4.2. Принципи програмно-цільового управління.

Програмно-цільове управління здійснюється з дотриманням конкретних принципів, тобто правил формування, обґрунтування та організації розробки планових документів. Основними з них є: науковість, соціальна спрямованість, підвищення ефективності виробництва, пропорційність і збалансованість, пріоритетність, узгодження коротко-, середньо-і довгострокових цілей

Умовами використання програмно-цільового підходу є:

необхідність кардинальної зміни несприятливих пропорцій, структури, тенденцій розвитку економіки та соціальної сфери;

комплексність виниклої соціально-економічної, науково-технічної та природно-екологічної проблеми, що вимагає міжгалузевої та міжрегіональної координації програмних заходів;

відсутність можливостей досягнення необхідних цілей розвитку, виходячи тільки з існуючого рівня взаємозв'язків між рівнями управління, господарюючими суб'єктами, тощо;

необхідність скоординованого використання фінансових і матеріальних ресурсів різної відомчої, галузевої, регіональної та іншої приналежності для досягнення особливо важливої мети (державної, регіональної або муніципальної значущості).

4.3. Види програм управління та їх загальна характеристика.

Програма – це науково обґрунтоване уявлення про стан якого окремого, локального об'єкта управління через певний період часу (5, 10 років або більше) на підставі реалізації поставленої мети і виконання комплексу заходів, узгоджених за ресурсами, термінами і виконавцям.

Класифікацію програм можна здійснювати за різними ознаками. Найбільш істотні з них:

- зміст програм, їхня цільова спрямованість. Вони можуть бути спрямовані на вирішення політичних, національних, надзвичайних, релігійних завдань, проблем злочинності і т.д. За цією ознакою виділяють соціально- економічні програми (“Програма підвищення реальних доходів населення”); соціальні програми (“Програма пенсійного забезпечення”, “Програма розвитку культури” і ін.); організаційно-господарські (“Програма удосконалювання системи обліку відповідно до світових стандартів”); виробничі, економічні (“Програма розвитку перевезень вантажів транспортними мережами країни”); науково-технічні (“Програма освоєння виробництва інсуліну”), природно- ресурсні (“Програма охорони водних басейнів”, “Програма розвитку лісових ресурсів”, “Програма по усуненню наслідків аварії на Чорнобильської АЕС”);

- масштаби, що відносяться до рівнів управління. За цією ознакою програми поділяють на зовнішні (міждержавні) й внутрішні (внутрішньодержавні). Прикладами зовнішніх можуть служити міжнародні програми співробітництва в області транспортування нафти і газу через територію країни, будівництво терміналів та ін. Внутрішні програми, у свою чергу, підрозділяються на обласні, галузеві, об'єднань і підприємств, міжгалузеві програми по окремих об'єктах (науково-технічні програми, програми виконання великих дослідно-конструкторських робіт, будівництва, введення до ладу важливих підприємств і споруд, засобів повідомлення і зв'язку). На державному рівні можна назвати програму перспективною розвитку „Україна – 2010” програми „Освіта (Україна XXI століття)”, щорічну програму діяльності Кабінету Міністрів України та ін. На регіональному рівні широке розповсюдження одержали міжобласні комплексні програми

економічного і соціального розвитку „Карпати”, „Полісся”, „Поділля”.

- тривалість виконання програми. Відповідно до цієї ознаки виділяють програми короткострокові (тривалість реалізації один - два роки), середньострокові (від трьох до восьми років), довгострокові (понад десять років).

Програми управління мають наступні загальні характеристики:

1. Наявність мети. Важливою характеристикою програми є чітка цільова установка. Визначити мету для вирішення проблеми досить складно, особливо при розробці комплексної програми, оскільки вона розрахована на вирішення багатьох проблем протягом тривалого періоду.

2. Наявність ресурсів. Для реалізації будь-якої програми потрібні певні ресурси: матеріальні, трудові і фінансові. Тому другою характеристикою програми є кількісне визначення ресурсів для здійснення кожної мети і підцілі з розподілом на періоди протягом загального терміну виконання програми. Окрім цього в окремих випадках виникає необхідність визначення природних ресурсів, потужностей будівельних організацій, транспортної системи, наукового потенціалу, тощо.

3. Обмеження ресурсів. Третьою характеристикою програми є обмеження ресурсів. Тільки в окремих випадках певний ресурс може бути використаний у будь-якій кількості. Це зумовлює послідовний підхід до розробки програми. Після розрахунку потреби ресурсів і встановлення обмежень виявляють дефіцит ресурсів. Для його уникнення переглядають нормативи споживання, розробку заходів щодо економії ресурсів, заміну одного виду ресурсів іншим, застосовують часткову зміну цілей програми. До речі, такі заходи щодо зменшення потреби в ресурсах доцільні і в умовах бездефіцитності ресурсів.

4. Поділ програми на підпрограми. Четвертою характеристикою є поділ генеральної програми на складові – підпрограми. Комплексний характер програми викликає потребу здійснення технічних, економічних, ідеологічних, екологічних, правових та інших заходів. Перелік цих заходів щодо кожного

напряму створює підпрограми, які, у свою чергу, також складаються з підпрограм нижчого порядку.