- •Психологічні засади групової психокорекційної роботи
- •1.1. Практична психологія та психокорекційна практика
- •1.2. Поняття психокорекції
- •1.2.1. Природа психічних явищ, які підлягають психокорекції
- •1.2.2. Спрямованість психокорекційного процесу аспн
- •1.2.3. Поняття особистісної деструкції та особистісної проблеми спілкування
- •Коротко опишемо згадані вище деструкції спілкування.
- •1.2.4. Особливості психокорекційного процесу в групі аспн
- •1.3. Особливості процесуальної діагностики в групі аспн
- •1.4. Результативність психокорекційного процесу в групі аспн
- •Список використаної літератури
- •Групова динаміка як чинник психокорекції
- •2.1. Поняття «дезінтеграція» та «інтеграція» в контексті групової психокорекції за методом аспн
- •1. Початкова стадія розвитку групи
- •2. Робоча стадія розвитку групи
- •3. Завершальна стадія роботи групи
- •2.2. Механізми особистісних змін суб'єкта у процесі групового навчання спілкування
- •3.2. Теоретичні моделі психокорекційної практики
- •3.2.1. Психоаналітична модель
- •3.2.2. Екзистенційно-гуманістична модель
- •3.2.3. Модель групи, центрованої на клієнті
- •3.2.4. Гештальт-модель
- •3.2.5. Феноменологічний підхід до психокорекції
- •3.3. Активне соціально-психологічне навчання та його теоретико-методологічне підґрунтя
- •3.3.1. Онтопсихологія
- •3.3.2. Інтегральний психоаналіз (аналітична трилогія)
- •3.3.3. Теорія психосинтезу
- •3.3.4. Трансперсональна психологія
- •3.3.5. Гуманістична психологія
- •Список використаної літератури
- •Організаційно-методичні аспекти активного соціально-психологічного навчання
- •4.1. Принципи функціонування групи аспн
- •4.2. Методичні вимоги, спільні для керівника й учасників аспн
- •4.3. Методичні положення, обов'язкові для керівника групи аспн
- •1. Заохочення групи до обговорення певної теми.
- •3. Техніка інтерпретації матеріалу навчання:
- •4.4. Чинники, що сприяють інтеграції групи
- •4.5. Вимоги до професійних і особистісних якостей керівника групи аспн
- •Список використаної літератури
- •Методи соціально-психологічного навчання
- •5.1. Групова дискусія
- •5.2. Психомалюнок
- •5.3. Рольова гра
- •5.4. Психодрама
- •5.5. Методи невербальної взаємодії
- •5.6. Використання вправ у аспн
Коротко опишемо згадані вище деструкції спілкування.
Наприклад, вампіризм — це передусім питання динаміки енергії. Саме особистісна проблематика суб'єкта створює умови втрати енергії через внутрішню стабілізовану суперечність, подолати яку суб'єкт не може внаслідок її неусвідомлюваності й недостатнього розвитку соціально-перцептивного інтелекту. Особистісна проблема породжує феномен ходіння хибним колом, що призводить до значної непродуктивної втрати енергії. А це, без сумніву, пов'язано з феноменом психологічних захистів, супутником яких є ригідність форм поведінки, стереотипність засобів спілкування та ін. Можна провести аналогію з блювотним рефлексом, який очищує організм від отруйних речовин лише до певної межі, а далі — веде до його зневоднення. Так само психологічні захисти призводять суб'єкта до енергетичного спустошення. Зрозуміло, що такий деструктивний процес зумовлює потребу в поповненні енергії, тобто психологічно невідкоригована людина, обтяжена внутрішніми суперечностями, має отримувати певне енергетичне підживлення. У спілкуванні така потреба може набувати характеристик вампіризму, коли «відсмоктування» енергії від інших людей є неминучим. Тому можна вважати, що вампіризм — це загальна характеристика будь-якої людини, яка має особистісну проблему.
Індивідуальні відмінності особистісної проблематики породжують якісні відмінності специфіки й характеру механізмів «відсмоктування енергії». Воно може відбуватися навіть за зовнішньої доброти, гуманності, близькості, душевності. Пригадаймо прислів'я «покірне телятко дві матки ссе». Отже, різними засобами створюється середовище ситуації «підживлення».
Є люди, які своєю добротою «витягують» із навколишніх слова вдячності. Один із неприємних аспектів таких стосунків — прив'язування до себе інших шляхом діяння їм «добра». Такі люди живляться імпульсами прихильності з боку інших і тоді про безкорисливість говорити не можна. Проте найнебезпечнішим варіантом вампіризму є поглинання енергії життя та підштовхування до смерті. Неприхованим способом цього є злочин.
Поглинання енергії партнера може бути завуальоване, проте воно сприяє розвитку його хвороби.
Групова психокорекція допомагає суб'єктові нівелювати тенденції вампіризму, стати особистістю енергетично сильною, відкритою, щирою у спілкуванні.
Захистом для відкоригованої особистості є розвинений соціально-перцептивний інтелект і достатньо глибоке та адекватне самоусвідомлення. Наведемо ознаки психічно відкоригованої людини, яка змогла подолати свої особистісні проблеми, тобто позбутися стабілізованої внутрішньої суперечливості й набути психічної врівноваженості, гомеостазу. Людина, яка пройшла курс психокорекції, здатна контролювати власний емоційний стан і поведінку. їй властиві внутрішній спокій, рішучість, відкритий погляд, незмінна ввічливість, відсутність метушливості й вампіризму, тверезість і практичність розуму та послідовність поведінки. Від неї знаєш, чого очікувати — як сьогодні, так і завтра, вона здатна до партнерських стосунків, має адекватно-реалістичні погляди, оптимістично й з любов'ю ставиться до життя, з радістю сприймає нове, намагається максимально використати набутий нею досвід, проте не «застрягає» на ньому. В неї відсутній феномен «ходіння хибним колом», «вимушеного повторення», переважають усвідомлювані та контрольовані форми поведінки над автоматизованими (захисними) та неконтрольованими. їй властива гнучкість форм поведінки та адекватність їх ситуації, в якій перебуває суб'єкт. А ось деякі риси невідкоригованої особистості: відсутність поміркованості (тверезості), імпульсивність, дратівливість, нестриманість, агресивність, потреба в допомозі ззовні, прагнення до авторитарності, яке може бути реалізоване в найрізноманітніших формах.
Будь-яка запрограмована поведінка, породжена особистісною проблемою, зорієнтована лише на інтереси власного «Я» без урахування інтересів інших людей, обмежує свободу розвитку особистості, перетворює її на механізм, робить нецікавою й передбачуваною для навколишніх. У чому ж виявляється ригідність поведінки особистості при авторитарних прагненнях?
Е. Фромм визначає авторитаризм «як тенденцію злиття свого «Я» з чиїмось іншим, щоб у такий спосіб набути сили, якої бракує самому індивідові» [1, 124]. Цей механізм досить чітко виявляється у прагненні до підкорення й гноблення інших, домінування, панування над ними.
Уже з перших хвилин життя людина підпадає під вплив тенденції поневолення. Інтереси дитини, що виявляються вперше, селекціонуються категоричними «можна» чи «не можна» батьків та суспільства. Отже, людина із самого початку стикається з певними обмеженнями свободи поведінки, що зменшує радість від злиття із середовищем, оскільки діє закон підкорення однієї людини іншою. З дитинства в особи виробляється терплячість до ситуації, коли вона змушена миритися з тим, що над нею є «господар» — батьки, вихователі, старші. З часом ця особа сама починає гнобити інших, виявляє тенденції до авторитарності.
Авторитарна особистість може бути дотепною, турботливою й навіть виявляти любов (вона любить тих, над ким відчуває владу), проте не здатна забезпечити іншій людині свободу й незалежність. Домінування виявляється й у сімейних стосунках у вигляді «піклування» (турботи), що насправді може перетворитися на конструювання «золотої клітки».
Подекуди від такої любові батьків у дитини може наростати тривожність, оскільки ця любов для неї може означати ув'язнення або полон.
Особистісна деструкція суб'єкта, що виявляється в дисфункціях спілкування, може мати замасковані форми, які суб'єкт часто не розпізнає. При цьому в поведінці починають домінувати ірраціональні компоненти, немотивовані вчинки.
Ірраціональна поведінка не передбачає прогнозованих результатів, вона, як правило, зумовлена певним емоційним станом. Такій поведінці властива ілюзорність у розв'язанні тих чи тих питань, а засоби спілкування та взаємодії з оточенням, як правило, суперечать свідомим намірам.
За раціональної поведінки, навпаки, результати дії збігаються з її мотивацією. Психічно здорова людина діє відповідно до мети й прогнозованого результату і застосовує для його досягнення виправдані засоби.
