1. Загальна характеристика старості

Старість є останнім етапом онтогенезу людини. Головною її особливістю є генетично зумовлений процес старіння, який проявляється в інволюційних змінах в організмі та психіці, послабленні їх функціонування. Фізіологічні перетворення, а також соціально – психологічні чинники впливають на особистісну сферу, поведінку, спосіб життя старої людини.

У період старості розвиток і функціонування духовної, інтелектуальної, емоційної, фізичної сфер людини набувають специфічного характеру. На цьому віковому етапі особистості припиняє трудову діяльність, обмежуються її соціальні контакти, спостерігаються зміни у її Я – концепції та поведінці. Період старості часто називають геронтогенезом.

Міжнародна класифікація виокремлює такі періоди геронтогенезу:

• похилий вік (для чоловіків 60-70 років, для жінок 55-74 роки);

• старечій вік (75-90 років);

• вік довгожительства (90 років і старші).

На цьому етапі життя людина помітно втрачає фізичну силу, енергійність, погіршуються її здоров'я та психофізіологічні показники. Знижується функціонування судинної та імунної систем. Шкіра стає твердішою, чутливішою до подразнень. Стара людина адаптує свою поведінку до фізіологічних обмежень.

Про початок старіння людини свідчать припинення трудової діяльності, обмеження системи соціальних відносин. У більшості дорослих вихід на пенсію мало змінює задоволеність життям. У деяких сім'ях набуває вищої значущості сімейне життя, особливо якщо чоловік працює, а дружина вже на пенсії. Припинення роботи теж сприймається позитивно. Однак частина старих людей опиняється перед проблемою залежності від інших.

У період старості з'являються нові аспекти Я-концепції: збереження сенсу життя, налаштованість на відпочинок, відсутність тривалої перспективи, орієнтація на минуле і теперішнє, сприйняття факту скінченності власного життя, підготовка до смерті, усвідомлення обов'язку передати життєвий досвід молодшому поколінню. Літня людина живе спогадами і своїм сьогоденням, усвідомлюючи, що простір її майбутнього невпинно скорочується. Її роздуми сповнені мотивами гріха і спокути.

Кожна людина по-своєму долає період старості, що зумовлене генетичними та особистісними чинниками, статевою належністю, способом життя на попередніх етапах, атмосферою в родині тощо.

Старіння людей є одним з основних показників демографічної ситуації в країні. Так, кількість старших за 60-65 років осіб у розвинутих країнах (США, Велика Британія, Німеччина) становить 11,8-21,9% від загальної чисельності населення. При цьому спостерігається тенденція до зростання їх кількості, що спричинене скороченням народжуваності та продовженням загальної тривалості життя. Для України також характерна тенденція до зменшення народжуваності, однак з'явилася тенденція до скорочення тривалості життя.

Отже, старість є віковим етапом (у деяких людей тривалим), який завершує життя. Для нього характерні фізіологічні обмеження, зміни в усіх сферах особистості.

2. Особливості «я-концепції» і розвитку особистості в період старості

У період старості Я – концепція особистості обумовлює її психічне здоров”я, функціонування і розвиток. На цьому етапі уявлення людини про себе не є таким цілісним, як у період зрілої дорослості, воно перебудовується у зв”язку зі зміною системи життєдіяльності. На особливості Я – концепції старої людини впливає усвідомлення нею таких життєвих завдань:

• передавання молодшим поколінням вічних цінностей, життєвої мудрості, досвіду;

• складання заповіту для нащадків;

• піклування про власне здоров”я, відновлення сил, адаптація до фізичних недуг тощо;

• чуйність у подружніх стосунків, турбота про шлюбного партнера;

• забезпечення активного і змістовного дозвілля (екскурсії, подорожі, читання тощо);

• орієнтування на творчість;

• переживання, узагальнення, написання спогадів;

• психологічна підготовка до можливих фізичних недуг і хвороб, самотності й гідного прийняття смерті.

Завдання розвитку у старості. Одним з головних завдань старості є збереження власної ідентичності, яка є синтетичним уявленням людини про свої фізичні, психологічні, соціальні та духовні якості. Підтримання відносної постійності ідентичності передбачає асимілювання подій та обставин в Я – концепцію людини, а також акомодацію чи зміну Я – концепції внаслідок важливих подій у житті людини, виникнення загрози її самосприйняттю. Властиві для раннього і зрілого дорослого віку продуктивні прагнення не покидають багатьох людей і в старості, виявляючись у таких типах особистісної активності:

• «Прометеї» Для таких людей життя є безперервним полем бою.

• «Продуктивно – автономні» Активно ставлячись до життя, вони орієнтуються на високі досягнення, успіх, забезпечуючи їх різними стратегіями.