3. Фізіологічні основи темпераменту.

Основу для розробки наукової теорії, темпераменту створило вчення І.П.Павлова про властивості нервової системи тварин і людини. Психіка - є властивістю нервової системи, тому й індивідуальні властивості психіки, в тому числі, властивості темпераменту, зумовлені індивідуальними властивостями нервової системи. Основа властивості темпераменту зумовлені властивостями нервової системи.

Про індивідуальні риси нервової системи можемо говорити тільки за індивідуальними властивостями нервової системи. І.Павлов виділив два процеси нервової системи: процес збудження і процес гальмування.

Було виділено три основні властивості нервової системи: сила нервової системи, врівноваженість процесів збудження і гальмування, а також рухливість цих процесів.

За силою нервова система може бути сильною або слабкою; за врівноваженістю - врівноваженою або неврівноваженою, а за рухливістю - рухливою або малорухливою. Перехідні стани між сильним і слабким типом можна визначити як «швидше сильний, ніж слабкий» чи «швидше слабкий, ніж сильний».

Що таке сила нервової системи? Сила нервових процесів виражається в здатності нервових клітин переносити тривале або короткочасне, але дуже концентроване збудження і гальмування. Її треба розуміти насамперед як працездатність нервових клітин, здатність нервової системи витримувати велике навантаження. Наприклад, в умовах лабораторії силу нервової системи визначають за швидкістю вироблення нервових зв’язків при дії дуже сильних подразників, наприклад, нестерпно гучна сирена або звуку гучної тріскачки. Слабкість нервових процесів характеризується нездатністю нервових клітин витримувати тривале і концентроване збудження і гальмування. При дії вельми сильних подразників нервові клітини швидко переходять в стан охоронного гальмування. Таким чином, в слабкій нервовій системі нервові клітини відрізняються низькою працездатністю, їх енергія швидко виснажується. Та зате слабка нервова система володіє великою чутливістю: навіть на слабкі подразники вона дає відповідну реакцію. Нервові процеси збудження і галь­мування можуть бути приблизно однакової сили або якийсь із них переважатиме, домінуватиме.

Важливою властивістю вищої нервової діяльності є врівноваженість нервових процесів, тобто пропорційне співвідношення збудження і гальмування. У деяких людей ці два процеси взаємно врівноважуються, а у інших цієї рівноваги не спостерігається: переважає або процес гальмування або збудження. Врівноваженість нервових процесів залежить від співвідношення сили збудження і сили гальмування, від їх балансу. Якщо переважають гальмівні реакції, то людину можна віднести до гальмівного типу, якщо вони рівні - до врівноваженого, коли переважає збудження до збудливого.

Одна з основних властивостей вищої нервової діяльності - рухливість нервових процесів. Рухливість нервової системи характеризується швидкістю змінюваності процесів збудження і гальмування, швидкістю виникнення і припинення їх (коли цього вимагають умови життя), швидкістю руху нервових процесів (іррадіації і концентрації), швидкістю появи нервового процесу у відповідь на роздратування, швидкістю утворення нових умовних зв’язків, вироблення і зміни динамічного стереотипу. Інертність- протилежність рухливості. Нервова система тим більше інертна, чим більше часу або зусиль потрібно, щоб перейти від одного процесу до іншого.

І. П. Павлов на основі кожного співвідношення основних властивостей виділив типи вищої нервової діяльності. Так було виділено чотири типи її, які лежать в основі типів темпераментів:

1) сильний, рухливий, врівноважений; 2) сильний, малорухливий, врівноважений; 3) сильний, рухливий, не врівноважений; 4) слабкий

Слабкий тип. Представники слабкого типу нервової системи не можуть витримувати сильні, тривалі і концентровані подразники. Слабкими є процеси гальмування і збудження. При дії сильних подразників затримується вироблення умовних рефлексів. Разом з цим наголошується висока чутливість (т.е. низький поріг) на дії подразників.

Сильний врівноважений тип. Відрізняючись сильною нервовою системою, він характеризується неврівноваженістю основних нервових процесів - переважанням процесів збудження над процесами гальмування.

Сильний врівноважений рухомий тип. Процеси гальмування і збудження сильні і врівноважені, але швидкість, рухливість їх, швидка змінюваність нервових процесів ведуть до відносної нестійкості нервових зв’язків.

Сильний врівноважений інертний тип. Сильні І урівноважені нервові процеси відрізняються малою рухливістю. Представники цього типу зовні завжди спокійні, рівні, важко збудливі.

Прояви типів вищої нервової діяльності у поведінці людини І.П.Павлов поставив у прямий зв’язок із античною класифікацією темпераменту. Тому перший тип лежить в основі темпераменту сангвініка. Другий тип /сильний, врівноважений, малорухливий /в основі флегматичного темпераменту. Сильний, рухливий, неврівноважений в основі холеричного, а слабкий - в основі меланхолійного.

У людей може бути різним співвідношення між першою і другою (словесною) сигнальними системами. Переважання тої чи іншої системи утворює «спеціальний людський» (І. П. Павлов) тип вищої нервової діяльності. У зв’язку з цим вчений, зокрема виділив три типи людей:

Художній тип. У людей цього типу переважає перша сигнальна система (система чутливостей). Для них характерним є практичність у конкретних справах, яскравість сприймання, образність уявлень і мислення. Вони люблять у всьому наочність, образність, конкретність.

Мислительний тип. У представників цього типу переважає друга сигнальна система. Для них характерні ретельність осмислення своїх дій, схильність до сумнівів, до аналізу, до розміркування. Вони схильні до абстрактних наук, краще запам’ятовують сутність подій, ніж конкретні факти, вони самокритичні. Як правило, люди з таким типом швидше «радіослухачі», ніж «телеглядачі».

Середній тип. Сюди відносяться люди, які поєднують в собі особливості і «худож­ників», і «мислителів».

Дослідження В.М.Теплова і В.Д.Небиліцина показали, що існує ще цілий ряд властивостей нервової системи; наприклад: лабільність, що характеризує легкість виникнення збуджень і гальмування під час вироблення умовних рефлексів. Крім того, було встановлено, що структура основних властивостей нервової системи набагато складніша, а число комбінацій набагато більше, ніж передбачалося І. Павловим. Крім того, було виявлено часткові парціальні властивості нервової системи, що стосується діяльності окремих аналізаторів.

На сучасному етапі розвитку науки зробити наукові висновки стосовно числа основних типів нервової системи, так як і числа типових темпераментів, ще неможливо. Є передбачення, що існує 64 типи темпераментів.

Але для практичної діяльності вчителя та з метою психологічно-педагогічного вивчення особистості виділення чотирьох основних типів темпераменту може слугувати основою для здійснення індивідуального підходу до учня. Крім того вчитель повинен орієнтуватися у властивостях нервової системи.

Отже, ми виділили таку ланку наукових понять, з допомогою яких можна описати темперамент та його фізіологічні основи:

1) властивість нервової системи;

2) тип нервової системи як співвідношення характерних для даної нервової системи особливостей сили, врівноваженості та рухливості процесів збудження і гальмування;

3. темперамент як прояв у поведінці та діяльності типу його нервової системи;

3. особливості поведінки, які, крім темпераменту, зумовлені природними та со­ціальними умовами.

Тип нервової системи не тотожний типу темпераменту, а складає лише деяку природну основу, на якій він розвивається. Сам темперамент не характеризує поведін­ку загалом, оскільки він характеризує лише динамічний, а не змістовний бік психіки, навіть і не у всіх її проявах. Динаміка поведінки та діяльності зумовлена також внутрішніми спонуками, здібностями, підготовленістю та конкретними умовами та станами людини. Тому лише окремі властивості нервової системи можна зіставляти з певними особливостями поведінки та діяльності людини.

Варто зауважити, що основним загальним типом нервової системи зумовлені не тільки риси темпераменту, але й інші індивідуально-психологічні особливості, наприклад, пороги відчуттів, формальні особливості мотивацій, риси характеру, тощо.

Отже, ознаки темпераменту повинні бути не лише психофізіологічні, але й психо­логічні та поведінкові. При цьому ці ознаки повинні бути функціональними. Риси темпераменту виконують таку функцію в психологічній діяльності, яку виконують риси загального типу нервової системи у фізіологічній діяльності мозку. Загальний тип нервової системи виконує регулятивну роль ВНД. Від нього залежить динаміка умовнорефлекторних процесів. Темперамент реалізує регулятивну роль у психічній діяльності, цілеспрямованій поведінці та практичній діяльності, спілкуванні.

Тип вищої нервової діяльності відноситься до природних вищих даних, це природжена властивість нервової системи. На даній фізіологічній основі можуть утворитися різні системи умовних зв’язків, тобто в процесі життя ці умовні зв’язки будуть по різному формуватися у різних людей: у цьому і виявлятиметься тип вищої нервової діяльності. Темперамент і є прояв типу вищої нервової діяльності в діяльності, поведінці людини.

Особливості психічної діяльності людини, визначальні його вчинки, поведінка, звички, інтереси, знання, формуються в процесі індивідуального життя людини, в процесі виховання. Тип вищої нервової діяльності додає своєрідність поведінці людини, накладає характерний відбиток на всю зовнішність людини - визначає рухливість його психічних процесів, їх стійкість, але не визначає ні поведінки, ні вчинків людини, ні його переконань, ні моральних засад.