3. Запам’ятовування, його особливості

Запам'ятовування — це процес пам'яті, завдяки яком-відбувається закріплення нового через поєднання його з набутим раніше.

Запам'ятовування завжди вибіркове. У пам'яті зберігається далеко не все, що діє на наші органи чуттів. Вибірковість пам'яті за лежить від мотиву, мети, установки, діяльності особистості.

Для запам'ятовування важливим є перше враження, його якість і глибина. Воно посилюється комплексним сприйманням об'єкта різними органами чуття. Вся інформація має сприйматись як щось змістово ціле й значуще, логічно пов'язане. Краще, якщо вона є предметом активної діяльності, зацікавлених роздумів, розумової переробки: виділення головного, істотних зв'язків, структурування, аргументації тощо. Легко й надійно запам'ятовується новий матеріал, пов'язаний з попереднім досвідом, коли він його чимось доповнює і збагачує, розширює можливості діяльності особи. Ефект запам'ятовування значно посилюється, якщо інформація є для суб'єкта необхідною, пов'язана з метою його діяльності, становить певний інтерес. Наприклад, готуючись до польоту і вивчаючи заданий маршрут, штурман не тільки визначає й обчислює основні етапи і контрольні пункти шляху, а й без спеціальних зусиль добре запам'ятовує найважливіші орієнтири, супровідні ознаки, які допоможуть надійно ідентифікувати його з місцевістю, показниками приладів тощо. Така мобілізація пам'яті пояснюється тим, що в польоті всі дані можуть виявитися дуже потрібними й важливими і без них не можна якісно виконати завдання. Незнання цих даних може призвести навіть до аварії[1, c. 352-354].

4. Відтворення і впізнання

Відтворення — це процес пам'яті, в результаті якого відбувається актуалізація закріпленого раніше змісту психіки через вилучення його з довгострокової пам'яті й переведення в оперативну. Відновлюючи в процесі відтворення різні етапи, можні розташувати їх у такому порядку: впізнавання, власне відтворення і пригадування. Особливе місце посідають спогади — історична пам'ять особистості.

Упізнавання — це відтворення якогось об'єкта в умовах повторного сприйняття.

Спогадання — відтворення образів нашого минулого, локалізованого в часі та просторі[6, c. 91].

5. Забування, його особливості

Забування — процес, протилежний запам'ятовуванню.

Усе, що людина запам’ятовує, з часом поступово забувається. Забування виявляється в тому, що втрачається чіткість запам’ятованого, зменшується його обсяг, виникають помилки у відтворенні, стає неможливим відтворення і, нарешті, унеможливлюється впізнання.

Забування — функція часу. Засадовим стосовно забування є згасання тимчасових нервових зв’язків, що тривалий час не підкріплювалися. Якщо здобуті знання тривалий час не використовуються і не повторюються, то вони поступово забуваються. Причиною забування є також недостатня міцність запам’ятовування. Щоб запобігти забуванню, потрібно добре заучувати матеріал.

Забування залежить також від змісту діяльності, її організації та умов, за яких вона відбувається. Причиною, що погіршує запам’ятовування, може бути негативна індукція, зумовлена змістом матеріалу.

Схожий, складний матеріал попереднього заняття ускладнює утворення нових тимчасових нервових зв’язків, знижує ефективність запам’ятовування.

Негативний вплив раніше запам’ятованого матеріалу на оволодіння новим характеризується як проактивне (таке, що діє наперед) гальмування. З погляду психології недоцільно після математики вивчати фізику чи хімію. Негативний вплив наступної діяльності на зв’язки, вироблені в попередній діяльності, називається ретроактивним (таким, що діє зворотно) гальмуванням.

Забування часом допомагає «розвантажувати» пам'ять від багатьох зайвих деталей і узагальнювати те, що запам'яталось сприяючи його збереженню[3, c. 131-132].

Забування може бути пов'язане з такими чинниками:

• дією негативної індукції, тобто сильні подразники під час запам'ятовування заважають утворенню нових зв'язків;

• впливом до- чи післядіяльності, тобто відбувається витіснення менш актуальної інформації більш актуальною (проактивне і ретроактивне гальмування);

• впливом позамежового гальмування від перенапруження відповідних клітин кори мозку.

Ремінісценція — відстрочене відтворення тимчасово забутого матеріалу. Воно може бути повнішим, ніж відразу. Спостерігається частіше у дітей, ніж у дорослих.

Збереження інформації. Чимало з того, що має для людини особливо важливе життєве значення, взагалі не забувається. Збереження завченого матеріалу після певного відтинку часу перебуває обернено пропорційному відношенні до обсягу цього матеріалу.

Обсяг пам'яті для цілком нового матеріалу і матеріалу, що к має сенсу (склади, числа, слова іншомовного походження, терміни), дорівнює магічному числу Міллера (7 ± 2). Воно вказує на кількість одиниць інформації, яку люди зазвичай утримують у пам'яті. Епітет «магічне» воно отримало завдяки тому, що характеристики обсягу уваги і сприйняття виявились у цих межах[2, c. 164-165].