Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Східна Європа в середні віки.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
584 Кб
Скачать
☆

18. Роль і місце церкви в об»днавчому процесі. Відносини з Князівською владою.

За понад тисячолітню історію Української держави духовно-релігійна самоідентифікація українців завжди виступала однією із домінуючих ціннісних орієнтацій життєдіяльності народу. Інколи вона була більш визначальною, ніж національна самобутність. Ще з давньоруських часів християнська віра стала могутнім консолідуючим чинником, носієм державницької ідеології, суспільної моралі та культурного прогресу українського народу. Релігійні гасла супроводжували, а подекуди й ініціювали докорінні зрушення у суспільстві, надаючи ідеологічного забарвлення національно-визвольним рухам, народним повстанням, соціальним і політичним змінам.

На сьогодні Україна є багатоконфесійною державою, у якій діють понад 27 тис. релігійних організацій, котрі представляють понад 100 церков, конфесій, напрямів і течій. На теперішньому етапі державотворення релігія як форма суспільної свідомості і церква як інститут громадянського суспільства стали важливими чинниками політичного процесу в Україні. На цьому тлі розвитку релігійної ситуації особливо відчутним є, з одного боку, цілеспрямований вплив закордонної релігійної експансії, а з іншого - активізація діяльності місцевих представників сучасних нетрадиційних культів.

Поширення в Україні окремих релігійних віровчень перестало бути лише проблемою міжконфесійних відносин і дедалі більше впливає на стабільність у державі. З урахуванням складної соціальної, політичної, культурно-релігійної ситуації в нашій країні не можна ігнорувати часті приїзди іноземних релігійних місіонерів, факти їхньої безконтрольної проповідницько-вербувальної діяльності, яка нерідко є протиправною, а подекуди й відверто ворожою щодо нашої країни. Почали з'являтися непоодинокі заяви у засобах масової інформації як окремих політиків, так і вищих органів державної влади деяких країн, у яких робляться спроби переконати громадськість, що релігійна сфера є чимось особливим, де повинні діяти спеціальні, а не загальновизнані правила й закони "захисту релігійної свободи", "побудови європейського дому", "єдиного слов'янського православного простору" тощо.

19. Умови для утворення Московської централізованої держави. Основні етапи процесу централізації Північно-Східної Русі (хіv –хVcт.).

Започаткований першими московськими князями процес збирання земель і зміцнення своєї влади активно продовжувався. І після багаторічної важкої боротьби між князями Москва необоротно перетворюється на політичний центр роздроблених руських земель, до столиці зароджуваного потужної держави, розміри якого вражали уяву сучасників.

Іван III (1440-1505) приєднує Новгород (1478), скасувавши віче і посадив свого намісника. За цим пішли особливо важлива в політичному відношенні Тверська земля і Вятка. Обережний і розважливий політик Іван III зумів завершити вигнання ординців довгим «стоянням» на річці Угрі (притока Оки). І в листопаді 1480 ординське ярмо закінчилося. Проти Івана III стояли завдання обєднання руських земель навколо Москви і централізація великокнязівської влади.

Поряд з розширенням території та боротьбою за незалежність московські князі ставили перед собою завдання зміцнення господарства, створення сильної системи управління та великого війська. У цей період вони розширюють практику пожалування своїм служилим людям помість. На відміну від вотчин ці землі залишалися державною власністю і давалися в тимчасове користування тільки на період служби, особливо військової. При Івана III був прийнятий Судебник (1497), що поклав початок прикріплення селян до землі. Тепер селянин міг перейти від одного поміщика до іншого лише один раз на рік (за тиждень до і тиждень після Юрєва дня - 26 листопада) за умови сплати похилого - землевласникові компенсації за втрату робочих рук.

Починає налагоджуватися система органів центрального управління. Вона включала скарбницю (фінансові, зовнішньополітичні та інші загальнодержавні справи), палаци (управління з центру знову приєднаними землями), намісників (призначаються з центру правителів повітів) та ін Московські князі вживали заходів до зміцнення своєї влади. Всі сторони державного життя підпорядковувалися спеціально розробленим урочистого ритуалу.

Тривалий процес збирання розпорошених руських земель в єдину державу завершувався. Іван III прийняв титул Великого князя Всієї Русі. Він мав друк великого государя, на одній стороні якої був зображений двоголовий орел, на інший вершник, бійці з драконом, і напис навколо: «Іван, Божою милістю господар всієї Русі». Москва стала центром великого російського централізованої держави. Вона оголошується наступницею Візантії і центром православя. Ідея союзу князівської влади з християнським світом втілилася у філософію: «Москва-третій Рим».

Отже, Київська Русь (IX-XII ст.) - Товариство військової демократії, країна торгівлі і міст - найактивнішим чином включалася в європейські справи. Це по суті ранньосередньовічної суспільство, в якому особисто вільні люди були переважаючою соціальної категорією.

Проте з середини XII ст. тут посилилися відцентрові сили, що призвело до феодальної роздробленості Київської Русі: вона розпалася на півтора десятка самостійних князівств. Цей фактор зумовив послаблення оборонної могутності держави, Русь зазнала вторгнення іноземних завойовників (шведів, литовців, німців) і на початку XIII ст. була поневолена Золотою Ордою.

Тривалий монголо-татарське іго відтіснило Русь, затримало її розвиток на два-три сторіччя, можливо, й зумовило євроазіатської россіянство.

У другій половині XIII-XIV ст. московські князі почали процес збирання земель і зміцнення своєї влади, який проходив у важких умовах протистояння золотоординців, а також подолання сепаратизму удільних князів. Він супроводжувався висуненням на історичну арену Русі нового стану - військово-служилого дворянства (поміщиків) в якості соціальної опори великокнязівської влади і затвердженням помісної системи землеволодіння. Цей процес завершився утворенням на рубежі XV-XVI ст. потужної держави, який вимагав жорсткої централізації влади. Прогресивний процес формування єдиної держави супроводжувався поступовимзакріпачення селян у законодавчому порядку.