2.3. Взаємозв'язок основних елементів реалізації системного підходу в процесі ухвалення рішень

Системний підхід у цілому можна представити у вигляді сукупності компонентів системи, що знаходяться у визначеній впорядкованості.

Основні елементи системного підходу при розробці рішення подані на рис. 2.1. Одним з основних елементів системного підходу є середовище, в якому реалізується будь-яке управлінське рішення. Воно визначає умови діяльності системи і накладає відомі обмеження на ухвалення рішень.

Поняття "середовище" визначається такими складовими:

- положенням або місцем підприємства в майбутньому;

- положенням у загальній системі управління;

- економічним оточенням і умовами діяльності (обмеження, закони, нормативи тощо);

- навколишнім природним середовищем.

Перелічені складові свідчать, що в поняття "середовище" входить все те, що створює умови формування системи.

Однією з головних ланок управління є його суб'єкт.

Рис. 2.1. Послідовний взаємозв'язок основних елементів реалізації системного підходу в процесі ухвалення рішень

Суб'єкт управління - це особа (або група осіб), яка досліджує наявний стан справ на підприємстві або перспективи його майбутнього стану, яка повинна діяти для покращення цього стану і має на це певні повноваження.

Суб'єкт управління в конкретних умовах вибирає абсолютно необхідні дії з безлічі доступних. Вибір - істотний компонент будь-якого рішення, при цьому керівним мотивом є забезпечення досягнення якнайкращого результату.

Ефективність рішення залежить від ретельності його розробки та аналізу всіх шляхів і можливостей його реалізації. Тому складовим елементом реалізації системного підходу є програма, тобто алгоритм ухвалення рішень і ресурси системи.

Програма - це логіко-конструктивна операція, яка містить:

а) конкретний аналіз керованого об'єкта (стан, тенденції розвитку) і виявлення на основі цього бажаного стану в майбутньому;

б) розробка заздалегідь визначеної мети і можлива координація, бо цілі всієї системи мають бути відомі підсистемі будь-якого рівня;

в) вибір способу й оцінка можливості досягнення поставленої мети в певних умовах за наявних ресурсів.

Ресурси системи - це економічний потенціал у вигляді засобів праці, оборотних активів, персоналу тощо, що знаходяться у розпорядженні системи, і на які управління системи може активно впливати з погляду їх найефективнішого використання.

Кожний елемент системи знаходиться у взаємозв'язку з іншими елементами. Будь-який управлінець не в змозі "тримати в голові" всі наявні взаємозв'язки, поставлені в основу безлічі рішень, тому одним із компонентів системи є побудова моделі взаємозв'язків.

Модель системних взаємозв'язків - взаємозв'язки між цілями, засобами і методами досягнення, навколишнім середовищем і ресурсами, необхідними в процесі ухвалення рішень.

Ефективність використання ресурсів для досягнення мети системи оцінюється за допомогою показників, так званих критеріїв вибору переважних варіантів, які визначають очікувані результати. Ці критерії можуть бути як кількісними, так і якісними і визначатися такими категоріями, як "збиток", "прибуток", "витрати", "корисність" і т. ін.

Жодне управлінське рішення не може бути реалізоване без об'єкта управління. Об'єкт управління - підрозділ, підприємство, система, що реалізують рішення.

Таким чином, методологія системного аналізу в прийнятті управлінського рішення дає можливість чітко визначити логічні елементи його ухвалення і процес їх дослідження.

ТЕМА 3. МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПІДГОТОВКИ ПРОЕКТІВ УПРАВЛІНСЬКИХ РІШЕНЬ

3.1. Теоретичні основи методології.

3.2. Характеристика етапів підготовки проектів управлінських рішень.

3.3. Методи підготовки проектів управлінських рішень.

3.4. Моделі управлінських рішень

3.1. Теоретичні основи методології.

Методологія науки (від метод і грец. λόγος — вчення) — термін, що в залежності від контексту може сприйматися в різних значеннях: або як сукупність прийомів дослідження, що застосовуються в певній науці, або як вчення про методи пізнання й перетворення дійсності. Розробка проблем методології науки виникає в зв'язку з необхідністю усвідомлення наукою своєї власної природи, принципів і методів, що лежать в основі пізнання дійсності та відтворення її в мисленні.

Особливого значення проблеми методології науки набувають у зв'язку з сучасним бурхливим розвитком науки, з тенденцією до вищого рівня узагальнення, коли стає дедалі складніше простежити безпосередній зв'язок між емпіричними фактами та їхнім теоретичним осмисленням. Виникає необхідність осмислити як метод дослідження, так і основоположення та закономірності розвитку теорій, що відображається в прагненні до створення метатеорій (особливо в логіці й математиці).

Загальною методологією всіх конкретних наук оголошує себе діалектичний матеріалізм, який розв'язує питання про природу методів і основоположень конкретних наук. Матеріалістично розв'язуючи питання про співвідношення законів мислення і законів буття, діалектичний матеріалізм стверджує об'єктивність змісту людського мислення. Мислення приходить

до істини внаслідок того, що воно підлягає тим самим законам, що й об'єкт. Вивчаючи закони розвитку об'єктивної дійсності, діалектичний матеріалізм одночасно є логікою пізнання, логікою побудови наук, теорій. Всі категорії діалектичного матеріалізму включають у свій зміст розв'язання питання про відношення мислення до буття. Тому щодо конкретних наук категорії діалектичного матеріалізму виступають як світоглядно-методологічні.

Методологію можна розглядати у двох розрізах:

- як теоретичну, і вона формується розділом філософського знання гносеологія. Теоретична прагне до моделі ідеального знання.

- так і практичну, орієнтовану на вирішення практичних проблем і цілеспрямоване перетворення світу. Це програма (алгоритм), набір прийомів і способів того, як досягти бажаної практичної мети і не схибити проти істини, або того, що ми вважаємо істинним знанням.

Якість (успішність, ефективність) методу перевіряється практикою, рішенням науково-практичних завдань – тобто пошуком принципів досягнення мети, що реалізуються в комплексі реальних справ і обставин.

У методології можна виділити наступну структуру:

- підстави методології: філософія, логіка, системологія, психологія, інформатика, системний аналіз, наукознавство, етика, естетика;

- характеристики діяльності: особливості, принципи, умови, норми діяльності;

- логічна структура діяльності: суб'єкт, об'єкт, предмет, форми, засоби, методи, результат діяльності, вирішення завдань;

- тимчасова структура діяльності: фази, стадії, етапи.

- технологія виконання робіт і рішення задач: засоби, методи, способи, прийоми.

Ефективність управління залежить від комплексного застосування багатьох факторів і не в останню чергу від процедури прийнятих рішень та їх практичного втілення в життя. Але для того, щоб управлінське рішення було дієвим і ефективним, необхідно дотримуватися певних методологічних основ.

Для того щоб прийняти управлінське рішення, кожен менеджер повинен добре розбиратися не тільки в понятійному апараті, але і досить кваліфіковано при цьому застосовувати на практиці:

- методологію управлінського рішення – являє собою логічну організацію діяльності по розробці управлінського рішення, що включає формулювання мети управління, вибір методів розробки рішень, критеріїв оцінки варіантів, складання логічних схем виконання операцій;

- методи розробки управлінських рішень містять у собі способи і прийоми виконання операцій, необхідних у розробці управлінських рішень. До них відносяться способи аналізу, обробки інформації, вибору варіантів дій

_тощо;

- організацію розробки управлінського рішення. Остання припускає упорядкування діяльності окремих підрозділів і окремих працівників у процесі розробки рішення. Організація здійснюється за допомогою регламентів, нормативів, організаційних вимог, інструкцій, відповідальності;

- технологію розробки управлінського рішення – варіант послідовності операцій розробки рішення, обраний за критеріями раціональності їхнього здійснення, використання спеціальної техніки, кваліфікації персоналу, конкретних умов виконання роботи;

- оцінку якості управлінського рішення – сукупність властивостей, якими володіє управлінське рішення, що відповідають тією чи іншою мірою потребам успішного вирішення проблеми.

Об'єкт ухвалення управлінського рішення – багатогранна діяльність підприємства незалежно від його форми власності. Зокрема, об'єктом ухвалення рішення є наступні види діяльності:

- технічний розвиток;

- організація основного і допоміжного виробництва;

- маркетингова діяльність;

- економічний і фінансовий розвиток;

- організація заробітної плати і преміювання;

- соціальний розвиток;

- управління;

- бухгалтерська діяльність;

- кадрове забезпечення;

- інші види діяльності.

Правильність і ефективність прийнятого рішення багато в чому визначається якістю економічної, організаційної, соціальної та інших видів інформації. Умовно всі види інформації, які використовуються при ухваленні рішення, можна підрозділити на:

- вхідну і вихідну;

- оброблювану і необроблюваних;

- текстову і графічну;

- постійну і змінну;

- нормативну, аналітичну, статистичну;

- первинну і вторинну;

- директивну, розподільну, звітну.

Цінність одержуваної інформації залежить від точності завдання, тому що правильно поставлена задача визначає необхідність конкретної інформації для ухвалення рішення.