2. Адміністративні реформи.

У Петра I спочатку була відсутня чітка програма реформ у галузі державного правління. Поява нового державного закладу чи зміна адміністративно-територіального управління країною диктувались веденням війн, що вимагало значних фінансових ресурсів й мобілізації населення. Успадкована Петром I система влади не дозволяла зібрати достатньо коштів на реорганізацію та збільшення армії, побудову флоту, будівництво фортець і Санкт-Петербурга.

З перших років правління Петра прослідковувалась тенденція зниження ролі малоефективної Боярської думи в управлінні державою. У 1699 році при царі було організовано Ближню канцелярія, або Консиліум (Рада) міністрів, що складався з 8 довірених осіб, які управляли окремими наказами. Це був прообраз майбутньогоУрядового Сенату, сформованого 22 лютого 1711 року. У Консилії було встановлено певний режим роботи: кожен міністр мав особливі повноваження, з’являються звітність і протоколи засідань. У 1711 році замість Боярської думи і Консилії було започатковано Сенат. Петро так сформулював основну задачу Сенату: «Дивитись у всій державі витрат, й непотрібні, а особливо марні, відставити. Грошей, якомога, збирати, оскільки гроші суть артерією війни.»

Створений Петром для поточного управління державою на час відсутності царя, Сенат, у складі 9 чоловік, поступово перетворився із тимчасового на постійно діючий вищий урядовий заклад, що було закріплено Указом 1722 року. Він контролював правосуддя, контролював торгівлю, збори й видатки держави, стежив за відбуванням дворянами військової повинності, йому були передані функції Розрядного й Посольського приказів.

Одночасно із Сенатом з’явилась посада фіскалів, до обов’язків яких входив негласний нагляд за діяльністю закладів: виявляли випадки порушення указів та зловживань й доносили Сенату та царю.

Сенат як уряд міг приймати рішення, але для їх виконання потрібен був адміністративний апарат.

У 1717—1721 роках була проведена реформа виконавчих органів управління, в результаті якої паралельно до системи приказів [6] з їхніми розпливчатими функціями були створені за шведським зразком 12 колегій — попередники майбутніх міністерств. На відміну від приказів функції і сфери діяльності кожної колегії були суворо розмежовані, а відносини у самій колегії ґрунтувались на принципі колегіальності рішень.

3. Військові реформи

Реформа армії, зокрема, введення полків нового строю, реформованих за іноземним зразком, - була розпочата задовго до Петра I. Так, у 1663 році війська нового строю налічували вже 77 тис. чоловік, а у 1681 році – 90 тисяч, тобто, близько 50% чисельності всієї армії, стрільців же до того часу лишалось трохи більше 20 тисяч. У другому Кримському поході 1689 року полки нового строю налічували 78 тисяч чоловік, а полки старого строю – 17 тисяч [9].

Введення рекрутської системи було вкрай складним заходом, пов’язаним із двома істотними моментами. Введення рекрутської системи означало зростання кріпацтва й різних форм примусу [10]. По-друге, перехід від напівпрофесійної армії до професійної рекрутської армії був пов’язаний із величезними фінансовими витратами. Тому для здійснення такого переходу й побудови такої армії потрібно було різке збільшення податкового тягарю, що й стало другим неминучим наслідком військової реформи Петра I.

Рядовий армійського піхотного полку у 1720—32 роках. Літографія з книжки XIX століття

В результаті перетворень була створена сильна регулярна армія та потужний військово-морський флот. До завершення царювання Петра чисельність регулярних сухопутних військ сягала 210 тис. й до 110 тис. нерегулярних військ. Флот складався з 48 лінійних кораблів, 787 галер та інших суден; людей на всіх суднах було майже 30 тис.