Тема 8. Пам’ять та психологічні засади її розвитку. Мислення і мова. Уява.

1. Фізіологічні основи пам’яті.

2. Види пам’яті.

3. Запам’ятовування, його особливості.

4. Відтворення і впізнання.

5. Забування, його особливості.

6. Індивідуальні особливості пам’яті.

Пам’ять – це надзвичайно важливий пізнавальна функція. Враження, які отримує людина від оточуючого світу зберігаються, закріплюються і при потребі і можливості відтворюються. Пам’ять пов’язує минуле суб’єкта з його теперішнім і майбутнім та відіграє особливу роль в розвитку, навчанні, вихованні, спілкуванні особистості. Вона сприяє збереженню генетичної інформації та знання людиною самої себе.

Пам'яттю називається запам'ятовування, збереження та наступне відтворення індивідом його досвіду.

Пам’ять є у всіх живих істот, але найбільш високого рівня свого розвитку вона досягла у людини. У долюдських організмах є лише два види пам’яті: генетична і механічна. Генетична – це передача із покоління в покоління життєво необхідних біологічних, психологічних і поведінкових властивостей. Механічна – це здатність до научіння, до набуття життєвого досвіду. Можливості для запам’ятовування у тварин обмежені їх органічною будовою.

Запам’ятовування – це закріплення образів сприймання, уявлення, думок, дій, переживань і зв’язків між ними через контакти нових даних з набутим раніше досвідом. Процес запам’ятовування відбувається у трьох формах: відбиття, мимовільного й довільного запам’ятовування .

Будучи однією з найважливіших характеристик усіх психічних процесів, пам'ять забезпечує єдність і цілісність людської особистості.

У науці поки що немає єдиної та завершеної теорії пам'яті.

Перша група теорій: асоціативний напрям (від лат. associatio — сполучення, зв'язок). Тимчасові нервові зв'язки є фізіологічним механізмом утво­рення асоціацій. Асоціація — це зв'язок між окремими подіями, фактами, або явищами, відображеними в нашій свідомості й за­кріпленими в нашій пам'яті. Без цих зв'язків, або асоціацій, не­можлива нормальна психічна діяльність людини, в тому числі діяльність пам'яті. Запам'ятовування будь-якого предмета зав­жди відбувається в зв'язку з іншими предметами.

Асоціативні процеси в корі головного мозку забезпечують за­пам'ятовування і відтворення різних явищ дійсності в певному зв'язку й послідовності. «Тимчасовий нервовий зв'язок,— писав І. П. Павлов, — є найуніверсальнішим фізіологічним явищем у тваринному світі і в нас самих. А разом з тим воно ж і психіч­не — те, що психологи називають асоціацією, чи буде це утворен­ня поєднань з усіляких подій, вражень або з літер, слів і ду­мок»[1].

Асоціації бувають кількох видів. Звичайно розрізняють асо­ціації за схожістю і асоціації за контрастом.

В основі асоціацій за суміжністю лежать просторові й часові відношення між предметами та явищами. Коли якісь предмети людина сприймала як розміщені близько один до одного в про­сторі, то між ними виникає асоціація. Наприклад, сприймаючи одночасно в просторі такі предмети, як стіл, лампа, книжкова полиця, пачка зошитів, підручники, ми закріплюємо ці просторо­ві відношення в своїй свідомості. Коли ж згодом ми зустрічає­мось з одним з цих предметів або згадуємо про нього, то в нашій свідомості виникає образ суміжного з ним предмета.

Асоціації за схожістю виникають у тих випадках, коли який-небудь новий предмет схожий на раніше відомий предмет. На­приклад, учень, дивлячись на картину, де зображений пейзаж, пригадує, що він схожий з пейзажем, який він бачив колись раніше в натурі.

За контрастом асоціюються різко відмінні, суперечливі факти та явища. Наприклад, дощовий осінній день за асоціацією може викликати уявлення яскравого сонячного літнього дня. Дістав­ши погану оцінку, учень згадує, як він раніше одержував з цьо­го предмета добрі оцінки.

Принцип асоціативного зв'язку зводиться ось до чого: якщо певні психічні утворення виникли в свідомості одночасно або безпосередньо один за одним, то між ними утворюється асоціативний зв'язок, і повторна поява якогось із елементів цього зв'язку обов'язково викликає в свідомості появу всіх його елементів.

Як ми згадуємо щось, використовуючи, наприклад, «вузлик на пам'ять»! Ми наштовхуємося на вузлик; вузлик відсилає нас до тієї ситуації, в якій він був зав'язаний; ситуація нагадує про співрозмовника; від слів співрозмовника ми йдемо до теми розмови і, нарешті, приходимо до шуканого предмета.

Гештальтизм (від нім. Gestalt — образ) — друга група теорій пам'яті. Гештальт (образ) означає цілісну організацію, структуру, яка не зводиться до суми її складових.Згідно з цим основою утворення зв'язків тут визнається організація матеріалу, яка визначає і аналогічну структуру слідів у мозку за принципом ізоморфізму, тобто подібності за формою. Наприклад, портрет за штрихами.

Теорія діяльності — третій напрям. Експериментально встановлено і доведено, що найпродуктивніше зв'язки утворюються і актуалізуються тоді, коли відповідний матеріал виступає як мета дії. Характеристики цих зв'язків — тривалість і лабільність (рухомість) визначаються значимістю цих зв'язків у діяльності суб'єктів для досягнення цілей. Принцип цієї концепції: утворення зв'язків між різними уявленнями визначається не тим, яким є сам по собі запам'ятовували матеріал, а, скоріше, тим, що з ним робить суб'єкт.