної філософії.
- •Вихідні ідеї а. Шопенгауера та с. Кіркегора
- •Напрями розробки "наукової філософії" у XIX столітті
- •Вихідні ідеї філософії ф.Ніцше
- •Сучасна методологія науки: неопозитивізм і постпозитивізм
- •Антропологічні напрями: філософська антропологія, екзистенціалізм, фрейдизм, неофрейдизм
- •Вихідні ідеї феноменологічної філософії.
- •Ідеї філософської антропології як течії західної філософії XX ст.
- •Психоаналітична концепція з.Фрейда; ідеї неофрейдизму.
- •Персоналізм як напрям антропологічної філософії XX ст.
- •Ідеї культурології у філософії XX ст.
- •Структуралізм
- •Релігійна філософія XX ст.
- •План лекції:
- •Семінар: Українська філософія:
- •Методичні рекомендації до семінару:
- •Самостійна робота:
- •Методичні рекомендації до самостійної роботи:
- •Питання для перевірки знань:
- •Проблемні ситуації, завдання та теми для обговорень:
- •Робота з першоджерелами: Особливості розвитку філософської думки Київської Русі; вихідні ідеї та релігійно-філософські джерела
- •Філософія Відродження в Україні.
- •Філософія в Києво-Могилянській академії.
- •Філософські ідеї Григорія Сковороди
- •Українська філософія початку XIX ст.
- •Українська університетська філософія XIX ст.
- •Українська філософія XX ст.
- •Особливості розвитку української філософії у 30-90-х роках XX ст.
- •Філософські ідеї в літературі та в громадсько-політичних рухах
- •План лекції:
- •Семінар: Філософський зміст проблеми буття:
- •Методичні рекомендації до семінарського заняття:
- •Питання для самостійної роботи:
- •Методичні рекомендації до семінарського заняття:
- •Питання для перевірки знань:
- •Проблемні ситуації, завдання та теми для обговорень:
- •Робота з першоджерелами: Фундаментальне значення проблеми буття для філософії.
- •Вихідні концепції буття в історії філософії.
- •Особливості некласичного розуміння буття
- •Специфіка людського буття. Буття і мислення
- •Сучасна наука про рівні та форми проявів буття.
- •Семінар: Сутність і структура пізнавального процесу:
- •Методичні рекомендації до семінару:
- •Питання для самостійної роботи:
- •Методичні рекомендації до самостійної роботи:
- •Питання для перевірки знань:
- •Проблемні ситуації, завдання та теми для обговорень:
- •Робота з першоджерелами: Поняття пізнання, його чинників та складових
- •Види пізнання та їх взаємозв'язок
- •Рівні і форми пізнання
- •Проблема істини у пізнанні
- •План лекції:
- •Семінар: Проблема свідомості в філософії:
- •Методичні рекомендації до семінарського заняття:
- •Питання для самостійної роботи:
- •Методичні рекомендації до самостійної роботи:
- •Питання для перевірки знань:
- •Проблемні ситуації, завдання та теми для обговорень:
- •Робота з першоджерелами: Проблема свідомості у філософії
- •Філософські вчення про походження свідомості
- •Суттєві ознаки, функції свідомості. Ідеація
- •Структура свідомості. Самосвідомість
- •План лекції:
- •Семінар: Проблема людини в філософії:
- •Методичні рекомендації до семінарського заняття:
- •Питання для самостійної роботи:
- •Методичні рекомендації до самостійної роботи:
- •Питання для перевірки знань:
- •Проблемні ситуації, завдання та теми для обговорень:
- •Робота з першоджерелами: Проблематичність людського буття
- •Проблема походження людини
- •Поняття "індивід - особа - особистість".
- •План лекції:
- •Методичні рекомендації до семінару:
- •Питання для самостійної роботи:
- •Методичні рекомендації до самостійної роботи:
- •Вихідні цінності людського буття: свобода та права людини
- •План лекції:
- •Семінар: Культура і цивілізація:
- •Методичні вказівки до семінару:
- •Питання для самостійної роботи:
- •Методичні рекомендації до самостійної роботи:
- •Питання для перевірки знань:
- •Проблемні ситуації, завдання та теми для обговорень:
- •Робота з першоджерелами: Поняття культури та її суттєві ознаки
- •Поняття цивілізації. Співвідношення культури та цивілізації
- •Національні культури та світова культура. Культура та людина
- •Особливості та глобальні проблеми сучасної цивілізації.
- •План лекції:
- •Семінар: Філософський аналіз історії:
- •Методичні рекомендації до семінару:
- •Питання для самостійної роботи:
- •Методичні рекомендації до самостійної роботи:
- •Питання для перевірки знань:
- •Проблемні ситуації, завдання та теми для обговорень:
- •Робота з першоджерелами: Предмет, особливості та завдання філософії історії
- •Історія як реальність. Природа та особливості історичного процесу. Особливості пізнання історії
- •Проблема спрямування історичного процесу
- •Семінар: Філософський аналіз суспільства:
- •Методичні вказівки до семінару:
- •Питання для самостійної роботи:
- •Методичні вказівки до самостійної роботи:
- •Питання для перевірки знань:
- •Проблемні ситуації, завдання та теми для обговорень:
- •Робота з першоджерелами: Соціальна філософія про сутність суспільства та його провідні функції
- •Поняття та особливості соціальних якостей
- •Суспільство як система
- •Людина і суспільство
- •Основна література:
- •Хрестоматії, антології:
- •Додаткова література:
- •Тема 16: Філософія права
- •Семінар: Філософський аналіз права
- •Методичні рекомендації до семінару:
- •Питання до самостійної роботи:
- •Методичні рекомендації до самостійної роботи:
- •Питання для перевірки знань:
- •Проблемні ситуації, завдання та теми для обговорень:
- •Тематика наукових робіт по філософії:
- •Перелік питань до першого залікового кредиту
- •Перелік питань до другого залікового кредиту
- •Рекомендованалітература: основна література:
- •Першоджерела
Питання для самостійної роботи
Раціоналістичні ідеї Р. Декарта, Б. Спінози та Г. В. Лейбніца.
Емпіризм Дж. Локка.
Суб’єктивний ідеалізм про можливість пізнання світу.
Концепції державної влади в філософії Нового Часу.
Філософські ідеї романтизму.
Методичні рекомендації до самостійної роботи:
Зверніть увагу, що фундаментальні риси свого методу Р. Декарт викладає в "Розмірковуванні над методом правильного застосування розуму." Суть методу полягає в тому, що треба, обминаючи всі пересуди, визнавати істинним тільки те, що можна пізнати чітко і ясно; наскільки це можливо, ділити проблему на частини; просуватися від найпростішого об'єкта до найскладнішого, "ніби сходинками"; забезпечити повноту системи за допомогою переліку. Ці методи, що запозичені з математики, необхідно застосовувати при дослідженні будь-якого об'єкта, їхня мета — сягнути пізнанням "простих природ" (аналітичний метод), які осягаються безпосередньо явно (інтуїція). З таких пізнавальних актів слід виводити твердження (дедукція), що з них випливають.
Відповідно до теорії пізнання Спінози, ідеї людського духу адекватні й істинні в тому разі, якщо вони співвідносяться з ідеями Бога. Будь-яка істинна ідея існує в Богові, тому що істинні ідеї – це модуси божественного мислення. Істинні ідеї ясні й чіткі. Для них характерна достовірна істинність, оскільки істина — це властиве їм мірило, а поза нею немає іншого критерію.
Спіноза розрізняє три способи пізнання: чуттєвий, що виникає з афектів і здатний породжувати лише смутні й невпорядковані родові поняття; раціональний, який оперує загальними поняттями шляхом умовиводів; інтуїтивний, який здійснюється "з погляду вічності", тобто у відношенні до Абсолюту. Джерелом помилок може бути лише перший спосіб пізнання.
З погляду етичного, пізнання істинної природи афектів покликане віднайти можливість вести тривале й досконале життя. Добре і погане Спіноза розглядає як таке, що посилює, або послаблює людську "міць", тобто ступінь самореалізації людини. Істинна свобода — це усвідомлення неминучості необхідного. Тією мірою, якою розум пізнає адекватно, він звільняється від афектів, які віддаляють її від самореалізації. Людина, яка пізнала, що все необхідне втілюється в Богові, звільняється, йдучи за ходом подій, визначених Богом. Отже, найвища діяльність полягає в правильному пізнанні, найвищою формою якого є пізнання Бога.
Стрижень філософії Лейбніца – розв'язання ним метафізичних проблем шляхом введення поняття монада. На думку Лейбніца субстанція не може бути протяжною (на противагу декартовій "res extensa"), бо в такому разі вона була б подільною. Тому для субстанції характерно, що вона діє, має силу. Такі «силові атоми» Лейбніц називає монадами. "Отже, монади — це справжні атоми природи, словом, елементи речей". Ці елементи субстанції мають такі ознаки: у них немає форми, бо з неї витікала б подільність; як субстанції вони не можуть бути ні породжені, ні знищені; вони індивідуальні: жодна монада не є ідентичною з іншою; як самосутні істоти вони "без вікон": жодна субстанція чи обставина не в змозі справляти вплив ні з них, ні на них. Взаємодію монад Лейбінц пояснює наперед встановленою гармонією. Монади поєднуються в "спілки", "агрегати". Це нагадує організм: одна "головна" монада оточує себе нескінченною множиною інших, діючи як їхня ентелехія. Загалом, будь-яка монада перебуває у відношеннях з будь-якою іншою. Оскільки монади не мають вікон, але кожна монада взаємодіє з кожною іншою, світ із необхідністю влаштований Богом так, що всі стани монад погоджені один з одним у перспективі.
У центрі філософії Д. Локка – його теорія пізнання, викладена в "Дослідженні про людський розум". Завдання твору — з'ясувати витоки й основи людського пізнання, а також виявити межі пізнавальної здатності розуму. У свідомості кожної людини з самого початку є уявлення, які Локк називає ідеями. Вони походять тільки з досвіду. Локк заперечує теорію, згідно з якою людина має вроджені ідеї, наявні у ній до будь-якого досвіду («іннатизм»). Відразу ,,після народження розум подібний до незайманого аркуша паперу ("tabula rasa"). Усі визначені уявлення виникають лише в процесі набуття досвіду. Але здатність уявляти закладена в людині наперед. У досвіду є такі два джерела: зовнішнє чуттєве сприйняття (sensation) і внутрішнє самосприйняття (reflection), яке стосується актів мислення, воління, віри й т. ін. Уявлення, що постають з обох джерел, бувають прості або складні. Прості ідеї поділяються, в свою чергу, на ідеї, що: сприймаються лише одним відчуттям (наприклад, колір, звук); сприймаються кількома відчуттями (простір, рух); виникають як наслідок рефлексії (процеси у свідомості); в яких беруть участь рефлексія і зовнішнє чуттєве сприйняття (час, насолода). Щодо цих простих уявлень розум поводиться пасивно: вони безпосередньо зумовлені подразненнями, що йдуть від об'єкта.
У чуттєвому сприйнятті Локк розрізняє первинні властивості, характерні для зовнішніх речей як таких (протяжність, форма, щільність, число) і вторинні, суб'єктивні властивості (колір, смак, запах), які в суб'єкті є лише відчуттями. Розумові властива й активна здатність продукувати складні ідеї шляхом порівняння, поділу, поєднання та абстрагування, складники яких — знову ж таки прості ідеї. Виникають три види складних ідей: субстанції, модуси і відношення. Субстанції — це або одиничні речі, що існують самі собою, або види (людина, рослина). Модуси — це складні ідеї, що не існують самі собою, а входять до субстанцій (день — це простий модус часу). Поряд з ними існують змішані модуси, до яких належать і моральні поняття (справедливість). Відношення — це такі ідеї, як, наприклад, причини і наслідки.
Крайній емпіризм Д. Локка швидко перетворився на суб’єктивізм у Д. Берклі та Д. Юма. Якщо нам дані лише відчуття, то звідки ми знаємо про реальне існування матеріального світу? Не можна собі уявити буття без людського сприйняття, тому єдиною реальністю є свідомість. «Бути – це значить бути сприйнятим». Така позиція підкреслила важливе значення відчуттів в пізнанні, відкрила дорогу для феноменологічних вчень про конструктивну суть свідомості. А Берклі, послідовно розвиваючи свій суб’єктивізм, доводив вирішальну роль у пізнанні Бога, який дає буття світу сприймаючи його. Тобто, людина, світ існують самі по собі та в нашому сприйнятті завдяки сприйняттю Бога. Тим самим, Берклі розвивав феноменалізм – філософську позицію, за якою єдиною реальністю є наші відчуття, за якими нічого немає.
Схожу суб’єктивістську позицію займає Д. Юм. Ми нічого не можемо сказати про зовнішній нам світ. Ми маємо лише відчуття та виводим з них поняття. Але мислення – це лише послаблені відчуття, які на основі асоціацій створюють поняття. Юм пішов далі Берклі стверджуючи, що неможливо нічого сказати не лише про матеріальний світ, але й про духовний – Бога, душу, Я, а також про субстанцію, постір і час, причинність. Так, ми не можемо сприймати причинно-наслідкові зв’язки як щось реальне. Їх створює мислення, нав’язуючи нашим враженням. Ми не можемо стверджувати не лише реальну причинність у світі, але й ми не можемо довести причинність логічно. Наші уявлення базуються на звичках сприйняття, довірі побаченому, бо ми мислимо за принципом: «після цього, значить в наслідок цього». Основним недоліком емпіризму та сенсуалізму було те, що людина бралася як ізольований суб’єкт, не враховувалася важлива роль культури в пізнавальній діяльності.
Запам’ятайте, що батьком лібералізму був Дж. Локк. Він розробив класичне розуміння прав і свобод людини, вчення про народ як джерело влади, представницьку демократію, удосконалив теорію супільного договору, ввів положення про розподіл влади і т. ін.). Шарль де Монтеск'є розрізняє три форми державного устрою, кожна з яких підлягає відповідному їй принципу: деспотія, принципом якої є страх; монархія, яка ґрунтується на шанобі; республіка, що може бути або демократичною, або аристократичною, принципом якої є чеснота. Досконалою є та форма правління, якій властива помірність, бо лише тоді вона може забезпечити свободу. Свобода служить, крім того, й обмеженню влади, завдяки її поділу на: законодавчу владу, яка повинна контролювати виконавчу. Остання складається з двох палат – контролюючої верхньої палати і законодавчої нижньої палати; виконавчу владу з правом вето на рішення законодавчої влади; судову владу, чітко відмежовану від виконавчої.
Основоположною теоретичною проблемою державності є питання про державну владу. Жан Боден дає визначення поняття суверенітету, характерного для держави: це абсолютна, довготривала, вища (розпорядча) влада. Володарем суверенного права (законодавство, ведення воєн, розпорядження судами та фінансами) є абсолютний монарх, нікому не підзвітний, за винятком божественних заповідей і природного права. Владу, що йому належить, не може бути забрано в нього. Щоправда, він зобов'язаний поважати свободу і власність громадян.
Інший погляд відстоює Йоанн Альтузій. Для нього єдиний володар суверенітету – народ, який призначає правителя виключно з можливістю відкликання його повноважень; він повинен управляти за допомогою уряду. Але народ має право усунути володаря від влади.
У праці «Про право війни та миру» Гуго Гроцій захищає вчення про природне право. Він розрізняє позитивне право – встановлене і чинне в певний час, і природне право — вічне і нормативне. Позитивний закон може претендувати на чинність лише в тому разі, якщо відповідає природному праву. Основа природного права — стадний інстинкт, властивий людям, який спонукає їх об'єднуватися в організоване суспільство, і розум, послуговуючись яким, людина може пізнати, що саме відповідає, а що не відповідає природі людини. Зміст природного права може бути встановлено, по-перше, на підставі очевидних принципів, пов'язаних із природою людини, і, по-друге, на зіставленні того, в чому збігаються погляди всіх цивілізованих народів.
Своєю книгою "Володар" Нікколо Макіавеллі дає новий напрям політичній філософії, розриваючи встановлений з часів античності взаємозв'язок політики й етики. Для нього йдеться не про побудовану на етичних ідеалах державу, а про аналіз того, що є в реальності. "...адже між життям, яке воно є, та життям, яким воно повинно бути, така величезна прірва, що орієнтований на те, що повинно бути, а не на реальне, скоріш загине, ніж виживе". Макіавеллі обґрунтовує вчення про міцно організовану державу, яка має зміцнювати моральну свідомість громадян. Основою такої держави має бути розумність і воля до влади володаря. Тому Макіавеллі описує риси правителя, здатного навести лад у державі та утриматись при владі. У разі необхідності правитель мусить бути готовим чинити і зло. В інтересах утримання влади треба не бути, а вдавати доброго, щоб мати повагу народу. Щастя й нещастя людей залежить від його особистої сили (virtu) і збігу обставин (fortuna). Тому володар повинен уміти пристосовуватися до обставин і, крім того, мати особисту силу, здатну впливати на мінливу долю. Отже, здійснене Макіавеллі відокремлення політики від моралі дало змогу побудувати нову політичну теорію.
Романтизм виникає як консервативна оппозиція Просвітництву. Його відомі представники Ф Шлегель, Новаліс, пізній Шеллінг будували ірраціоналістичну філософію на фундаменті віри та релігії. Вони критикують наївний раціоналізм та антиісторизм Просвітництва, доводять важливість історії та культури в розвитку народів. Природа постає у романтиків як витвір духу, вони встановлюють культ генія та героя. В теорії пізнання провідне місце займають віра та інтуїція.
Питання для перевірки знань:
Покажіть позитивний аспект раціоналістичної методології. В чому полягає її обмеженість?
Як саме англійський емпіризм сам себе заперечив?
В чому полягає позитив результатів розвідок суб’єктивних ідеалістів?
Значення правових теорій просвітників для сучасної теорії права.
Чи вдалося просвітникам подолати релігію?
Проблемні ситуації, завдання та теми для обговорень:
Хто ж правий: емпірики чи раціоналісти в теорії пізнання?
Чи має підстави теорії вроджених ідей?
Чи має насправді теорія природних прав людини універсальний сенс?
Яким чином з природи людини можна вивести природні права?
Якими аргументами можна спростувати суб’єктивний ідеалізм?
Робота з першоджерелами:
Панорама соціокультурних та духовних процесів у Європі Нового часу та особливості розвитку філософії.
"...Освіта звільняє людину від дикості та варварства... Наука настроює і спрямовує розум на те, щоб він віднині ніколи не залишався у спокої та ...не застигав у своїх недоліках, а, навпаки, постійно спонукав себе до дні прагнув до вдосконалення. Адже неосвічена людина не знає, що значить заглиблюватися в себе саму, оцінювати себе, і не знає, яким радісним є життя, коли помічаєш, що з кожним днем воно стає кращим; якщо ж така людина випадково має якусь позитивну якість, то вона вихваляється цією якістю ... та використовує її, можливо, навіть вигідно, проте не приділяє уваги тому, як цю якість розвинути і примножити. ... Освічена людина, навпаки, не лише використовує розум й усі свої позитивні якості, але постійно виправляє свої помилки і вдосконалюється у доброчесності".
(Френсіс Бекон )
На який аспект важливості освіти звертає увагу Ф.Бекон - освіта має важливе значення в першу чергу для саморозвитку особистості чи для суспільства? На думку Ф.Бекона, заняття науками необхідні для зміни соціального становища людини чи для самовдосконалення? Зверніть увагу на те, про які конкретні відмінності між освіченою та неосвіченою людиною пише Ф.Бекон.
Використавши даний уривок, поясніть, як мислителі XVII ст. тлумачили співвідношення науки і релігії? Чи протиставлялась релігія науці? Чи розглядали наукові знання як такі, що руйнують релігійні догмати та віру? Чи потрібно віруючій людині займатися наукою?
"Нова філософія прагне до пізнання речей силами людського розуму і тому починає свою справу ...з повною довірою до можливостей людського розуму: вона ґрунтується на цьому припущенні і тому за способом її обґрунтування має характер догматичний . Оскільки вона передбачає пізнання, то повинна зробити своїм об'єктом природу речей ...і вважати своїм завданням пояснення речей, в тому числі й духовних, із суті природи: через це .. .вона має характер натуралістичний.. .Людський розум складається з двох здібностей, через які ми уявляємо речі: чуттєвості та розуму ... Одна сторона вважає єдиним істинним пізнання речей через чуттєве сприйняття, інша-за допомогою розуму..., там досвід (empirio), тут розсудок (ratio)..., тому це рішення слід шукати у протилежних напрямках - емпіризмі та раціоналізмі".
( Куно Фішер)
Які основні характеристики філософії Нового часу перераховано у даному уривку? - Спробуйте чітко їх виділити. Чому автор пише, що філософія цього періоду була догматичною? Які протилежні методи дослідження виникають у філософії Нового часу і чому?