6. Вплив темпераменту на діяльність людини.

Тепер розглянемо питання, як проявляється темперамент у діяльності. Регулятивна функція темпераменту у діяльності проявляється по-різному. Є три основних типи співвідношень між темпераментом та діяльністю:

1. Компенсаторні - людина так організовує свою діяльність, щоб компенсувати негативні властивості темпераменту, наприклад, великий підготовчий етап до роботи у холерика компенсує його гарячковість.

2. Синергетичні, коли людина вибирає таку діяльність, яка сприяє, посилює ті чи інші якості темпераменту, наприклад, організаторська діяльність, наприклад, є стихією для сангвініка.

3. Взаємного врівноваження між діяльністю та темпераментом.

Оскільки зв’язок між темпераментом і діяльністю може бути різним, то різні люди одну і ту ж діяльність виконують по-різному, тобто існує індивідуальний стиль діяльності.

Індивідуальний стиль - це стійка індивідуально-специфічна система психологічних засобів, прийомів, навичок, методів, способів виконання тої чи іншої діяльності. Але індивідуальна специфіка діяльності визначаються не тільки властивостями нервової системи, темпераментом, але і здібностями, знаннями, характером. Різні люди з різними можливостями досягають одного рівня ефективності при виконанні однієї і тієї діяльності різними способами, компенсуючи при цьому індивідуальні особливості, які є на перешкоді досягнення успіху.

Темперамент проявляється не тільки у предметній діяльності, але й у пізнавальній діяльності та спілкуванні. Так, наприклад, у екстравертів швидше розвивається стан мототомії, їх стимулює функціональна музика. Сангвінік і холерик більше схильні, ніж флегматик і меланхолік до прийому й обробки ймовірності інформації.

Темперамент впливає на перебіг педагогічної діяльності. Якщо умови роботи сприятливі, то педагог будь-якого темпераменту профпридатний. У несприятливих умовах негативні якості загострюються, наприклад агресивний стає більш агресивним, за стресових умов меланхолік втрачає здатність до ефективної роботи.

Тип темпераменту, як і тип нервової системи деякою мірою змінюється залежно від умов життя і виховання. Найбільш досторівні факти показують, що зміни температуру в ранньому віці можливі у зв’язку з перенесеними хворобами, особливос­тями харчування, гігієнічними і загальними умовами життя.

Окремі особливості темпераменту змінюються за якістю та ступенем вираження протягом всього процесу розвитку дитини. Особливо важливі при цьому умови виховання. Наприклад, у сангвініка за несприятливих умов і негативних виховних впливів рухливість негативно впливає на здатність до зосередженння, може призвести до невиправданої поспішності вчинків. Холерик за відсутності позитивного виховання, з його недостатньою емоційною врівноваженістю, стає не здатним контролювати свої вчинки, емоції. їх треба стримувати від бурхливих реакцій, привчати до стриманості, самовладання, виховувати у них звичку до спокійності та рівномірної роботи.

Предметом особливої турботи повинні бути з підвищеною чутливістю і слабістю нервової системи меланхоліки. У них треба розвивати впевненість у своїх силах, заохочувати їх активність. Діти із слабкою нервовою системою вимагають чіткого режиму дня і відповідного ритму в роботі.

У виховній роботі необхідно враховувати маскування темпераментів - це явище зміни індивідуальних особливостей динаміки мотивами, рисами характеру, звичками і навиками поведінки. Так, наприклад, усвідомлюючи відповідальність, холерик замість характерної для нього гарячковості може проявити стриманість і самоволодіння, флег­матик - рухливість, сангвінік - посидючість, меланхолік - здатність до спілкування.

Залежно від умов розвитку дитини її темперамент характеризується комплексом як позитивних, так і негативних рис. Тільки позитивних або тільки негативних темпераментів не буває. Завдання вихователя полягає не в тому, щоб у процесі індивідуальної роботи з дитиною затрачати зусилля на зміну типу темпераменту на другий, а в тому, щоб планомірно досягати, з одного боку, розвитку позитивних якостей, що належать кожному типу темпераменту, а з другого боку - компенсації або ослаблення впливу негативних, які проявляються у поведінці дитини.

Не можна списувати недоліки у поведінці за рахунок темпераменту те, бо вони є результатом невихованості (мінливості інтересів, підвищеної емоційної вразливості, замкненості, відчуженості тощо). Інтереси дитини та дорослого є не тільки проявом темпераменту, а результатом виховання.

Як відбувається розвиток темпераменту? Ще Гіпократ, Арістотель, Гален Абу Алі Ібн Сіна, О.Галич, Лесгафт та інші вчені важали, що кожному віку відповідає свій тип темпераменту:

а) діти молодшого віку - переважно сангвініки; б) підлітки і дорослі - холерики; в)похилий вік - меланхоліки; г) старечий вік - флегматики.

За сучасними даними, з віком розвивається структура властивостей темпераменту: уточнюються лінійні залежності, виникають інтегральні взаємозалежності. Прояви темпераменту одного і того ж типу з віком змінюються, але в межах однієї вікової групи залишається розподіл осіб за темпераментом, який був у дитинстві.

Реалізуючи індивідуальний підхід, учитель повинен особливу увагу приділити учням із слабкою та інертною нервовою системою. Ось, приклади навчальних ситуацій, що сприятливі для учнів із слабкою нервовою системою.

1. Ситуації, які вимагають монотонної, але легкої роботи, наприклад, коли вима­гається розв’язати велику кількість задач одного типу, чи виконати кілька подібних вправ з мови.

2. Такі учні легше діють за шаблоном, схемою.

3. Ситуації, які вимагають послідовної та планомірної роботи.

4. Виконання учнем роботи, яка вимагає попередньої підготовки, наприклад попереднього складання плану.

5. Ситуації, де необхідне розуміння та знання предмета поза шкільною програмою. «Слабкі» схильні самостійно проникати у більш глибші зв’язки та відношення всередині навчального матеріалу. Вони також схильні до систематизації знань.

6. У ситуаціях, коли вчитель вимагає виконання наочного зображення. Тоді вони проявляють свою перевагу над сильними. Різноманітні види наочного зображення - графіки, схеми, малюнки, діаграми, таблиці - полегшують їх навчальну діяльність.

7. «Слабкі» схильні ретельно контролювати виконання навчального завдання та перевіряти одержані результати.

Одночасно у навчанні зустрічаються ситуації, в яких виникають труднощі для учнів із слабкою нервовою системою.

1. Довга напружена праця (як домашня, так і на уроці). «Слабкий» швидко втом­люється, втрачає працездатність, починає помилятися, повільно засвоює матеріал.

2. Відповідальна самостійна, контрольна чи екзаменаційна робота, яка вимагає емоційного, нервово-психічного напруження, особливо тоді, коли її виконання обмежено часом.

3. Ситуація, коли вчитель у швидкому темпі задає запитання і вимагає негайної відповіді.

4. Вчитель ставить несподіване запитання і вимагає усної відповіді. Відтак, для «слабкого» сприятливіша ситуація письмової відповіді, а не усної.

5. Робота після невдалої відповіді, яку оцінили негативно.

6. Ситуації, коли є різноманітні відволікання, наприклад: репліки, фрази вчителя, відповіді іншого учня тощо.

7. Робота в ситуації, яка вимагає розподілу уваги або її переключення з одного виду діяльності на інший, наприклад, під час пояснення вчитель одночасно опитує учнів пройдений матеріал, використовує різноманітний дидактичний матеріал ( карти, слайди, підручник ), змушує робити записи в зошиті, слідкувати за підручником, знаходити по карті тощо.

8. Гамір, неспокійна обстановка в класі.

9. Робота після нетактовного зауваження вчителя чи суперечки з однокласником тощо.

10. Робота на уроці у запального, нестримного педагога.

11. Ситуація, коли на уроці треба засвоїти багато різноманітного за змістом матеріалу.

Особливої уваги потребують учні з інертною нервовою системою. Позитивні особливості діяльності учнів з інертною нервовою системою є наступні.

1. Вони можуть довго працювати, не відволікаючись на репліки вчителя, на роботу учня, який виконує завдання біля дошки.

2. Відзначаються високим рівнем самостійності при виконанні завдань.

3. Хоч вони є повільні, але довго зберігається активність.

4. Вони схильні до одноманітної роботи, успішно виконують роботу протягом тривалого часу.

5. Інертні учні вміють до кінця вислухати пояснення вчителя, а потім почати виконувати завдання.

6. У вправах на кмітливість беруть участь лише в тому випадку, коли мають достатньо часу для роздумів.

7. Вони активні в роботі над вивченням матеріалу.

8. У них краще розвинута довготривала пам’ять, ніж короткочасна чи оперативна.

9. Такі школярі швидко виконують завдання, якщо мають можливість довільно організувати свою діяльність. Вони досягають швидкості за рахунок спеціальної організації діяльності, наприклад, коли не треба відволікатися на спілкування з учителем, сусідом по парті тощо.

10. Для них самостійна робота легша за фронтальне опитування.

Приклади навчальних ситуацій, в яких виникають труднощі в учнів з інертною нервовою системою.

1. Коли вчитель пропонує класу завдання, що різні за змістом та способами розв’язування.

2. Вчитель пояснює матеріал у досить швидкому темпі і їм незрозуміла послідовність запитань.

3. Час роботи обмежений, а невчасне виконання її загрожує негативною оцінкою.

4. Коли потрібно часто відволікатися на репліки вчителя, контролювати відповідь на запитання іншого учня та одночасно виконувати інше завдання.

5. Вчитель ставить не послідовно запитання і вимагає швидкої відповіді.

6. Необхідно швидко переключати увагу з одного виду діяльності на інший.

7. Оцінюється якість засвоєння матеріалу відразу, на перших порах його заучування.

Психологи пропонують учням застосовувати компенсаційні прийоми учнів, що дозволяють долати труднощі навчання

Для учнів із слабкою нервовою системою:

1.Швидку втомлюваність компенсують частими перервами для відпочинку, оптимальною організацією діяльності, режимом дня.

2. Недостатню зібраність і схильність до відволікання уваги - посиленим контролем і перевіркою роботи після виконання.

3. Повільний темп розумової роботи компенсують ретельно проведеною попередньою підготовкою до роботи, що дає можливість слабким на перших порах випереджати сильних.

4. Попередня підготовка, глибокий всесторонній аналіз і обдумування інформації, яка засвоюється, її систематизація, складання плану відповіді дозволяє слабким дещо зменшити нервово-психічне напруження, яке виникає в них у відповідальні моменти їх навчальної діяльності (контрольна робота, іспит).

Для учнів з інертною нервовою системою можна рекомендувати такі прийоми:

1. Спочатку давати неповну відповідь із доповненням після невеликої паузи. Така тактика дозволяє виділити деякий час для обдумування, коли вчитель швидко задає питання і вимагає негайної відповіді.

2. Давати випереджуючі відповіді, коли вчитель у швидкому темпі дає завдання, послідовність яких зрозуміла, наприклад, питання, записані на дошці, можуть збільшити швидкість роботи за рахунок виконання наступного завдання, пропускаючи попереднє.

Випереджуючі відповіді - це спеціальна організація діяльності, яка властива лише інертним, оскільки актуальна діяльність (розв’язання тільки тих завдань, які пропонують в даний момент), найчастіше виявляється для них безрезультатно.

3. Виконують превентивні дії у підготовці відповідей - перш, ніж відповісти на задане запитання, інертний попередньо підготується і відповідає тільки після того, як форма відповіді вже готова, бо підготовка відповіді під час виступу пов’язана для них з великими труднощами.

Таким чином, темперамент треба розглядати як сукупність психічних рис, ознак людини, що відносяться до динамічних характеристик і виступають як прояв психічної діяльності під впливом стійких індивідуальних детермінант. Темперамент поєднує ряд проявів (активність, емоційність та ін.).

Темперамент, як одна із найважливіших формально-динамічних рис, займає особливе місце у формуванні характеру. Хоч темперамент і характер не співпадають за змістом, так як останній складає, перш за все, сукупність усіх форм соціальних зв’язків і стосунків людини, а перший стосується динаміки психіки та поведінки.

Темперамент як індивідуально-психологічна риса виконує регулятивну функцію в поведінці, зумовлює використання людиною своїх енергодинамічних можливостей, їх адаптацію до умов. Властивості темпераменту не визначають діяльність, а лише задають обмеження, оберігають організм від великого чи, навпаки, малого використання енергії.

Темперамент треба строго відрізняти від характеру. Темперамент ні в якій мірі не характеризує змістовну сторону особистості (світогляд, погляди, переконання інтереси і т.п.), не визначає цінність особистості або межа можливих для даної людини досягнень. Він має лише відношення до динамічної сторони діяльності.

Хоча темперамент, не може визначати відносин особистості, її прагнень, і інтересів, її ідеалів, тобто всього багатства змісту внутрішнього життя людини, однак характеристика динамічної сторони має істотне значення для розуміння складного образу поведінки людини, характеру людини. Те, наскільки людина виявляє врівноваженість у поведінці, гнучкість, динамічність і експансивність у реакціях, говорить про якісні особливості особистості і її можливостей. Таким чином, темперамент не є чимось зовнішнім у характері людини, а органічно входить у його структуру. Життєві враження, виховання і навчання на природній основній тканині темпераменту - типі вищої нервової діяльності- поступово тчуть візерунки.

Відношення особистості, її переконання, прагнення, свідомість необхідності і боргу дозволяють переборювати одні імпульси, тренувати інші, щоб організувати своє поводження відповідно до суспільних норм.

Темперамент не визначає шлях розвитку специфічних особливостей характеру, темперамент сам перетвориться під впливом якостей характеру. Розвиток характеру і темпераменту в цьому змісті є взаємообумовленим процесом.