3.3. Активне соціально-психологічне навчання та його теоретико-методологічне підґрунтя

Усі психологічні теорії виникли з живої, безпосередньої практики (переважно групового її варіанта). Тому за всього розмаїття теоретичних моделей психологові-практику не варто дотримуватись якоїсь однієї з них, відмежовуючись від усіх інших. Людина цілісна в усій різноманітності своїх психічних утворень. її внутрішній світ неповторний, психічна реальність (як феномен кожної особистості) заслуговує на рівноправність у її сприйманні й вивченні поряд з об'єктивною реальністю. Тому в груповій практиці з теорії К. Роджерса використовують чинник взаємної емпатії, прийняття; А. Маслоу — орієнтацію на життєствердне, оптимістичне розуміння сенсу життя та його індивідуальної неповторності (екзистенційний підхід); гештальтистів — цілісність і орієнтацію на оживлення «травм минулого» через актуалізацію їх у поведінці, пізнання їх першопричин і здобуття внутрішньої тотожності із суб'єктом; 3. Фрейда — цілісність аналізу вербального і невербального групового матеріалу й індивідуальної поведінки з метою проникнення в логіку несвідомого та виокремлення внутрішньої стабілізованої суперечності «Я» тощо.

Зупинімося на деяких із цих теорій докладніше у контексті методу активного соціально-психологічного навчання.

3.3.1. Онтопсихологія

Основоположник онтопсихології А. Менегетті поглибив розуміння труднощів у взаєминах свідомого і несвідомого в психіці людини — роз'яснив деструктивний вплив процесу соціалізації, що виявляється у виникненні «монітора відхилення», який викривлює свідомість суб'єкта, його розум, породжує запрограмованість поведінки [6, 14].

У своїх дослідженнях ми також зіткнулися з певною прихованою від свідомості запрограмованістю психіки людини. В теорії А. Менегетті важко знайти обґрунтування і пояснення визначення «монітора відхилення». Важко погодитися і з тлумаченням самого поняття «монітор» — «той, що застерігає». Онтопсихологи стверджують, що викривлення свідомості зумовлене системою психічних захистів, і за змістом воно в кожного індивідуальне. Якщо не брати до уваги цей важливий момент, то є небезпека редукції теоретичної орієнтації практичної психології та невиправдане приписування психічних захворювань усім людям. Саме це властиво А. Менегетті, який вважав усіх людей шизофреніками через наявність у них внутрішнього розщеплення (стабілізованої суперечності). Шизофренія, на його думку, означає «розділений розум» [6, 13].

З огляду на те, що логіка несвідомого в кожного суб'єкта неповторна, психолог-практик має не вдаватись до загальних інтерпретацій поточного матеріалу, а шукати логіку несвідомого, що фактично стоїть поза досвідом суб'єкта. Це може бути підставою для визначення професіоналізму психолога-практика зважаючи на його інструментальні можливості об'єктивувати внутрішні суперечливі причини неповторних викривлень логіки свідомості. Крім того, логіку несвідомого, яка спричинює деформацію розуму, свідомості, ми не схильні розглядати лише в площині (як «ґратку»), оскільки вона функціонує і «по горизонталі» (як «монітор відхилення»), й «по вертикалі» (з усіма філо-та онтопередумовами). Тобто для нас важливі взаємозв'язки несвідомого зі свідомістю. Саме в цьому криється секрет її об'єктивування та успішності психокорекційної роботи практичного психолога.

У своїй практиці ми (як і А. Менегетті) також приділяємо значну увагу образам як у їх вербальному описанні, так і в художньому зображенні в психомалюнках, проте вважаємо за недоцільне наповнювати ці образи у процесі інтерпретації певним стандартизованим змістом, який стоїть поза досвідом їх автора, навіть якщо це є результатом тривалого дослідницького шляху вченого, зафіксованого в словнику цих образів. Надзвичайно високо ми цінуємо діагностичну взаємодію з автором малюнків, яка наповнює образи неповторною семантикою. Лише за таких умов можна сподіватися на пізнання індивідуальної неповторності логіки несвідомого, лише тоді вона набуває сили променя лазера в здійсненні «операції», спрямованої на розв'язання внутрішніх суперечностей.

Оскільки у практичній роботі увага зосереджується на встановленні контакту між свідомими і несвідомими аспектами психіки, то психодіагностично-корекційна робота будується на матеріалі, отриманому завдяки свідомій активності суб'єкта в групі. Тому, якщо для А. Менегетті сни є центральним об'єктом, на якому будується психотерапія, то для нас вони допоміжні. В центрі уваги — спонтанна, невимушена дискусія в групі, рольова гра, психодрама і малюнок. Для нас важливо прокласти «місток» між свідомим і несвідомим, збільшити силу свідомості людини через пізнання нею власних неусвідомлених аспектів психіки, її логіки, що зумовлює особистісні проблеми. Завдяки такому поглибленому усвідомленню розширюються можливості суб'єкта у попередженні викривлень розуму, переорієнтації енергії, використовуваної на витіснення та опори, на конструктивні життєствердні справи. А. Менегетті, наголошуючи на важливості для людини такого утворення в її психічно-структурній організації, як «ін-се», вказує на його неусвідомлюваність: «ін-се» не усвідомлюється людським «Я» [6, 17]. Головною метою психотерапії є відновлення контакту людини з «ін-се», який вона втрачає внаслідок дії «монітора відхилення». Оскільки «ін-се» вказує шлях до метафізичного виміру, можна твердити, що це шлях до предметів, недоступних чуттєвому досвіду, зокрема до Бога. Отже, «ін-се», хоча й «утілюється в повсякденному житті», залишається трансцендентним [6, 13].

Психокорекційна робота в групі АСПН передбачає розширення свідомості, що означає рух угору, а не вниз. Тому на противагу метафізичним цілям онтопсихології ми засобами психокорекції прокладаємо стежку для розвитку діалектичних можливостей суб'єкта, які реалізуються за допомогою чіткішого, адекватнішого відображення реальності власного буття, а не відступу від нього.

Невербальна взаємодія, психомалюнок та інші прийоми, застосовувані під час занять, залежно від психодіагностичних потреб ситуації «тут і тепер» сприяють «матеріалізації» та вивченню психічної реальності. За такого підходу психокорекційний процес не лише набуває індивідуальної неповторності для кожного, а й змінює песимістичне ставлення до можливостей конструктивних змін особистості.

Наші погляди відрізняються самою сутністю розуміння «монітора відхилення». Отриманий нами емпіричний матеріал переконливо доводить, що логіка несвідомого — не що інше, як трансфер усієї історії життя. Розкриваючи генезис логіки несвідомого, яка зумовлює «викривлення розуму», саме в цих каузальних моментах вбачаємо витоки психокорекційного ефекту, який виявляється в розширенні сфери свідомого.

А. Менегетті ідеалізує «ін-се», вважаючи повернення до нього, налагодження контакту з ним метою терапевтичної роботи. Викривлення свідомості (розуму), зумовлені «монітором відхилень», він не аналізує в аспекті їх генезису. Його позиція така: «В цей конкретний момент для нас байдуже, чи був цей механізм закладений у людину у віддаленому минулому, чи він використовується й приводиться в дію сучасною з нами позаземною цивілізацією, яка, очевидно, співіснує з нашою планетою» [6, 14]. А. Менегетті схильний визнати, що механізм відхилень свідомості людини має космічне походження.

За всіх зазначених розбіжностей нашого психодинамічного підходу з онтопсихологічним можна виокремити й дещо спільне щодо цілісного розуміння людини з її свідомою й несвідомою сферами, запрограмованості ЇЇ поведінки, яка не дає їй змоги прожити власне життя й сповна реалізувати свій потенціал. Це інстанція психіки, яка зумовлює викривлення свідомості й дезадаптацію суб'єкта (у нас це — «інша логіка», або логіка несвідомого; у Менегетті — «ґратка», чи «монітор відхилення» (мал. 27).

Значущість збігу наших висновків посилюється ще й тим, що ми їх отримали, працюючи з психічно здоровими людьми (які не зверталися по психотерапевтичну допомогу), а Менегетті започаткував онтопсихологію в клінічних умовах і використовував її прийоми для лікування неврозів та шизофренії.