Тема 21. Правове регулювання та його механізм

Ключові поняття та терміни: правове регулювання, правовий вплив, види правового регулювання, способи правового регулювання, типи правового регулювання, механізм правового регулювання, юридична техніка.

Вивчаючи цю тему треба усвідомити, що життєдіяльність суспільства забезпечується через нормативне регулювання, яке покликано бути стабілізуючим фактором.

Право є елементом системи соціального нормативного регулю­вання. Право виступає важливим засобом регулювання взаємин ін­дивідів, соціальних груп, всього суспільства в цілому, і воно само ви­ступає як соціальна цінність. Основним призначенням права є упо­рядкування і організація взаємин громадян, їхньої поведінки і, враховуючи їх індивідуальні потреби, спрямування діяльності членів суспільства в русло загальносоціальних інтересів.

Правове регулювання – це здійснюване державою за допомогою права і сукупності правових засобів упорядкування суспільних відносин, їх юридичне закріплення, охорона і розвиток.

Для правового регулювання характерні певні особливості:

— воно носить цілеспрямований характер, оскільки виступає певним регулятором суспільних відносин, впорядковуючи їх за допомогою права на рівні суспільства;

— має організаційний та упорядкований характер, тобто здійснюється за допомогою певних засобів;

— правове регулювання повинно бути спрямовано на досягнення певних цілей, а тому носить результативний характер;

— воно має певний предмет та сферу правового впливу, які усвідомлюються суб'єктами і суспільством та мають для них певне значення;

— забезпечується певними методами, які чи координують діяльність суб'єктів у сфері права, чи здійснюються за допомогою їх субординаційної підлеглості у процесі виконання або використання норми права;

— має визначені стадії, що передбачають насамперед правову регламентацію суспільних відносин, виникнення суб'єктивних прав і юридичних обов'язків та їх реалізацію.

Межі правового регулювання — межі владно-вольового впливу держави в особі її органів на суспільні відносини, поведінку людини. Вони відокремлюють галузь правового від неправового, встановлюють рамки поширення права, визначають характер впливу права на свідомість і діяльність людини; обумовлюються як самою матерією права, так і особливостями відносин, що регулюються, інтересами держави і суб'єктів права, рівнем культури і цивілізованістю суспільства, економічними, культурно-національними, релігійними та іншими факторами.

Не слід плутати два явища: правове регулювання і правовий вплив. Термін «регулювання» означає впорядкування, приведення чого – небудь у відповідність з чим - небудь, а термін «вплив» означає спрямованість дій на що - небудь.

Правовий вплив – це весь процес впливу права на суспільне життя, свідомість і поведінку людей як правовими, так і не правовими засобами.

Правовий вплив на людину здійснюється по двох каналах:

1. Інформаційному – за допомогою правових норм до відома учасників доводиться позиція держави стосовно видів поведінки (дозволеної, необхідної або забороненої)

2. Ціннісно-орієнтаційному – за допомогою права здійснюється засвоєння суспільством його цінностей.

Відмінності між правовим впливом і правовим регулюванням:

1. За обсягом: предмет правового впливу ширше правового регулювання – його складають відносини, які не регулюються правом, але на які поширюється дія права;

2. За змістом: у правовому впливі не завжди є точний юридичний захід, тоді як у правовому регулюванні він є обов’язковим;

3. За механізмом реалізації права: у правовому регулюванні право реалізується через його механізм, тоді як правовий вплив здійснюється за допомогою не юридичних засобів : ідеологічних , психологічних, інформаційних та ін.)

Слід зазначити, що правове регулювання відбувається в певних сферах, тобто галузях соціального простору, які охоплені правом. Отже, сферою правового регулювання є різні види відносин, а саме: економічні, політичні, духовно-культурні, національні, релігійні тощо, які відрізняються своєю цілеспрямованістю, змістом та формою.

В сферу правового регулювання повинні входити ті відносини, які мають наступні ознаки: по-перше, це відносини, в яких знаходять відображення як індивідуальні інтереси членів суспільства, так і інтереси загальносоціальні; по-друге, в цих відносинах реалізуються взаємні інтереси їх учасників, кожний з яких йде на якийсь утиск своїх інтересів заради задоволення інтересів іншого; по-третє, відносини ці будуються на основі згоди виконувати певні правила, визнання обов'язковості цих правил; по-четверте, ці відносини вимагають дотримання правил, обов'язковість яких підкріплена достатньо дієвою силою.

Історія правового життя суспільства показала, що в сферу правового регулювання входять три групи суспільних відносин, що відповідають перерахованим ознакам.

Першу групу складають відносини людей по обміну цінностями (як матеріальними, так і нематеріальними). Тут найяскравіше виявляється можливість і необхідність правового регулювання майнових відносин, бо під взаємоприйнятному обміні майном зацікавлене і все суспільство, і кожна окрема людина. Ці відносини будуються на основі загальновизнаних правил (наприклад, визнання виразу цінності майна в грошовому еквіваленті); обов'язковості визнання правил забезпечена дієвою силою спеціального апарату правового примусу.

Другу групу утворюють відносини по владному управлінню суспільством. В управлінні соціальними процесами зацікавлені і людина, і суспільство. Управління здійснюється заради задоволення як індивідуальних, так і загальносоціальних інтересів і повинно реалізуватися за чіткими правилами, забезпеченими силою примусу. Природно, в сферу правового регулювання входить державне управління соціальними процесами.

У третю групу входять відносини по забезпеченню правопорядку, які покликані забезпечити нормальне протікання процесів обміну цінностями і процесів управління в суспільстві. Це відносини, що виникають із порушення правил, що регламентують поведінку людей в двох вказаних сферах.

Суспільні відносини, що входять в ці групи, і становитимуть предмет правового регулювання.

Окремо слід звернути увагу на такі категорії як, види, способи і типи правового регулювання.

Види правового регулювання розрізняють за «обсягом» суспільних відносин, на які воно поширюється, - це нормативне (загальне) та індивідуальне регулювання. Нормативне регулювання – це впорядкування поведінки людей за допомогою нормативно-правових актів, розраховане на їх багаторазове застосування, тобто обсяг цих відносин є кількісно не визначеним.

Індивідуальне регулювання – це впорядкування поведінки людей за допомогою актів застосування норм права – індивідуальних рішень, розрахованих на одну конкретну життєву ситуацію.

Способи правового регулювання – це елементи впорядкованих суспільних відносин: дозвіл, зобов’язання і заборона.

Дозвіл – це надання особі права на свої власні активні дії (роби, як вважаєш за потрібне)

Зобов’язання – покладення на особу обов’язку активної поведінки ( роби тільки так).

Заборона – це покладення на особу обов’язку утримуватися від дії певного роду (так не роби).

Другий і третій способи мають певну схожість - і той і інший припускають покладання обов'язків, але якщо в одному випадку обов'язки носять позитивний, активний характер, то в іншому - пасивний. Всі три способи зумовлені функціями права.

Як додаткові способи правового впливу можна назвати застосування заходів примусу (наприклад, покладання юридичної відповідальності за вчинене правопорушення). Цей спосіб відноситься до додаткових, по-перше, тому, що являє собою вид обов'язку, а, по-друге, цим способом забезпечується належне виконання наданих прав, виконання покладених обов'язків, дотримання встановлених заборон.

До додаткових способів відноситься попереджувальний (превентивний) вплив норм, які передбачають можливість застосування правового примусу. Зокрема, норми Кримінального кодексу володіють превентивним впливом на осіб, схильних до вчинення злочинів. Сюди ж можна віднести стимулюючий вплив норм права, наприклад, таким способом впливають заохочувальні норми.

Таким чином, legis virtus haec est imperare, vetare, permittere (с лат.) - закон має владу зобов´язувати, забороняти, дозволяти (Модестін).

Зі способами правового регулювання (як основними, так і додатковими) взаємодіють неюридичні способи впливу на свідомість, волю, а значить, і поведінку людей в суспільстві. Наприклад, норми права, правові акти (нормативні та індивідуальні), інші правові явища володіють інформаційним впливом. З їх допомогою до відома людей доводиться інформація, яку вони можуть використовувати в своїх інтересах. Вони інформують людей про можливе і належному в суспільному житті, про наслідки юридично значущої поведінки, дозволяють передбачати наслідки своєї поведінки та поведінки інших людей в тих сферах життя, які охоплюються правовим регулюванням.

Слід зауважити, що крім способів правового регулювання, виділяють його типи, які становлять собою особливий порядок правового регулювання, який проявляється у поєднанні способів ( дозволянь і заборон).

У юридичній літературі і в практиці існує дві юридичні формули, на основі яких виділяються два типи правового регулювання.

Перша формула: дозволено все, крім прямо забороненого в законі. На цій формулі побудований загальнодозволяючий тип правового регулювання. З цього типу в регульованих правом відносинах встановлюються суворо і чітко сформульовані заборони. Як правило, обсяг цих заборон невеликий, а об'єм дозволів не визначений: все, що не заборонено. Даний тип правового регулювання сприяє (або хоча б не перешкоджає) проявам ініціативності, активності, самостійності в рішенні життєвих завдань.

Друга формула правового регулювання звучить інакше: заборонено все, крім прямо дозволеного. Сказане означає, що учасник правових відносин подібного типу може чинити тільки дії, які прямо дозволені законом, а всі інші дії заборонені. Цей тип правового регулювання прийнято називати спеціально-лозволяючим. Він притаманний тим галузям права, які пов'язані, наприклад, з державним управлінням (адміністративне право). Тут в законі вказується точний, чітко обмежений обсяг правомочностей; все, що виходить за межі компетенції пануючого суб'єкта, категорично заборонено.

Безумовно, немає галузей права, побудованих лише на одному типі правового регулювання.

Усвідомлюючи категорію «правове регулювання», слід зазначити, що воно має свій специфічний механізм, тобто єдину систему правових засобів, способів і форм, за допомогою яких нормативність права переводиться в упорядкованість суспільних відносин («належне» у праві стає «існуючим»).

Після відповіді на питання, як право регулює суспільні відносини, логічно шукати відповіді на питання, чим, якими засобами право впливає на суспільні відносини, який механізм правового впливу.

В теорії права механізмом правового регулювання називають систему юридичних засобів, за допомогою яких здійснюється правове регулювання.

Поняття механізму правового регулювання дозволяє зібрати і систематизувати юридичні засоби правового впливу на суспільні відносини, визначити місце і роль того чи іншого юридичного засобу в правовому житті суспільства.

До елементів, складових частин механізму правового регулювання належать: юридичні норми, нормативно-правові акти, акти офіційного тлумачення, юридичні факти, правовідносини, акти реалізації права, правозастосовні акти, правосвідомість, режим законності. Кожен з цих елементів виконує свої регулятивні функції, впливає на поведінку людей і суспільні відносини певним способом.

Норми права виступають як припис і як зразок, модель поведінки у правових відносинах. Вони служать базою правового регулювання, в них вказується, що дозволено і що заборонено, які наслідки дотримання чи порушення зафіксованих в них приписів. Норми права - це основа всього механізму правового регулювання. Всі інші його елементи передбачені нормами права, носять піднормативний характер.

Нормативно-правовий акт як документ, що містить норми права, впливає на поведінку людей шляхом встановлення правового режиму регламентації того чи іншого виду суспільних відносин.

Акти офіційного тлумачення - документи, що видаються спеціально уповноваженими на те органами.

Юридичні факти - передбачені нормами права життєві ситуації, факти реального життя, що тягнуть юридичні наслідки: виникнення, зміну і припинення правових відносин.

Правовідносини є засіб переведення загальних моделей поведінки, закладених в нормах права, в які конкретизовані і індивідуалізовані акти поведінки членів суспільства (суб'єктів права). Через правовідносини здійснюється реалізація права, це основний шлях втілення приписів норм права в акти поведінки людей.

Акти реалізації права - це дії суб'єктів права, учасників правової життя по втіленню в життя приписів норм права. В таких діях реально здійснюються виражені в правах і обов'язках заходи можливої чи належної поведінки.

Акти застосування права є індивідуалізовані владні приписи, спрямовані на регламентацію суспільних відносин. Це акти (як дії, так і документи) індивідуалізованого правового регулювання. Найбільш яскравим прикладом акта застосування права є рішення суду по конкретній юридичній справі.

В якості своєрідних елементів механізму правового регулювання виступають правосвідомість і режим законності. Своєрідність цих елементів полягає в їх нематеріальності. Але нематеріальність не заважає їм чинити дієвий вплив на весь процес правового регулювання. Від рівня правосвідомості і реальності режиму законності залежить ефективність роботи всіх елементів механізму правового регулювання.

Елементи механізму правового регулювання впливають на суспільні відносини не тільки специфічно юридично. Наприклад, норми права, акти законодавства, рішення судів здійснюють на поведінку людей і на суспільні відносини інформаційний, психологічний, ідеологічний вплив. Під їх впливом формуються психологічні установки, мотиви поведінки людей.

У реальній дійсності спеціальні юридичні засоби і способи впливу на поведінку людей поєднуються в різних комбінаціях з неюридичними.

Правове регулювання — це процес, що триває в часі, який є до­сить складним і довготривалим.

Процес правового регулювання охоплює кілька стадій або етапів.

Першим з них є правова регламентація суспільних відносин — це стадія, на якій відбувається розробка юридичних норм, здійснюєть­ся загальне неіндивідуалізоване регулювання суспільних відносин.

Перший етап правового регулювання тісно пов'язаний із правотворчістю — діяльністю, спрямованою на створення правових норм, яка починається з виявлення потреби у правовому регулюванні і за­кінчується прийняттям і введенням у дію правових розпоряджень. В сучасній юридичній науці сформувалась думка, згідно з якою право-творчість — це процес пізнання і оцінки правових потреб суспільства і держави, формування і прийняття нормативних актів уповноваже­ними суб'єктами в межах відповідних процедур. Нормативні рішен­ня мають носити істинно правовий характер, прийматись з урахуван­ням усього спектра умов життєдіяльності суспільства та реальних суспільних потреб.

Другим етапом виступає конкретизація прав і обов'язків у випад­ках, коли настає ситуація, передбачена нормою права (певний юри­дичний факт), у результаті якої суб'єкти вступають у правовідносини і у них виникають взаємопов'язані суб'єктивні права й юридичні обо­в'язки. Проте не завжди для виникнення правових відносин достат­ньо самих юридичних фактів. Як відомо, деякі відносини можуть розпочатись лише за участі спеціально уповноважених органів, що приймають індивідуальне рішення, на основі якого суб'єкти наділя­ються правами та обов'язками. Такі правозастосовчі рішення самі виступають у ролі юридичних фактів, які в окремих випадках мають вирішальне значення.

Третій етап правового регулювання є кінцевою стадією процесу правового регулювання, який завершується фактичною реалізацією, впровадженням у життя прав і обов'язків суб'єктами правових відно­син у формі використання, дотримання і виконання. Реалізація пра­ва є результатом правового регулювання і постає як завершальний підсумок специфічного правового впливу, що здійснюється як суто правовими засобами, так і внаслідок виховного, інформаційного, ідеологічного та іншого впливу права на поведінку суб'єктів. На цій основі встановлюється режим законності і правопорядку.

Аналізуючи різноманітні юридичні форми і засоби впливу на поведінку людей і суспільні відносини, можна з'ясувати, які з них найбільш оптимальні, ефективні в даних умовах, яких результатів можна досягти, використовуючи ті чи інші юридичні засоби в певному їх поєднанні.

Функціонування механізму правового регулювання проявляється у правових формах діяльності держави.

Правова форма діяльності – це організаційно управлінська форма діяльності уповноважених на те суб’єктів, яка пов’язана зі здійсненням юридично значущих дій у порядку визначеному законом.

Основні правові форми діяльності держави:

• Правотворча;

• Правозастосовча;

• Правоохоронна;

• Установча;

• Контрольно-наглядова.

Правова форма діяльності безпосередньо пов’язана з необхідністю використання різних методів і способів юридичної техніки.

Юридична техніка – це система засобів, правил і прийомів підготовки компетентними органами юридичних актів.

Найголовнішими прийомами і правилами юридичної техніки є:

1. Юридична термінологія;

2. Юридичні концепції;

3. Форма нормативного акта і правил викладу його змісту.

Вивчення і засвоєння наведених термінів, понять і визначень дасть змогу глибоко розуміти сутність і значення правового регулювання – метою якого є упорядкування суспільних відносин.

Критерієм оцінки ефективності правового регулювання є співвідношення мети вказаного регулювання та реальних результатів правового регулювання.

У юридичній літературі виділяють декілька критеріїв виміру дієвості правового регулювання, а саме:

— цінність правового регулювання;

— економність правового регулювання;

— ефективність правового регулювання.

Загальна ефективність правового регулювання забезпечується:

— ефективністю самого нормативно-правового акта;

— ефективністю процедурно-процесуального механізму застосування нормативно-правового акта;

— ефективністю діяльності щодо застосування і реалізації нормативно-правового акта.

Література:

1. Лавріненко О.В. Механізм правового регулювання соціально-трудових відносин: сучасний стан та перспективи розвитку: Монографія. – Донецьк: Норд-Прес. – ДЮІ ЛДУВС, 2007. – 182 с.

2. Лисенков С. Правовий вплив і правове регулювання як форми прояву дії права на суспільні відносини: співвідношення та порівняння // Правові дослідження: українсько-грецький міжнародний науковий журнал. – 2006. – № 1. – С. 28 – 31.

3. Мильков, А.В. К вопросу о механизме правового регулирования./ А.В. Мильков.// Закон. - 2012. - № 3. - С. 147 – 151.

4. Павловська Л.М. Ефективність правового регулювання суспільних відносин // Пробл. законності. – 2007. – Вип. 90. – C. 3-10.

5. Сарновська С.О. Інструменти та засоби правового регулювання // Бюл. М-ва юстиції України. – 2008. – № 2. – C. 21-28.