Тема 22. Юридичний процес

Ключові поняття і терміни: процесуальне право, процесуальне законодавство, галузі процесуального права, процесуально-правові інститути, норми процесуальногот права.

Вивчаючи зазначену тему, необхідно звернути увагу на те, що юридичний процес – це урегульований процесуальними нормами порядок діяльності компетентних державних органів та посадових осіб, який полягає в підготовці , прийнятті і документальному закріпленні юридичних рішень загального та індивідуального характеру.

Ознаки юридичного процесу:

1. Виражається у формі правотворчості, правозастосування, правосуддя і контролю;

2. Представляє собою владну діяльність компетентних органів і посадових осіб;

3. Це діяльність, здійснення якої урегульовано процесуальними нормами;

4. Це діяльність, яка спрямована на прийняття юридичних рішень загального або індивідуального характеру;

5. Результати юридичного процесу в більшості випадків фіксуються в офіційних документах.

Види юридичного процесу, здебільшого, класифікують за предметною ознакою. При цьому за основу класифікації беруть відповідні галузі матеріального права, що застосовуються у діяльності конкретних органів держави. Тому й юридичний процес має такі види як конституційний, кримінальний, цивільний, адміністративний та ін. За функціональною ознакою розрізняють такі види процесів: установчий, правотворчий, правозастосовчий, судовий і контрольний.

Застосування норм права як процес, як послідовність здійснення дій дає можливість вести мову про наявність відповідних стадій, а саме:

1. встановлення фактичних обставин справи;

2. вибір норми права і юридична кваліфікація справи;

3. перевірка і тлумачення норм права;

4. винесення рішення і доведення його до зацікавлених осіб та, організацій;

5. контрольно - виконавча стадія.

Об’єктивним фактом є те, що матеріальне право має свої процесуальні форми.

Система процесуального права, яка представляє собою самостійну від системи матеріального права, об’єктивно зумовлену, збалансовану і внутрішньо несуперечливу сукупність процесуальних норм, що диференціюються на галузі, інститути, норми.

Ознаки системи процесуального права:

1. відносна самостійність від системи матеріального права;

2. об’єктивна зумовленість, тобто незалежність її існування від якої-небудь волі;

3. збалансованість, тобто послідовність у регулюванні суспільних відносин;

4. внутрішня неуперечливість;

5. диференціація на складові елементи, тобто галузі, інститути, норми.

Галузь – це система юридичних процесуальних норм, що регулюють певну сферу суспільних відносин специфічними методами правового регулювання (кримінально-процесуальне, цивільно-процесуальне та інші галузі права).

Інститут права – це система юридичних процесуальних норм, що регулюють певну групу однорідних суспільних відносин (наприклад, інститут підсудності у кримінально-процесуальномі праві).

Норма права – це одиничне загальнообов’язкове, формально-визначене правило поведінки загального характеру, яке встановлене або санкціоноване державою, гарантується та охороняється нею.

Критерієм розподілу процесуальних галузей є предмет і метод правового регулювання. Метод правового регулювання у юридичній процесуальній теорії ще називається процесуальною формою, а предмет завжди трактується як похідний від предмету правового регулювання матеріальних галузей права. Цим і пояснюється, що матеріальне і процесуальне право, пов’язані між собою і діалектично, і функціонально.

Процесуальне законодавство – це вся сукупність упорядкованих певним чином, зумовлених суб’єктивними інтересами нормативно-правових актів, що є зовнішньою формою виразу системи права.

Ознаки процесуального законодавства:

1. зумовленість суб’єктивним інтересам – означає, що система законодавства на відміну від системи права, завжди є результатом цілеспрямованої діяльності певних суб’єктів по систематизації законодавства а тому залежить від інтересів держави, потреб юридичної практики, рівня розвитку юридичної науки, законодавчої техніки тощо.

2. погодженість і єдність всіх процесуальних нормативно-правових актів;

3. структура системи законодавства значною мірою наближається до структури системи права, проте повністю з нею не збігається, оскільки залежить не тільки від останньої , а й від інших соціальних факторів.

Різновиди процесуального законодавства:

1) за галузевою ознакою ( конституційно-процесуальне, кримінально-процесуальне, адміністративно-процесуальне та ін.);

2) за юридичною силою ( процесуальні закони, процесуальні підзаконні акти).

Так, наприклад, однією з найбільш яскравих тенденцій розвитку конституційного права України на сучасному етапі є його процесуалізація, тобто системне збільшення кількості конституційно-правових норм процесуального характеру, що є властивим для всіх інститутів провідної галузі вітчизняного права.

Розвиток конституційно-процесуального законодавства можна представити у такому вигляді:

1. процес прийняття Конституції та внесення змін до неї;

2. конституційно-процесуальні основи правового положення особи;

3. адміністративно-територіальний процес;

4. виборчий і референдний процеси;

5. конституційні процедури здійснення державної влади та місцевого самоврядування;

6. конституційно-судовий процес.

Відмінності норм процесуального права від норм матеріального права обумовлюється в першу чергу характером функцій процесуальних норм, їх призначенням.

Ознаки процесуальних норм:

1. всі приписи процесуальних норм мають процесуальний характер, тобто визначають найбільш доцільний порядок здійснення правотворчої, правозастосовчої, судової, установчої і контрольної діяльності і покликані сприяти ефективному і справедливому досягненню результату, що передбачений нормою матеріального права, що застосовується;

2. приписи процесуальних норм, як правило, адресуються суб’єктам, які наділені владними повноваженнями для застосування норм матеріального права;

3. приписи процесуальних норм виступають завжди у якості категоричного веління по відношенню до суб’єктів, які уповноважені організовувати правозастосовчий процес, і можуть містити у собі диспозитивні засади по відношенню до зацікавлених учасників правозастосовчого процесу;

4. процесуальні норми характеризуються специфічним змістом структури.

Література: