24. Перша селянська війна в російській історії.

Повстання яїцьких козаків, яке переросло в повномасштабну селянську війну під проводом О. І. Пугачова.

Селянське повстання охопило землі Яїцького війська, Оренбурзький край, Урал, Прикам'я, Башкирію, частину Західного Сибіру, Середнє і Нижнє Поволжжя. В ході повстання до козаків приєдналися башкири, татари, казахи, чуваші, мокшани, ерзяни, уральські заводські робітники і численні кріпосні селяни всіх губерній, де розгорталися воєнні дії. Повстання почалося 17 вересня 1773 року з Бударинського форпосту і тривало аж до середини 1775 року, не зважаючи на військову поразку козацької армії і полон Пугачова у вересні 1774 року.

Повстання Пугачова  Омелян Пугачов, який прийняв ім'я імператора Петра III, оприлюднив 17 вересня 1773 маніфест, в якому закликав козаків до себе на вірність і службу, і яким він полюбляв їх вольностями і привілеями. З цього дня почалося селянське повстання під його проводом.  Справжній Петро III Федорович був чоловіком Катерини II, після перевороту в 1762 році він відрікся від престолу і тоді ж таємниче загинув. Мало хто з козацьких ватажків вірив у воскреслого царя, але людина, яка назвала себе Петром III, Омелян Іванович Пугачов — донський козак, уродженець Зимовейской станиці, учасник Семирічної війни і війни з Туреччиною, зібрав під свої прапори цілу армію, здатну рівнятися з урядовою, і повів велику кількість людей за собою.  Селянське повстання охопило землі Яїцького війська, Оренбурзький край, Урал, Прикам'ї, Башкирію, частина Західного Сибіру, ??Середнє і Нижнє Поволжя. В ході повстання до козаків приєдналися башкири, татари, казахи, уральські заводські робітники і численні кріпосні селяни всіх губерній, де розгорталися воєнні дії.  Пугачовське повстання (Пугачовська бунт) переросло в повномасштабну селянську війну під проводом Омеляна Івановича Пугачова і тривало аж до середини 1775 року, незважаючи на військову поразку козацької армії і полон Пугачова у вересні 1774 року. 

25. Лжедмитро і та народний рух.

Саме в Польщі «об'явився» перший самозванець, видавав себе за царевича Дмитра. За версією, висунутої урядом, ним було дворянин Ю.Б. Отрєп'єв, в чернецтві «інок Григорій», пов'язані з боярами Романовими. Він 1602 року утік у Литву, де має підтримку деяких литовських магнатів, та був і короля Сигізмунда III.

Восени 1604 року самозванець, якого історики називаютьЛжедмитрием I, зі 40-тисячним загоном польсько-литовської шляхти, російськихдворян-еммигрантов, запорізьких і донських козаків несподівано з'явився і в південно-західній околиці Росії, в Сіверської землі. «>Украинние люди» серед яких неможливо було багато швидких селян холопів, натовпами приєднувалися до самозванцю: вбачали в «царевичі Дмитра» свого «покровителя», тим більше самозванець не скупився на обіцянки. Властива середньовічному селянству віра у «хорошого царя» допомоглаЛжедмитрию I збільшити свою військо. Однак у першому ж великому боях із царським військом на чолі з княземФ.И.Мстиславским підДобриничами самозванець з'явився і з деякими які залишилися прибічниками заховався у Путивлі. Більшість польсько-литовських шляхтичів залишило його.

Проте за південній околиці вже розгорталося широке народний рух проти Бориса Годунова. Один одним південні міста переходили набік «царевича Дмитра». З Дону підійшли загони козаків, а дії царського війська були вкрай повільними і нерішучими –бояре-воеводи готували зраду БорисуГодунову, сподівалися використовувати самозванця, щоб звалити «дворянського царя». Усе це дозволилоЛжедмитрию I оговтатися від поразки.

Саме тоді, у квітні 1605 року, цар Бориса Годунова раптово помер. Снували чутки, що він було отруєно. Шістнадцятирічний син Годунова – цар Федір Борисович – недовго протримався на престолі. Він мав ні, ні авторитету. 7 травня набік Лжедмитрія перейшло царський військо.Бояре-заговорщики 1 червня 1605 року організували державний переворот і спровокували у Києві народне обурення. Цар Федір був повалений з престолу і задушено разом з матір'ю. Самозванець без бою ввійшов у Москву й був проголошений царем під назвою Дмитра Івановича.

АлеЛжедмитрий протримався на престолі недовго. А перші його заходи зруйнували сподівання «доброго і справедливого царя». Феодальна аристократія, яка ініціювала поява самозванця, большє нє потребувала ньому. Широкі верстви російських феодалів були незадоволені привілейованим становищем польських і литовських шляхтичів, які оточували трон, отримували величезні нагороди. Православна Церква стурбовано стежила за спробами поширити у Росії католицтво.Лжедмитрий виступити з війною проти татар і турків.Служилие котрі мають несхваленням зустріли що підготовку до війни Туреччиною, що була непотрібна Росії.

Незадоволені були «царем Дмитром» й у Речі Посполитої. Він зважився, як обіцяв раніше, передати Польщі й Литвізападнорусские міста. Наполегливі прохання Сигізмунда III прискорити вступ війну із Туреччиною або не мали результату.

Новому змови передувала весілля Лжедмитрія з МариноюМиншек, дочкою литовського магната.Католичка була увінчана царської короною православного держави. Додатково до цього насильства, й грабежіразгулявшихся шляхтичів, котрі з'їхалися весілля. Москва забурлила. Почалося народне повстання.