2. Філософські ідеї в культурі Київської Русі XI-XIII століть:

• проблематика і спрямованість філософської думки «Княжої доби»;

• філософські ідеї в перших пам’ятках давньоруської культури («Повість давніх літ», «Слово про закон і благодать» та ін.).

3. Філософія періоду Відродження в Україні:

• духовні, культурні зв’язки доби Відродження. Гуманістичні ідеї на українському ґрунті;

• український гуманіст Юрій Дрогобич, його погляди на світ, людину, природу;

• творчість С.Оріховського-Роксолана;

З наведеного уривку (див. розділ «Самостійна робота», завд. № 3), з’ясуйте:

• яку цінність С.Оріховський-Роксолан надає знанню?

• які нові погляди на державу, форми політичного правління, місце та особисті якості правителя, значення закону демонструють наведені висловлювання?

• Острозька академія – український навчальний заклад, зорієнтований на євро­пейську систему навчання;

• полеміст І.Вишенський і його внесок у розвиток української культури і філософії; проблема «Бог-людина»; погляд І.Вишенського на людину.

4. Києво-Могилянська академія, її просвітницький характер:

• натур­філософські концепції І.Гізеля – позиція деїзму; Ф.Прокопович – переос­ми­слення розуміння Бога, вчення про матерію;

- уявлення про людину та її моральний світ; суспільно-політичні погляди;

5. Філософія Г.Сковороди:

• філософська система Г.Сковороди; вчення про три світи і дві натури;

• кордоцентризм; суть духовного самопізнання за Г.Сковородою;

• етико-гуманістична проблематика філософії Г.Сковороди; принцип «спорідненої» (срод­ної) праці, що визначає сенс людського буття, принцип “нерівної рівності”.

6. Романтизм як філософська концепція світобачення та його особливості в Україні:

• особливість і проблематика українського романтизму;

• ідея України у філософському світогляді П.Куліша; «україноцентризм» філо­софського мислення П.Куліша.

7. Професійно-академічна філософія в Україні XIX-XXст.:

• раціоналістична філософія П.Лодія;

• призначення філософії за Лодієм;

• філософські ідеї П.Юркевича, його «філософія серця».

8. Суспільно-політичні та філософськи погляди І.Франка, В.Липинського, Д.Донцова.

Ознайомившись із фрагментом твору І.Франка (див. «Самостійна робота» завд. № 4) з’ясуйте:

• основні принципи культурно-освітньої програми для молоді як засобу “морального переродження”;

• виділіть окреслені І.Франком шляхи національного відродження України і перешкоди на його шляху

Завдання для самостійної позааудиторної роботи

Завдання 1. За допомогою словника дайте визначення поняттям: антеїзм, кордоцентризм, аскетизм, індивідуалізм, сродна праця, нація, націоналізм, національна ідея, елітаризм, егалітаризм, прогрес, український романтизм, україноцентризм, народництво, космополітизм, соціалізм.

Завдання 2. Прокоментуйте вислови Г.Сковороди:

- «Що може бути шкідливіше, ніж людина, яка має знання найскладніших наук, але без доброго серця? Вона всі свої знання застосує на зло»;

-«Світ ловив мене, але не спіймав». Який основоположний принцип мислення він ілюструє?

Завдання 3. Робота з першоджерелом.

Уважно прочитайте два фрагменти із твору “Напучення польському королеві” видатного українського мислителя доби Відродження Станіслава Оріховського-Роксолана і дайте відповіді на запитання:

• яку цінність С.Оріховський-Роксолан надає знанню?

• подумайте, на чому грунтується переконання мислителя про те, що наука “саму людину зробить і правдивою, і справедливою”?

• які нові погляди на державу, форми політичного правління, місце та особисті якості правителя, значення закону демонструють наведені висловлювання?

“Передусім знай, що не всяка людина здатна бути при владі, а лише така, що за природою своєю прагне до правди і справедливості. Але й цього недостатньо. Треба, щоб прагнула вона до науки, яка саму людину зробить і правдивою, і справедливою. Так само й природні здібності, хоч би якими були високими, але якщо людина знехтує наукою, нічого не зробить, гідного похвали. А тому, що ніхто не зробить нічого корисного навіть у найнезначнішому мистецтві, якщо не буде вчитися”. […]

…Наші предки виховували нас так, щоб ми знали, що король вибирається для держави, а не держава існує задля короля. На цій підставі гадаємо, що держава набагато шляхетніша й достойніша за короля. Закон же, якщо він є душею і розумом держави, значно кращий за непевну державу і вищий за короля. Отже, закон дорівнює королеві і навіть кращий і набагато вищий за короля.

А тепер поясню тобі, що таке закон. Він, як я вже показував, сам є правителем вільної держави, але мовчазним, сліпим і глухим. Згідно з ним обирається одна людина, яку ми називаємо королем. Він — вуста, очі й вуха закону. Якби закон сам міг вислуховувати, вести бесіду, ніхто не обирав би короля, бо закон сам навчає, що треба робити. А оскільки закон цього робити не може, то вибирає собі посередника – короля. Коли ж якийсь Требоніан або один з римських рабів, наприклад Ульпіан, підлещуючись до тебе, скаже, що ти наймогутніший у своїй державі, не погоджуйся. Скажи, що у твоїй батьківщині править не людина, а закон. Отже, якщо тебе запитають: хто ти? – відповідай побожно й правдиво так: я король – вуста, очі й вуха закону, а точніше, інтерпретатор закону, який присягнувся віру в королівстві зміцнювати і нічого іншого не робити, як тільки те, що закон велить…”.

Завдання 4. Робота з першоджерелом.

Ознайомившись із фрагментом твору І.Франка «Одвертий лист до галицької української молодежі», з’ясуйте:

а) основні принципи культурно-освітньої програми для молоді як засобу «морального переродження»;

б) виділіть окреслені І.Франком шляхи національного відродження України і перешкоди на його шляху;

в) подумайте, у чому зміст ідеї нації як «живого організму», які ця концепція має переваги?

«...Перед українською інтелігенцією відкривається тепер, при свобідніших формах життя в Росії, величезна ділова задача – створити з величної етнічної маси українського народу українську націю, суспільний культурний організм, здібний до самостійного культурного й політичного життя, відпорний на асиміляційну роботу інших націй, звідки б вона не йшла, та при тому здібний на присвоювання собі в найширшій мірі і в найшвидшому темпі загальнолюдських культурних здобутків, без яких сьогодні жодна нація і жодна хоч і як сильна держава не може здійснитися.

Величезні труднощі цієї задачі стануть Вам ясно перед очима, коли подумаєте про той стан, у якому застає Україну нова доба. Без власних шкіл і без виробленої освітньої традиції, без пройнятого освітніми і народолюбними думками духовенства, без популярного і вищого письменства, яке могло би бодай на першій гарячій порі заспокоювати всі духовні потреби величезної маси, без преси, яка могла б ясно держати і систематично оборонити стяг національності та прикладеної до місцевих потреб, свобідної культурної праці, без надії на сильну фалангу цілком свідомих і на висоті сучасної освіти стоящих репрезентантів у законодавчих органах, і без міцної опори в масах народу та інтелігенції навіть для тих небагатьох репрезентантів, що побажають цілком відповісти своїй національній і культурній задачі, наша Україна готова знову опинитися в ролі ковадла, на якому різні чужі молоти вибиватимуть свої мелодії, або в ролі кролика, на якому різні прихильники вівісекції будуть виконувати свої експерименти.

...Ми мусимо навчитися відчувати себе українцями – не галицькими, не буковинськими українцями, а українцями без офіційних кордонів. І це почуття не повинно у нас бути голою фразою, а мусить вести за собою практичні наслідки. Ми повинні – всі без винятку перш за все пізнати ту свою Україну, всю в її етнографічних межах, у її теперішнім культурнім стані, познайомитися з її природними засобами та громадськими болячками і засвоїти собі те знання твердо, щоб ми боліли кожним її частковим, локальним болем і радувалися кожному хоч і як дрібному та частковому її успіху, а головне, щоб ми розуміли всі прояви її життя, щоб почували себе справді, практично частинкою його.

...Це моральне переродження, яке цілковито досягнеться, певно, не швидко, аж наслідкам праці поколінь, та до якого імпульс кожний із Вас повинен дати сам собі, власною постановою, буде першою умовою можливості тіснішої, дружнішої і продуктивнішої співпраці нашої з закордонними українцями. Якби Ви знали, мої молоді приятелі, скільки зневіри, розчарувань та знеохоти нагромадили дотеперішні відносини галичан та буковинців із Україною, скільки сорому та прикрощів робили не раз українцям наші "національні", а власне місцеві хиби - неточність, балакучість та пустомельство, брак характерності, індиферентність та моральна грубошкірість, байдужість до важливих загальних справ, а завзятість у дрібницях, пуста амбіційність та відсутність самокритики, хизування євро­пейськими формами при основній малоосвіченості та некультурності, якби Ви знали і відчували це так, як цього вимагає теперішня хвилина, то я не сумніваюся, що в серці кожного з Вас знайшлась би моральна сила, щоб сказати собі і покласти Ганнібалову присягу: віднині докладу всякого зусилля, щоб увільнитися від цих хиб, поводитися краще, працювати пильніше над собою.

…Я бажаю тільки одного – звернути Вашу увагу, молоді приятелі, звернути увагу всієї суспільності на ту велику історичну хвилину, якої наближення відчуваємо всі. Нам доведеться змобілізувати всі свої сили, щоб задовольнити потреби тої хвилини. Та поки ще вона не надійшла, до праці, молоді приятелі, до інтенсивної, невсипущої праці над собою самими. Здобування знання, теоретичне й практичне, гартуйте свою волю, виробляйте себе на серйозних, свідомих і поважних мужів, повних любові до свого народу і здатних виявляти ту любов не потоками галасливих фраз, а невтомною, тихою працею. Таких мужів потребує кожна нація і кожна історична доба, моли всій нашій Україні перший раз у її історичному житті посміхнеться хоч трохи повна громадянська і політична свобода».